Невтомні пральники з Абіджана

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В КОТ Д’ІВУАРІ

АБІДЖАН — гомінливе, колоритне місто у західно-африканській країні Кот д’Івуар. Якось, прогулюючись його околицями, ми побачили незвичну картину. Куди не кинь оком — скрізь на траві лежав барвистий одяг. Звідки таке яскраве видовище? Наш друг, який живе в Абіджані, радо пояснив, що це результат праці фаніко.

Фаніко називають групу невтомних пральників, до якої належать сотні чоловіків та кілька фізично сильних жінок. Від світанку і до сутінок вони, заробляючи собі на життя, перуть білизну в річці Банко. Назва фаніко складається з двох слів мови йулу: фані, що означає «тканина» або «одяг», і ко — «прати».  Отже, йулуйське слово фаніко перекладається як «той, хто пере одяг».

Робота у «пральні»

Одного дня рано-вранці ми вирішили на власні очі побачити роботу фаніко і довідатись про особливості їхнього ремесла. Коли ми підходили до річки, фаніко вже працювали в поті чола. У темних водах ріки виднілися великі автомобільні шини, всередині яких було каміння. Біля кожної шини по коліна у воді стояв пральник і старанно намилював, товк і тер білизну.

Кожного дня ще вдосвіта пральник обходить доми, аби зібрати брудну білизну. Деякі з його замовників живуть за три кілометри від «пральні». Зібраний одяг пральник везе в дерев’яному візку або несе на голові у великому клунку. Біля річки його вітає багатомовний хор голосів. Фаніко з’їхалися сюди з різних частин Африки, і дехто з них працює тут десятиліттями, скажімо жилавий пральник Брема, якому вже за 60. Робота в «пральні» не припиняється цілий рік, за винятком трьох днів.

Праця фаніко вимагає титанічних зусиль. Нам запам’ятався чоловік, що ніс на голові просто гігантський клунок, побачивши який звичайна домогосподарка, мабуть, зомліла б. Він розв’язав клунок і по черзі замочив увесь одяг у воді. Потім пральник намилив його, на що пішов великий шматок пальмового мила. Відтак чоловік почав товкти одягом об каміння, іноді використовуючи щітку, щоб усунути стійкі плями. Скільки ж коштує таке прання? За сорочку дають приблизно 35 копійок, а за простирадло — 70. Ось чому фаніко, аби заробити на хліб, мусять прати так багато білизни.

Але ж як їм вдається пам’ятати, кому який одяг належить? Спершу ми думали, що вони, як і їхні колеги в Індії, послуговуються системою секретних позначок. Однак з’ясувалось, що фаніко використовують іншу, не менш ефективну, систему.

Наш друг старався пояснити нам її суть. Коли пральник бере брудну білизну в якоїсь сім’ї, то намагається запам’ятати розмір кожного її члена, аби знати кому що належить. При цьому він не ставить жодних позначок і не прикріпляє ярликів. На одязі, який належить одній сім’ї, пральник зав’язує у вузол те саме місце, наприклад, правий чи лівий рукав, комір або пояс. Під час прання він пильнує, щоб одяг однієї сім’ї був разом. Нам здавалось, що для цього слід мати неабияку пам’ять. Тож ми спитали фаніко, чи він коли-небудь губив або плутав одяг. На його здивованому обличчі можна було прочитати відповідь: «Та ви що! Фаніко ніколи не гублять одягу».

Чи може будь-хто прийти до «пральні» на річці Банко і почати прати? Ні! Адже тут панують свої правила. Спочатку протягом трьох місяців майбутній фаніко вчиться у досвідченого пральника. Саме в цей час новачок опановує спеціальну методику запам’ятовування. Якщо йому це не вдається, він мусить шукати іншу роботу. Проте коли учень досягає успіху, то, заплативши невеличку суму, він отримує власне місце у «пральні».  І тоді нікому не дозволяється користуватись його шиною.

Пальмове мило

Неможливо уявити собі роботу пральника без мила. Тому новачки також вчаться, як його правильно використовувати. Існує три види мила, котрі розрізняють за кольором. Біле і жовте використовують для прання не дуже брудної білизни, а сильно заяложений одяг перуть темним. Головним складником мила, яке тут виробляють, є пальмова олія. Щодня кожен фаніко змилює принаймні десять кусків мила. Отож місцеві миловари постійно забезпечують їх цим необхідним товаром.

Ми вирішили навідатися до однієї невеличкої миловарні, що розмістилась на поблизькому пагорбі. У ній робота розпочинається о шостій ранку. На місцевому базарі закуповують все необхідне: згущену пальмову олію, гідроксид калію, сіль, сік анони голчастої, кокосову олію і масло какао. Кожна з цих речовин підлягає біологічному розкладу, отже не шкодить довкіллю. Працівниці змішують усі складники у великому металевому казані. Цю суміш вони варять на дровах протягом шести годин. Потім розливають її в металеві лотки і чекають поки вона затвердне. Через кілька годин жінки розрізають мило на великі куски.

Готове мило складають у пластикові діжки і несуть на голові до «пральні». Але як же роздати мило фаніко, котрі перуть білизну посеред річки? Жінки заходять з діжками у воду і, тримаючи їх на плаву, доправляють мило всім, кому воно потрібне.

Кінець робочого дня

Закінчивши прання, фаніко розкладають чистий одяг на траві або розвішують його на мотузках. Отож схил пагорба перетворюється на строкате видовище, яке так полонило нашу увагу. Тепер пральник може врешті-решт відпочити. Під вечір, коли одяг висохне, він акуратно складає кожну річ, а деякі з них прасує залізною праскою, що наповнена розжареним вугіллям. У кінці дня фаніко скручує в клунок чистий одяг і розносить його власникам.

Коли ми вперше побачили барвисті ряди одягу, то не усвідомлювали, який важкий труд стоїть за всім цим. Ми дуже раді, що змогли ближче познайомитися з працею невтомних абіджанських фаніко. Тепер ми краще розуміємо та більше цінуємо роботу, яку виконують пральники і пралі по цілому світі.

[Карта на сторінці 10]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КОТ Д’ІВУАР

[Ілюстрація на сторінці 12]

Працівниця миловарні продає мило.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 10]

PhotriMicroStock™/​C. Cecil