Від безнадії до щастя

РОЗПОВІВ БІСЕНТЕ ҐОНСАЛЕС

Коли сусіди дізналися, що я чотири рази вистрілив у себе і не помер, вони стали називати мене Суперменом. Та насправді я нічим не відрізнявся від інших людей. Дозвольте розповісти, чому ж я вирішив накласти на себе руки.

Я НАРОДИВСЯ 1951 року в місті Ґуаякіль (Еквадор), у родині, в якій, крім мене, було ще вісім дітей. Аби наша сім’я мала хоч якийсь прихисток, батьки побудували невеличку хатину на березі моря. На тій території нелегально селилися такі бідні родини, як наша, і споруджували бамбукові будиночки з рифленими металевими дахами. Морський берег був болотистий, і його постійно підмивало хвилями. Саме тому всі хатинки ставили на дерев’яні палі. Ми жили в доволі нелегких умовах: без електрики і газу, тож їсти готували на печі, яку топили деревним вугіллям. А щоб набрати питної води, доводилося йти приблизно кілометр.

Аби допомогти батькам, мій старший брат і сестра ще в ранньому віці почали заробляти на життя. Коли мені виповнилось 16 років, я залишив школу і знайшов роботу кур’єра на заводі. Не пройшло багато часу, як у мене з’явилися нові друзі і я став випивати та поводитись неморально. Мене почало мучити сумління, і я вирішив висповідатися. Після сповіді священик сказав: «Сину мій, ти чистий». Але це не принесло мені бажаного полегшення. Я продовжував грішити і щоразу повертався, аби зізнатися у своїх помилках. Це нагадувало замкнуте коло. Тож сповідь втратила для мене зміст, і я перестав ходити до церкви. Власне тоді для мене особливо гостро постало питання соціальної несправедливості. Я не міг зрозуміти, чому в той час, як багаті живуть у розкошах, бідні ледве зводять кінці з кінцями. Життя втратило зміст, і я був переконаний, що в мене немає майбутнього.

Якось я дізнався, що четверо моїх сестер читають публікації Свідків Єгови. Я теж взявся їх читати. Найбільше мені сподобалась книжка «Правда, яка веде до вічного життя». У ній дуже логічно розкривалося багато біблійних тем. «Тут правда!» — не раз казав я собі. Однак знати правду — це одне, а жити за правдою — щось зовсім інше. Але до такого висновку я прийшов лише через 15 років.

У 22 роки я влаштувався на роботу в банк. Один співробітник показав мені, як можна таємно «позичати» гроші в банку, а згодом «повертати позичку». Цей метод видався мені просто геніальним. Та зрештою я стільки «напозичав», що більше не міг цього приховувати. Тож не залишалось нічого, як тільки зізнатися у своєму злочині. Я впав у розпач і, аби спокутувати свій гріх, вирішив покінчити життя самогубством.

Спершу я написав до банку лист-зізнання. Потім придбав пістолет. І,  знайшовши самітне місце на узбережжі, двічі вистрілив собі в голову й двічі в груди. Хоча поранення були доволі серйозними, все ж я не помер. Якийсь чоловік, що проїжджав поруч на велосипеді, подбав, аби мене доставили до лікарні. Ось чому сусіди почали називати мене Суперменом. Після одужання мене заарештували за крадіжку і вкинули до в’язниці. Коли ж я вийшов на свободу, то ще довго відчував сором і пригнічення через своє кримінальне минуле.

Нагода змінитися

Саме тоді мене відвідав Пол Санчес — Свідок Єгови, який служив місіонером. На його обличчі сяяла щира усмішка, і він був настільки щасливим і радісним, що я відразу погодився на біблійне вивчення. «Можливо, він допоможе мені знайти щастя й зміст у житті»,— подумав я.

З допомогою Пола я дізнався, що Бог має намір стосовно людства і всі ті, хто любить і слухається Його, житимуть в раю на землі (Псалом 37:29). Також я довідався, що в бідності й несправедливості не винен Бог, а самі люди, які збунтувались проти свого Творця (Повторення Закону 32:4, 5). Ці істини глибоко зворушили моє серце. Тож я мусив змінити свою особистість, але це було надзвичайно важко.

Невдовзі я знайшов нову роботу. Мені довірили керувати фінансовими справами однієї компанії. Однак я знову почав красти. Зрештою довелося втікати до іншого міста, де я прожив майже рік. Я намагався виїхати з Еквадору, але безуспішно. Тому через деякий час повернувся додому.

Пол відновив зі мною біблійне вивчення. Тепер я твердо вирішив, що буду служити Єгові і застосовувати його принципи в своєму житті. Я розповів Полові про свої нечесні вчинки, і він дав мені щирі поради. Пол прочитав Ефесян 4:28, де сказано: «Хто крав, нехай вже не краде, а ліпше хай наполегливо працює». Тож я усвідомив, що рано чи пізно мушу зізнатися і відповісти за шахрайство.

Тим часом я зайнявся малярством. Одного дня до моєї студії прийшов чоловік, який нібито цікавився моїми роботами. Проте насправді це був детектив, і він пред’явив мені ордер на арешт. Так я знову опинився в суді, а згодом — у в’язниці. Коли Пол прийшов відвідати мене, я попросив його: «Будь ласка, не припиняй зі мною вивчення, обіцяю тобі, що ти не пожалкуєш». Пол погодився, і ми продовжили дослідження Біблії в тюрмі.

