Невловимі муфлони

Одного весняного ранку, взявши з собою карти, фотоапарати, капелюхи і взувши міцні черевики, ми вирушили на джипі до Пафоського лісу, що на Троодоському гірському кряжі на Кіпрі. Там ми сподівалися побачити невловимих муфлонів. Що це за тварини?

МУФЛОНИ — це різновид диких овець. Їхніх родичів можна побачити по цілому середземноморському регіоні. Але муфлони, які зацікавили нас, живуть лише на Кіпрі. Кажуть, що вони поєднують у собі грацію лані та спритність гірської кози. Зоологи дали їм наукову назву Ovis gmelini ophion, а от мешканці Кіпру називають їх аґріно́. Зустріти аґріно можна лише на віддалених гірських теренах.

Ми звернули з автомагістралі в напрямку передгір’я. Наш шлях пролягав через мальовничу долину, яку оточували фруктові сади. На схилах пагорбів розкинулися села. Однак дорога ставала дедалі важчою; іноді ми проїжджали навіть над глибокими урвищами. Зрештою ми добралися до будівель лісництва. Нас оточував Пафоський ліс, що займає площу 60 000 гектарів. Здебільшого в ньому ростуть сосни й кедри. Ми мали нагоду поспілкуватися за чашкою кави з лісничим на ім’я Андреас. Коли він говорив про муфлонів, в його голосі звучало справжнє захоплення.

Андреас сказав, що муфлон — це найбільший з диких ссавців, що живуть на Кіпрі. У минулому цих тварин на острові мешкала чимала кількість. Муфлони часто зображалися на греко-римських мозаїках. Крім того, в середньовічних творах описувалось, як аристократи полювали на муфлонів у Пафоському лісі.

Супроводжуючи нас до обгородженого заказника, Андреас ще трохи розповів про історію муфлонів. Зокрема про те, що популяція цих тварин різко зменшилася, коли мисливці почали використовувати рушниці. І тільки 1938 року з метою захисту муфлонів на Кіпрі були переглянуті деякі закони щодо полювання. Лісничі та поліцейські здійснювали рейди, щоб покласти край браконьєрству. Через рік після того було взагалі заборонено полювання в Пафоському лісі. Починаючи з 1960-х років було вжито ще деяких заходів, і чисельність муфлонів стала одразу збільшуватись.

Перша зустріч

Разом з Андреасом ми йшли по території заказника і пильно вдивлялися в лісову хащу. Попередивши, що слід зберігати  тишу, лісничий провів нас недалеко на схил. Там ми побачили трьох дорослих самиць і двох ягнят, які паслися на залитій сонцем галявині. Самички були заввишки близько 90 сантиметрів. Хутро на спині вони мали світло-коричневе, а на животі — майже біле.

У ту пору року в лісі було вдосталь рослин, якими харчуються муфлони. Тому вкрай зайняті самиці наче не звертали на нас уваги. А от ягнята перестали скакати і зробили до нас кілька нерішучих кроків. Ми були просто в захваті! Проте клацання фотоапарата налякало тварин, і в миг ока вони зникли в лісі.

Вражені побаченим, ми подумали, що добре було б заглибитися в ліс, щоб поспостерігати за муфлонами в природному середовищі. Андреас порадив нам помилуватися тваринами на світанку, коли вони в пошуках їжі часами наважуються вийти на узлісся. Тож ми вирішили розкласти намети в долині, щоб там заночувати. Можливо, наступного дня ми натрапимо на муфлонів на поблизькій горі. Ми довідались, що в теплу пору року ці тварини зазвичай живуть на узгір’ях, а взимку, коли вершини вкриті снігом, спускаються додолу, де є чим поживитися. Іноді для цього вони навіть виходять з лісу.

Шлюбний період у муфлонів припадає на осінь. Взимку тварини збираються в стада по 10—20 особин. У квітні-травні, коли народжуються ягнята, отара розпадається на невеличкі групи, одну з яких ми бачили в заказнику. Дорослі самці пасуться зазвичай поодинці.

Серед дикої природи

Наступного дня, рано-вранці, ми знову під’їхали до гір, припаркували машину на галявині і подалися пішки в ліс. Скрізь панувала німа тиша; дерева були оповиті імлою. Ми зупинилися, щоб насолодитися лісовою тишею, аж раптом побачили його — величавого, мускулястого муфлона. Він уже майже скинув своє густе зимове хутро. Вовна на грудях у нього була темного кольору. Гордовито поворухнувши головою, він споглянув на нас з-під своїх чорних вій і став вдихати повітря, щоб уловити незнайомий запах. Його товсті закручені роги були, напевно, завдовжки щонайменше 40 сантиметрів. Він був більший від самочок, яких ми бачили вчора, і важив, імовірно, близько 35 кілограмів.

Ми завмерли майже без подиху. Проте обачний муфлон, здається, відчув наш запах. Сполоханий, він швидко втік. Те, що ми побачили й довідалися за ці два дні, справило на нас сильне враження. Тепер ми ще більше вдячні нашому Творцю, який сказав про себе: «Належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір» (Псалом 50:10).

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Кіпрський муфлон (на тлі) і європейський муфлон.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 25]

Вгорі праворуч: Oxford Scientific/photolibrary/Niall Benvie; European Mouflon: Oxford Scientific/photolibrary