Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Свальбард — земля закута в кригу

Свальбард — земля закута в кригу

Свальбард земля закута в кригу

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У НОРВЕГІЇ

НАШ літак огортали густі хмари, і ми практично нічого не бачили. Несподівано хмари зникли, і під нами попливли засніжені арктичні землі. Яка краса! Ми із захопленням споглядали на блакитні фіорди, дивовижні льодовики та вкриті снігом гори. Куди не кинь оком, всюди виднілися білі простори. Це був архіпелаг Свальбард. Він розташований поблизу Північного полюса між 74 і 81 градусами північної широти. Саме його ми й хотіли відвідати.

Назва Свальбард означає «холодний край». Вона вперше згадується 1194 року в ісландських літописах. Але на географічних картах Свальбард з’явився чотири століття пізніше, після того як його було «відкрито» 1596 року. Того року група голландських дослідників на чолі з Віллемом Баренцом вирушила на північ. Одного дня щогловий матрос побачив шпилі гір невідомої землі, що виднілися на горизонті. Ці мореплавці причалили до північно-західного берега Свальбарду, який Баренц назвав «Шпіцбергеном», що означає «шпилясті гори». Сьогодні так називається найбільший острів цього архіпелагу. Відтоді, як Баренц відкрив острови Свальбарду, на них завирувало життя. Почалося активне полювання на китів, тюленів та інших тварин, а також відкриття нових територій. Згодом тут стали видобувати вугілля, проводити наукові дослідження і розвивати туризм. Протягом певного часу ті території розвідувало та використовувало кілька країн, але з 1925 року архіпелаг офіційно належить Норвегії.

Вічна мерзлота і північне сяйво

Наш літак знижується над Іс-фіордом і сідає в аеропорту Свальбарду. Ми винаймаємо машину і їдемо до Лонгйїрб’юена, міста названого в честь американського вугільного магната Джона Лонгйїра, який у 1906 році відкрив тут перші копальні. Лонгйїрб’юен — найбільше поселення на Свальбарді. У ньому мешкає близько 2000 осіб. По суті, серед безкраїх просторів незайманої природи виросло цивілізоване сучасне містечко з супермаркетами, поштою, банком, бібліотекою, лікарнею, школами, дитячими садками, готелями, кафе, ресторанами і навіть редакцією власної газети. Серед усіх поселень такого розміру Лонгйїрб’юен лежить найдальше на півночі — на широті більш ніж 78 градусів.

Ми поселилися в готелі, який раніше був частиною житлового комплексу гірників. З його вікон відкривається панорама Лонгйїрб’юена та величний краєвид на гору Йортфієльд. Надворі осінь, і гори окутані снігом. У долині ж снігу ще немає, проте земля замерзла на камінь. І не дивно, адже ми в краю вічної мерзлоти. В літній період тут прогрівається лише верхній шар ґрунту. Однак завдяки сприятливим вітрам і океанським течіям клімат тут м’якший, ніж в інших територіях, котрі лежать у тій же широті. З наших вікон ми бачимо освітлені сонячними променями гори і затінену голубувату долину. В околицях Лонгйїрб’юена сонце не сходить вище лінії горизонту в період від 26 жовтня до 16 лютого. Проте зимову темряву часто освітлює полярне сяйво. А у весняно-літні місяці від 20 квітня до 23 серпня сонце на Свальбарді взагалі не заходить.

Флора і фауна

На вулиці 8 градусів морозу і дме пронизливий вітер, однак небо ясне. Ми готові вирушити на екскурсію. Наш провідник веде нас на гору Саркофаген, а потім до льодовика поблизу Лонгйїрб’юена. У той час як ми піднімаємося замерзлим схилом, він розповідає нам, що весною та влітку у цій місцевості росте чимало прекрасних квітів. Рослинність Свальбарду на диво багата, тут росте близько 170 видів квіткових рослин. Серед поширених видів квітів — білий чи жовтий полярний мак та пахучий ломикамінь супротивнолистий.

Вище по гірському схилу ми бачимо сліди білої куріпки, єдиного птаха, який постійно живе на Свальбарді. Усі інші птахи, такі, як кайра товстодзьоба, люрик, побережник морський і різні види мартинів, є перелітними. Особливий інтерес викликає полярний крячок. Багато крячків мігрують в Антарктиду, долаючи майже півсвіту, щоб дістатися протилежного полюса.

Далі ми натрапляємо на сліди песця. Ця хитра тварина кормиться падлом і недоїдками, що залишили інші тварини. Вона урізноманітнює своє меню також молодими пташками та яйцями. Песець є одним із двох ссавців Свальбарду, які живуть тільки на суходолі. Другий з них — миролюбний північний олень. Протягом нашої подорожі Свальбардом він зустрічався нам кілька разів. Північний олень спокійно реагує на людей і, перш ніж піти геть, навіть дозволяє сфотографувати його зблизька. Цей олень має короткі ноги і густе тепле хутро, а тепер восени він виглядає особливо гладким. Північний олень запасається товстим шаром жиру, щоб пережити холодну зиму.

Білого ведмедя, справжнього царя Арктики, багато хто вважає морським ссавцем, тому що більшість часу він проводить на морській кризі, де полює на тюленів. Але поодиноких білих ведмедів можна побачити на Свальбарді майже всюди. Однак наш провідник сподівається, що цього не станеться. Про всяк випадок він взяв із собою гвинтівку, адже білі ведмеді бувають дуже агресивними. З 1973 року полювання на них заборонено, тому загибель кожного звіра ретельно розслідують. Незважаючи на те, що популяція білих ведмедів на Свальбарді досить велика, вчені серйозно непокояться про майбутнє цих величавих тварин. Хоча Арктика здається білою, чистою та свіжою, проте такі токсичні речовини, як поліхлоровані біфеніли (ПХБ), завдають значної шкоди довкіллю. ПХБ накопичуються в організмі білих ведмедів, оскільки вони замикають ланцюг живлення, і це, здається, негативно впливає на їхню здатність розмножуватися.