Ревність у служінні Богові

Вийшовши на свободу, я постановив служити Єгові від цілого серця. Пройшло два роки, і в 1988 році я охрестився. Мені хотілося хоч якось компенсувати змарнований час, тож я розпочав повночасне служіння. Особливих зусиль я докладав, щоб звістку про Бога почули члени підліткових банд.

Одна з таких банд часто малювала графіті на стінах нашого Залу Царства. Оскільки я знав, де живуть ті хлопці, то відвідав їх і пояснив, для чого призначені такі споруди. Також я ввічливо попросив, аби вони ставились з повагою до нашої власності. Відтоді стіни Залу Царства завжди були чистими.

Під час ремонту нашого Залу один молодий Свідок на ім’я Фернандо, зішкрябуючи стару фарбу, натрапив на напис La Rana, що в перекладі з іспанської означає «Жаба». «Та це ж я писав!» — з подивом вигукнув Фернандо. Тепер колишній бандит охоче здирав зі стіни своє прізвисько!

Я вперше побачив Фернандо, коли він був під впливом наркотиків. Мати двічі лікувала його в реабілітаційних центрах, але безуспішно. Зрештою вона знеохотилась і покинула його. Коли Фернандо залишився сам, то заради наркотиків продав усе, навіть вікна,  двері й дах будинку. Зустрівши хлопця на вулиці, я насамперед запропонував йому мінеральну воду, а потім вивчення Біблії. На моє здивування, він погодився. Фернандо дуже гарно приймав правду. Він покинув банду, перестав вживати наркотики і почав приходити на християнські зібрання. Невдовзі цей хлопець охрестився.

Коли ми з Фернандо проповідували від дому до дому, люди часто впізнавали нас і вигукували наші прізвиська: Жаба або Супермен. Дехто цікавився, чим ми зараз займаємося. Багатьох дивувало, як колишній бандит і злодій можуть навчати про Бога.

Якось я проповідував одному чоловікові, а Фернандо розмовляв з його сусідом. Показуючи на Фернандо, чоловік сказав мені: «Ось той хлопець якось хотів пустити мені в голову кулю». Я запевнив його, що Фернандо покинув свої старі звички і сьогодні живе за біблійними принципами. Потім я покликав Фернандо і познайомив їх. «Хлопче,— промовив цей чоловік,— я хочу похвалити тебе за те, що ти настільки змінився».

Безліч разів ми чули подібні слова. Так у нас з’являлося багато нагод давати ґрунтовне свідчення і розпочинати біблійні вивчення. Ми обоє дуже щасливі, що тепер люди знають нас як Свідків Єгови.

Важлива подія в моєму житті

У 2001 році в 50-літньому віці мене запросили в Перу на Школу удосконалення служіння. Це запрошення стало для мене радісною несподіванкою. Завдяки цьому восьмитижневому навчанню брати, які відповідають певним вимогам, отримують глибше розуміння біблійних істин та допомогу в подальшому служінні.

Навчання дуже подобалося мені. А втім, була одна трудність — я боявся виступати перед великою аудиторією. Багато молодих братів з упевненістю виголошували хороші промови. Але коли прийшла моя черга, я не міг побороти почуття неповноцінності, яке дошкуляло мені ще з дитинства. Я весь тремтів, у голосі було відчутне сильне хвилювання. Однак Єгова через свій святий дух додав мені сил, а брати з любов’ю підтримали мене. Один з інструкторів, дізнавшись про мою проблему, допомагав мені після занять готувати промови. А щонайважливіше, він навчив мене покладатись на Єгову. Під кінець навчання вперше в житті виступ перед аудиторією приніс мені задоволення.

Проте на одному з конгресів Свідків Єгови, що проходив у місті Ґуаякіль, мене знову чекало нелегке завдання. Я мав розповісти в присутності 25 000 людей про те, як став Свідком. Коли надійшов час мого інтерв’ю, я не міг впоратися зі своїми емоціями і мій голос тремтів від хвилювання. Згодом один з делегатів підійшов до мене і сказав: «Брат Ґонсалес, твоя історія зворушила всіх до сліз». Ці слова справді підбадьорили мене, адже я понад усе хотів допомогти тим, хто прагне покінчити зі старими звичками.

Сьогодні я служу старійшиною і сталим піонером. Я щасливий, що допоміг 16 особам набути точного знання з Біблії. До того ж мої батьки і четверо сестер теж присвятили своє життя Єгові. На жаль, у 2001 році моя мама померла. Вона до кінця зберегла свою вірність Богові. Я безмежно вдячний Єгові за те, що пізнав його. І, для того щоб віддячитись Творцю, я й далі буду спонукувати інших наближатись до нього (Якова 4:8).

[Ілюстрація на сторінці 12]

Фернандо, або «Жаба», колишній бандит, якому я допоміг пізнати Бога.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Місіонер Пол Санчес, який вивчав зі мною Біблію.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Бісенте Ґонсалес сьогодні.