Цигани. Тисячолітня історія радості й горя

ЛУНАЄ голосна музика та веселий спів. Столи рясно заставлені різноманітними стравами й напоями. Зніяковілого нареченого та його наречену, яка не може приховати свого безмежного щастя, обступили родичі. Усі вони хочуть привітати майбутнє подружжя. Спершу складається враження, що ви потрапили на бучне традиційне весілля, адже тут зібралося понад 600 гостей. Але це лише заручини. Весілля буде завтра. А сьогодні родина молодого дає викуп за наречену. Наступного дня молодий з рідними повезе свою обраницю до дому, де й відбудеться весілля.

На тому святі родичі та гості спілкуються мовою, яку не розуміють мешканці жодної країни. Усі ці люди належать до народу, в якого є своя мова з численними діалектами, давні традиції та незвичайні весільні обряди. Він живе в кожному куточку землі, але немає своєї держави. Йдеться про циган (самоназва рома) *.

Хто вони?

Вважається, що цигани походять з півночі Індії, а історія їхньої мови та культури налічує приблизно 1000 років. Циганська мова, в якій прижилися багато запозичень, сформувалась на основі давньоіндійських мов. Проте й досі до кінця невідомо, чому цигани залишили Індію. На думку деяких науковців, пращури циган, які були ремісниками, мандрівними музикантами чи акторами, супроводжували воїнів і разом з ними після поразок у воєнних  конфліктах покинули Індію. Хоч би як там було, наприкінці XIII століття цигани через Персію та Туреччину прибули до Європи.

У Європі існують два протилежні погляди на циган. З одного боку, у деяких книжках і кінофільмах їх зображають гостинними, безтурботними мандрівниками, пісні і танці яких увібрали в себе радість та смуток їхнього життя. А з іншого боку, до них ставляться з недовір’ям та ворожістю, що робить їх вічними вигнанцями. Для того аби зрозуміти, чому сформувались такі стереотипи, перенесімось у минуле народу рома.

Нелегкі часи

У середні віки більшість європейців рідко коли виїжджала за межі свого міста чи села. Тож уявіть, яку реакцію виклика́ла в них зустріч з циганським табором. Цигани здавалися їм зовсім іншими людьми. Вони відрізнялись від місцевого населення смаглявою шкірою, темними очима й чорним волоссям. Також вкрай незвичними були мова, поведінка та одяг. До того ж рома трималися відособлено, бо так, імовірно, звикли, живучи в кастовому суспільстві Індії.

Та й самі європейці не хотіли мати нічого спільного з циганами і буквально відокремлювали їх. Приміром, циганам заборонялося входити в міста і села, аби щось купити чи набрати води, їх змушували селитися лише на околицях. Ширилися чутки, ніби цигани крадуть і їдять дітей. У деяких місцях закон вимагав від циганських родин варити їжу просто неба, аби будь-хто міг перевірити, що в їхніх казанах. Часто казани перевертали і виливали їжу, яку цигани готували на цілий день. Тому не дивно, що дехто з них став красти харчі.

У часи переслідувань рома ще більше згуртувалися. Вони знаходили підтримку й відраду в родинному житті. Батьки віддано дбали про дітей, а діти старанно піклувалися про літніх батьків. Багато циган шанувало традиції народу та берегли свою честь.

Мандрівне життя

Оскільки цигани часто вважались небажаними гостями, більшу частину свого  життя вони мандрували по світі. Кочове життя навчило їх обробляти метал, торгувати й розважати народ. Саме так вони могли прогодувати свої сім’ї. Побутувала думка, що циганки мають здатність передбачати майбутнє, тож вони не минали нагоди заробити і на цьому. Подорожуючи від місця до місця, цигани не піддавалися впливу «ґадж’є» (що перекладається з їхньої мови як «не-цигани») і зберігали свою унікальну культуру та давні звичаї *.

Упереджене ставлення до циган породило жорстокі переслідування, які тривали не одне століття. З деяких країн Європи їх виганяли, в інших країнах світу обертали на невільників. Після відміни рабства в 1860-х роках чимало циган перебралося до Західної Європи, Північної та Південної Америки. А втім, де б цигани не опинялися, усюди вони зберігали унікальні традиції й мову і славилися своїми талантами.