Ми сягаємо верхівки Саркофагену, де перед нами постає захопливий краєвид — численні білі вершини засніжених гір. На південному заході височіє залита сонцем дивовижна гора Норденшельдфієльд з заокругленою верхівкою. Далеко внизу видніється Лонгйїрб’юен, а у вишині простягнулося блакитне арктичне небо. Ми відчуваємо, що справді стоїмо на самому північному вершечку земної кулі. Підкріпившись кількома скибками хліба з популярним серед туристів чорносмородиновим «пуншем» (насправді ж це гарячий напій з цукру та соку чорної смородини), ми набралися сил і були готові до спуску через льодовик поблизу Лонгйїрб’юена.

Видобування вугілля та винищення тварин

Іншою цікавою подією нашої подорожі став візит у стару копальню. Кремезний провідник, досвідчений шахтар, показує нам Копальню 3, яка лежить коло самого Лонгйїрб’юена. Вдягнувши спецодяг і каски з ліхтарями, ми спускаємось углиб гори. Цікаво, що з 1900-х років гірництво посідало чільне місце в економіці Свальбарду. Протягом багатьох років життя шахтарів було досить нелегким. Часто їм доводилось повзати на колінах довгими коридорами, видовбаними в горизонтальних вугленосних пластах. У деяких місцях вони сягали лише 70 сантиметрів заввишки. Ми мали нагоду самі спробувати так пересуватись, тож зовсім не заздримо тим шахтарям. Їхня праця була справді тяжкою. Вони дихали повітрям, насиченим вугільним пилом, рівень шуму був дуже високий, також існувала повсюдна загроза вибухів та обвалів. Сьогодні використовують більш сучасні методи видобування вугілля. Гірництво і далі залишається важливою галуззю для Свальбарду, але протягом останніх кількох десятиліть дедалі ширшого розмаху набуває туризм.

Люди не завжди брали до уваги вразливість арктичної природи. Часами полювання на китів, моржів, північних оленів, білих ведмедів та інших тварин було настільки неконтрольованим, що деякі види на Свальбарді опинялися на межі зникнення. Однак влада вжила заходів для збереження цих тварин. Таким чином вдалося збільшити популяцію тих видів, які перебували під загрозою.

Рай для геологів

Свальбард називають «раєм для геологів». Оскільки рослинність не є дуже густою, місцеві ландшафти нагадують ілюстрований посібник для геологів. Ми помічаємо характерні геологічні розрізи гір, які складаються з чітко виражених шарів і є подібними до великого торта. Тут представлені породи з усіх епох геологічної історії землі. Деякі породи утворені з піску й глини, інші — з органічних матеріалів. Протягом віків рештки рослин і тварин були вкриті глиною і збереглись у вигляді скам’янілостей. Такі скам’янілості можна знайти в породах практично всіх геологічних періодів.

У Свальбардському музеї ми побачили численні скам’янілості теплолюбних рослин і тварин. А це свідчить, що клімат на архіпелазі колись був набагато тепліший, ніж сьогодні. Слід зазначити, що тут в деяких місцях вугільні пласти сягають 5 метрів завтовшки. Поклади вугілля містять скам’янілості як листяних, так і хвойних дерев. Викопні рештки травоїдного динозавра також вказують на те, що в минулому тут панував м’який клімат, а рослинність була надзвичайно багатою.

Як пояснити таку велику переміну клімату? Про це ми спитали геолога Торфінна Шарнета, представника Управління вугільного господарства Лонгйїрб’юена. Він говорить, що, на думку більшості геологів, основна причина — це переміщення континентів. Геологи вважають, що Свальбард лежить на тектонічній плиті, яка довгий період часу рухалася з півдня, від самого екватора, на північ. За допомогою супутникових спостережень було виявлено, що Свальбард щороку і далі пересувається на кілька сантиметрів у північно-східному напрямку.

Настав час летіти до дому. Нам є над чим подумати. Позаду залишились безкраї арктичні простори, тварини, що пристосувалися до суворих умов, та дивовижні рослини. Усе це спонукало нас замислитись над розмаїттям Божого творива, над тим, якою маленькою в порівнянні з ним є людина, і над тим, яку важливу роль їй відведено у піклуванні про природу. Повертаючись на південь, ми ще раз споглядаємо на цей «холодний край», де засніжені шпилі гір здіймаються крізь хмари і виблискують блідо-рожевим світлом у променях пополудневого сонця.

[Карта на сторінці 24]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Північний полюс

ГРЕНЛАНДІЯ

СВАЛЬБАРД

Лонгйїрб’юен

75° пн. ш.

ІСЛАНДІЯ

НОРВЕГІЯ

60° пн. ш.

РОСІЯ

[Ілюстрація на сторінці 25]

Поселення Лонгйїрб’юен.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Багато квіткових рослин, як-от ломикамінь супротивнолистий, ростуть у суворому арктичному кліматі.

[Відомості про джерело]

Knut Erik Weman

[Ілюстрації на сторінці 26]

Свальбардська біла куріпка і північний олень.

[Відомості про джерело]

Knut Erik Weman