Знання подарувало їй щастя

СУЗАН померла від раку в травні 2004 року. Але невдовзі після її смерті було знайдено лист, який вона, очевидно, через погіршення стану здоров’я не встигла дописати. Її щирі зворушливі слова зміцняють віру в Бога.

Лише наприкінці минулого року мати Сузан отримала цього листа і надіслала його копію до всесвітнього центру Свідків Єгови в Нью-Йорку. У листі Сузан розповідає про своє життя. Зокрема вона описує, як ще в 1973 році, будучи підлітком, зателефонувала християнському старійшині зі збору Свідків Єгови в Коннектикуті (США).

Сузан знайшла його номер телефону в довіднику. «Тоді мені було 14 років, і, читаючи журнали «Вартова башта» й «Пробудись!», я зрозуміла, що Свідки Єгови навчають правди. Я ніколи не спілкувалася з ними і тому захотіла зателефонувати комусь зі Свідків. Я вибрала номер, який починався тими ж цифрами, що і мій. Слухавку підняв брат Генрік * і дуже здивувався, дізнавшись, що я вперше розмовляю зі Свідком».

Важке дитинство

Коли Сузан було десять років, її відправили до маминої сестри в Коннектикут. Планувалося, що дівчинка пробуде там недовго. Але коли мама, яка тоді сама жила у Флориді, мала забирати Сузан, дівчинка сказала, що хоче залишитися в тітки. «Здається,— говорилося в листі,— в мене був так званий стокгольмський синдром *, при якому жертва прив’язується до свого мучителя». Річ у тім, що тітка знущалася над дівчинкою.

«До нас ніхто ніколи не приходив. Тітка та її приятель дуже жорстоко обходилися зі мною. Хоча мама надсилала чималі гроші на моє утримання, тітка не купувала мені нормального одягу і не давала грошей на обіди в школі. У мене була лише одна пара спідньої білизни, а її рідні доньки, котрі були на кілька років молодші за мене, мали все». Читаючи цей опис, стає зрозуміло, чому Сузан боялась, що тітка стане ще безжаліснішою, дізнавшись про її інтерес до Біблії.

Сузан здобуває біблійні знання

«Брат Генрік познайомив мене зі зрілою християнкою на ім’я Лора. Вона присвятила мені багато часу. Зазвичай ми зустрічалися з нею в громадській пральні, тут  вона відповідала на мої численні біблійні запитання». Сузан зізналась у своєму листі, що раніше ніколи самостійно не приймала рішень. Вона зважилась на це тільки після того, як почала спілкуватися з Лорою та читати біблійні публікації, зокрема книжку «Правда, яка веде до вічного життя».

«Якось у п’ятницю ввечері я розповіла тітці, що спілкуюся зі Свідками. Тоді вона змусила мене всю ніч стояти посеред кухні. Цей випадок додав мені рішучості стати Свідком».

Брат Генрік постійно давав Сузан літературу, і дівчинка поступово поглиблювала своє розуміння Божого Слова. «Я й досі пам’ятаю випадки зі «Щорічника Свідків Єгови» за 1974 рік. У ньому розповідалося про те, як Свідки в Німеччині зносили жорстокі переслідування нацистів перед початком і під час Другої світової війни... Згодом я попросила старійшину принести мені касету з піснями Царства, оскільки хотіла вивчити їх напам’ять. Уже за рік я могла проспівати підряд усі 119 пісень з пісенника за 1966 рік «Співайте й грайте в серці своєму».

Відтак брат Генрік став давати мені касети із записами біблійних промов, програм конгресів та драм. Він залишав їх біля одного телефонного стовпа неподалік траси... Я робила духовний поступ, але ще жодного разу не була на зібранні. Це гнітило мене. Думаю, саме тоді мої сили вичерпались, і я більше не хотіла боротись».