Зневага й приниження циган не завадили розвитку їхньої багатогранної творчості. Скажімо, в Іспанії переплетення елементів циганської та інших культур вилилось у музику й танець фламенко, а в Східній Європі цигани, запозичивши тамтешні народні пісні, надали їм свого неповторного колориту. Пристрасні мотиви циганських мелодій вплинули навіть на творчість таких відомих класиків, як Бетховен, Брамс, Гайдн, Дворжак, Ліст, Моцарт, Рахманінов, Россіні, Сарасате і Сен-Санс.

Цигани в сучасному світі

Сьогодні у світі нараховується від двох до п’яти мільйонів, а за деякими підрахунками й більше циган. Їх можна зустріти майже в кожній країні. Але переважно вони живуть у Європі. Чимало з них ведуть осіле життя і є доволі заможними. Однак у деяких місцевостях цигани живуть у жалюгідних умовах та належать до найбідніших і найзнедоленіших прошарків суспільства.

Комуністична ідеологія, яка певний час панувала в Східній Європі, вимагала, аби  всі люди були однаковими. Тож уряди старалися відучити циган від їхнього традиційного кочового способу життя, влаштовуючи їх на роботу і надаючи їм житло. Хоча це не завжди приносило бажані результати, іноді вдавалося поліпшити санітарні умови та рівень життя циган. Проте такі заходи не допомогли позбутися глибоко вкорінених упереджень і взаємної ворожості між циганами та іншими людьми.

Політичні зміни в Східній Європі на початку 1990-х років здавалося б відкрили нові можливості. А втім, ці зміни лише загострили старі проблеми, оскільки скоротилися соціальні програми і антидискримінаційні закони майже втратили свою силу. У результаті соціально-економічне становище народу рома значно погіршилося.

У пошуках надії та ліпшого життя

Андреа зі Східної Європи ходила в той час до школи. Ця чорноволоса дівчина була єдиною циганкою в класі. І хоча в неї доволі сильний характер, вона не може без сліз пригадувати ті глузування, які їй доводилось зносити. «Коли грали в якісь ігри, ніхто не хотів приймати мене в свою команду. Я мріяла втекти до Індії, аби нічим не відрізнятись від інших. До речі, одному з моїх друзів якось крикнули: «Забирайся у свою Індію!» Хлопець відповів: «Я б з радістю, тільки в мене немає грошей». Справді, куди б цигани не подалися, всюди вони почуваються зайвими». Тому Андреа, талановита танцівниця, мріяла про визнання і славу. Проте ще в підлітковому віці вона знайшла щось набагато краще.

«Одного дня до нас завітала молода жінка, Пірошка. Вона була Свідком Єгови,— розповідає Андреа.— З Біблії вона показала, що для Бога люди — не однолика маса. Він любить кожного з нас зокрема. Пірошка пояснила, що коли я захочу, то теж матиму хороші стосунки з Богом. Тоді я відчула, що справді комусь потрібна. Усвідомлення того, що Бог ставиться до всіх однаково, додало мені впевненості в собі.

Пірошка запросила мене на зібрання. Там я зустріла циган і не-циган та побачила, наскільки добрі між ними взаємини. Згодом у мене з’явилися серед Свідків друзі різного походження. Наше вивчення з Пірошкою тривало півтора року, і я стала Свідком Єгови». Тепер Андреа та її чоловік служать повночасними проповідниками і розповідають  людям різних національностей про те, як сильно Бог любить кожного з нас.

«Мене прийняли як свого»

Ось що пригадує Хайро: «Я товаришував з хлопцями, які часто порушували закон, тому не раз потрапляв у неприємні історії. Якось за крадіжку нас затримала поліція. Але тоді це мене не дуже налякало. Найбільше я хвилювався, коли поліцейські доставили мене додому, адже не знав, як зреагує моя мама. Мене, як і багатьох інших циган, батьки вчили, що красти не можна».

Згодом Хайро і його сім’я познайомилися зі Свідками Єгови. Біблійна обітниця про те, що Боже Царство звільнить людство від усіх проблем, у тому числі від упереджень і дискримінації, глибоко зворушила серце хлопця. «У циган ніколи не було свого уряду, який би дбав про їхні потреби,— говорить він.— Тому я вважаю, що цигани, як ніхто інший, здатні зрозуміти, наскільки людям потрібне Боже Царство. Досягнення цього уряду очевидні вже сьогодні. Переступивши вперше поріг Залу Царства, я відчув правдивість слів апостола Петра: «Бачу, що Бог дійсно неупереджений і в кожному народі йому до вподоби той, хто боїться його та чинить праведність» (Дії 10:34, 35). У зборі мене прийняли як свого.  Я не міг повірити, що не-цигани називають мене братом!

