Звістку важливо донести

У ДАВНИНУ передавати інформацію навіть у межах однієї країни було не так легко, як сьогодні. Адже тоді ще не існувало ні телеграфу, ні сучасних транспортних засобів, що допомагали б долати великі відстані. Для прикладу розгляньмо, як пересилали важливі повідомлення інки — мешканці Південної Америки.

Імперія інків досягла свого розквіту на зламі XV—XVI століть. Тоді їй належали території сучасної Аргентини, Болівії, Еквадору, Колумбії, Перу і Чилі. Власне в Перу розташовувалась стародавня столиця інків — Куско. Щоб добратися з одного кінця імперії в інший, інки мусили проходити крізь густі хащі, через безкраї простори та височезні гори. Окрім лам, в них не було жодних в’ючних тварин, не знали вони й, що таке колесо. Також інки не мали письма. Тож як передавалась інформація на теренах інкської держави?

Мешканці цієї великої імперії спілкувалися між собою мовою кечуа. Визначним досягненням інків було створення розгалуженої шляхової мережі. Через усю країну пролягали дві головні дороги. Це були паралельні магістралі, одна з яких, завдовжки понад 5000 кілометрів, тягнулася узгір’ям Анд. А друга, довжиною приблизно 4000 кілометрів, проходила узбережжям Тихого океану. Ті дві магістралі сполучала сітка мощених бічних доріг. Для того ж аби подорожнім було легше долати круті вершини, інки вирубували в гірській породі цілі сходові марші. Щоб перебратися через небезпечні болота й широкі річки, зводились понтонні мости, а підвісні мости інки прокладали над глибокими ущелинами. Довжина одного такого підвісного мосту становила 45 метрів, а його канати мали таку ж товщину, як людський тулуб. Цей міст використовували майже п’ять століть, аж до 1880 року.

На всіх шляхах імперії були розташовані поштово-кур’єрські пункти, де цілодобово чергували бігуни-листоноші, або часки. Бігуни доносили необхідні повідомлення методом естафети, змінюючи один одного кожні три-чотири кілометри. Кажуть, що швидкість доставки становила майже двісті кілометрів за день. Більшість повідомлень часки переказували усно, а статистичні дані та урядову інформацію доставляли за допомогою кіпу. Кіпу — це давня вузликова писемність, яка слугувала своєрідним мнемонічним приладдям. Зовні кіпу являло собою мотузку. До неї прив’язувались кольорові шнурочки, на яких на різній віддалі зав’язували вузлики. Саме вузлики позначали цифри. Проте після того як іспанці завоювали інкську державу, кіпу відійшло в минуле. І сьогодні нащадки інків ніяк не можуть розгадати таємницю цього древнього письма.

‘Гарні на горах ноги благовісників’

Нині людям, котрі розмовляють мовою кечуа, теж треба донести надзвичайно важливу звістку. Це добра новина про Боже Царство — світовий уряд, під правлінням якого на землі запанує мир та спокій (Даниїла 2:44; Матвія 24:14). Щоправда, і тепер досить важко подорожувати тим краєм. До того ж лише деякі діалекти мови кечуа мають писемність. Однак Свідки Єгови вчать цю нелегку мову і з радістю пропонують тамтешнім мешканцям аудіозаписи та біблійні публікації, які видаються на сучасних діалектах мови кечуа.

Коли дізнаєшся про ревну працю проповідників доброї новини, на думку спадають натхненні слова: «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає!» (Ісаї 52:7).