Сузан написала, що протягом наступних двох років їй було дуже важко. Вона перестала спілкуватись навіть з тими двома Свідками, яких знала. Але тоді, написала Сузан, вивчені пісні стали для неї справжнім «прокляттям». Чому? «Бо слова деяких пісень часто пригадувалися мені. Скажімо, постійно зринав у пам’яті рядок: «Свідки, будьте ви мужніми завжди» *. Я знала, що цю пісню склав брат, який під час Другої світової війни перебував у німецькому концентраційному таборі. Я відчувала себе боягузкою і думала, що Єгова покинув мене».

Нарешті свобода

«У день мого 18-річчя сталися великі зміни. Того суботнього ранку вперше за весь час я залишилась вдома сама. Свідки зазвичай ніколи не приходили до нас, тому що тітка суворо заборонила їм це робити. Але одна сестра з іншого збору постукала у наші двері, і, оскільки вдома нікого не було, я могла поговорити з нею. Усе це стало доказом того, що Єгова все-таки не покинув мене. Потім я зателефонувала брату Генріку, сказала, що готова піти з дому, і попросила його поради. Завдяки його допомозі мені врешті-решт вдалося залишити тітчин дім».

Сузан переїхала від тітки в квітні 1977 року. Вона пише: «Наступного року я вже відвідувала всі зібрання і конгреси та почала ходити у проповідницьке служіння. Я відновила контакт з мамою. Вона навіть не здогадувалась, як жахливо зі мною обходились. Це дуже пригнітило її, і вона почала ще більше дбати про мене й робити все, що було в її силах, аби мені нічого не бракувало. Мама вже деякий час жила на Алясці. А коли в 1978 році вона зацікавилась біблійною правдою, я переїхала до неї. Згодом мама охрестилася. Вона вірно служить Єгові донині.

Коли я почала ходити на зібрання, брат Генрік запропонував братам і сестрам, у тому числі й мені, відвідати всесвітній центр Свідків Єгови. Ця поїздка була одним з найцінніших подарунків у моєму житті, адже тоді в мені прокинулася велика  вдячність Єгові за його організацію. Ну, ось і все. Я написала стисло, бо хотіла встигнути все розповісти».

Тут ми цитуємо лише кілька уривків з листа Сузан, який займає аж шість з половиною друкованих сторінок. Наприкінці листа вона пише: «Минулого місяця мій стан дуже погіршився. І я була впевнена, що помру... Мені потрібно хоча б ще два тижні, аби встигнути дещо зробити, і я не раз говорила про це Єгові... Я знаю, мені залишилось жити недовго. Але хочеться сказати, що роки, проведені в правді, стали найпрекраснішим періодом в моєму житті, і навіть тепер я дуже щаслива».

Лист не підписаний, на ньому немає адреси. Тому невідомо, до кого писала Сузан. Але, як вже згадувалось, цей лист прислали її матері.

Деякі факти з життя Сузан

Сузан охрестилась 14 квітня 1979 року і невдовзі розпочала піонерське служіння. Вона жила разом з матір’ю на Алясці та належала до збору «Норс пол». І хоча через деякий час її мати повернулася до Флориди, Сузан залишилась, оскільки любила свій збір. Згодом вона таки переїхала до Флориди. У 1991 році Сузан вийшла заміж за християнського брата, який служив повночасно і був старійшиною. На жаль, він помер невдовзі після Сузан.

Брати і сестри дуже любили це подружжя. Вони з чоловіком були повночасними служителями до тих пір, поки Сузан не захворіла. Загалом Сузан провела у повночасному служінні понад 20 років. Похоронна промова, яка виголошувалась у Флориді, транслювалась на Аляску для збору «Норс пол».

Лист цієї відданої сестри допомагає нам ще більше цінувати надію на воскресіння і ті духовні благословення, які вже сьогодні мають служителі Єгови (Дії 24:15). Історія Сузан показує, що Бог близький до всіх, хто наближається до нього (Якова 4:7, 8).

[Примітки]

[Вставка на сторінці 23]

«Роки, проведені в правді, стали найпрекраснішим періодом в моєму житті, і навіть тепер я дуже щаслива».

[Ілюстрація на сторінці 21]

Сузан у десять років.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Сузан зі своїм чоловіком Джеймсом Сеймуром.