Спочатку рідні сильно протидіяли мені. Вони не розуміли тих змін, які я робив заради того, щоб узгодити своє життя з біблійними принципами. Але потім моя сім’я та інші цигани переконалися, що такі зміни позитивно вплинули на мене і принесли чимало добрих результатів. Більшість моїх знайомих циган теж хочуть покращити своє життя». Нині Хайро служить християнським старійшиною і повночасним благовісником. Його дружина Меган, котра не є циганкою, також навчає циган та інших людей про те, що, дотримуючись біблійних принципів, можна стати щасливими тепер і в майбутньому. «Рідні та друзі Хайро дуже добре ставляться до мене,— розповідає Меган.— Їм приємно, що я, не-циганка, щиро цікавлюся ними».

[Примітки]

[Вставка на сторінці 24]

Нині цигани живуть майже в усіх країнах світу.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 23]

Під час нацистського режиму Гітлер винищував не тільки євреїв, Свідків Єгови та інших людей, але й циган. Так у концентраційних таборах загинуло понад 400 000 циган. У 1940 році, ще до того, як світ дізнався про злочини нацистів, Чарлі Чаплін, який мав циганське коріння, у своєму фільмі «Великий диктатор» гостро висміяв Гітлера і його прибічників. Крім Чапліна, до знаменитих циган належать — актор Юл Бріннер, актриса Рита Хейворт (фото внизу), художник Пабло Пікассо (фото внизу), джаз-музикант Джанґо Райнхардт та македонська співачка Есма Реджепова. Чимало циган стали інженерами, лікарями, професорами, а також членами парламентів різних країн.

[Відомості про джерела]

AFP/Getty Images

Photo by Tony Vaccaro/Getty Images

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 26]

Цигани-Свідки

Чимало циган стало Свідками Єгови, і тепер декотрі з них служить старійшинами або повночасними піонерами. Місцева влада та знайомі вважають їх просто зразковими. Ось що розповідає один циган зі Словаччини: «Якось до нас завітав сусід. Він із сумом промовив:

— Боюсь, ми з дружиною скоро розлучимося. Тільки ви можете допомогти нам зберегти сім’ю.

— Але чому саме ми? — здивувався я.

— Якщо Бог, якому ви служите, допоміг вам, циганам, змінитися і почати нормальне життя, то хіба він не допоможе нам?

Ми запропонували тому чоловікові біблійну публікацію про сімейне життя, видану Свідками Єгови.

Через деякий час з тою ж проблемою до нас звернулася його дружина. Вона навіть не здогадувалася, що тут уже побував її чоловік. Жінка сказала, що більше ніхто з нашого будинку не зможе дати їй доброї поради. Ми залишили цій жінці ту саму публікацію, і вона попросила нічого не говорити про її візит чоловікові. До речі, він теж звернувся з подібним проханням. А вже через півтора місяця ми розпочали з цією сім’єю біблійне вивчення. Завдяки тому, що ми живемо, керуючись біблійними принципами, сусіди почали набагато ліпше до нас ставитись і звертатися по духовну допомогу».

[Ілюстрації]

Нарбон (Франція).

Гранада (Іспанія).

«Цигани, як ніхто інший, здатні зрозуміти, наскільки людям потрібне Боже Царство» (Хайро).

[Ілюстрація на сторінці 22]

Польща.

[Відомості про джерело]

© Clive Shirley/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 22]

Цигани у Великобританії, 1911 рік.

[Відомості про джерело]

By courtesy of the University of Liverpool Library

[Ілюстрація на сторінках 22, 23]

Словаччина.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Македонія.

[Відомості про джерело]

© Mikkel Ostergaard/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 24]

Румунія.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Македонія.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Чеська Республіка.

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Іспанія.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Андреа мріяла, що стане знаменитою танцівницею, і це принесе їй визнання.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 24]

Румунія: © Karen Robinson/Panos Pictures; Македонія: © Mikkel Ostergaard/Panos Pictures; Чеська Республіка: © Julie Denesha/Panos Pictures