Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

«Єгово, благаю, дозволь служити тобі»

«Єгово, благаю, дозволь служити тобі»

«Єгово, благаю, дозволь служити тобі»

Розповіла Деніелл Холл

Коли я була ще маленькою дівчинкою, мені дуже подобалось відвідувати свою бабусю, яка жила поряд з нами. Щодня після обіду вона любила подрімати. Нерідко я сідала до неї на ліжко, і вона читала мені біблійні історії. Бабця часто казала: «Ніколи не забувай, що Єгова любить тебе. І якщо ти любитимеш його, він завжди буде про тебе дбати». Її слова глибоко закарбувались у моєму розумі та серці.

БАБУСЯ померла 1977 року, коли мені виповнилось 4. Вона була Свідком Єгови, як і всі татові родичі в нашому місті Мое (Австралія). Тато прихильно ставився до них, хоча ані він, ані мама не були Свідками. Згодом наша сім’я переїхала до маленького містечка Тінтенбара, що неподалік тихоокеанського узбережжя. Там з батьком і моїм старшим братом Джеймі ми інколи відвідували зібрання Свідків.

Коли мені було 8 років, батьки розійшлися. Тато повернувся до Мое, а ми з Джеймі залишилися з мамою. Вона не цікавилась Біблією і не хотіла, щоб ми ходили на зібрання Свідків Єгови. Це дуже мене засмучувало, адже бабусині слова глибоко запали мені в серце. Я любила Єгову і хотіла йому служити, тому, молячись до нього, я говорила, що теж є його Свідком. Джеймі мав такі ж почуття.

Випробування в школі

Якось у школі вчитель заповнював класний журнал і попросив усіх учнів сказати, до якої релігії вони належать. Коли надійшла черга Джеймі, він чітко й голосно промовив: «Свідок Єгови». Вчитель підвів очі і попросив його ще раз відповісти. Джеймі повторив свої слова. На що вчитель сказав: «Не може бути, але поговоримо про це пізніше». Коли спитали мене, я також голосно відповіла, що є Свідком Єгови. Вчитель був явно незадоволений і покликав директора школи.

«Ось ваші документи. У них батьки не зазначили, що ви Свідки Єгови»,— строго промовив директор. Ми з повагою відповіли: «Але це наша релігія». Ні вчитель, ні директор більше ніколи не піднімали цього питання.

Хоча моє знання біблійних істин було обмеженим, я намагалась ділитися ними з однокласниками. Я брала в школу книжку «Моя книга біблійних оповідань» * і читала з неї історії одній дівчинці, яка вірила в Бога. Оскільки я намагалась дотримуватись християнських принципів, то ніколи не була популярною серед учнів і не раз почувалась дуже самотньою.

Часто я ревно молилась до Єгови. Він став моїм найближчим другом. Щодня після школи я сідала на ліжко і до найменших подробиць розповідала Єгові все, що сталося зі мною протягом дня. Нерідко я плакала. Зі сльозами на очах я молилась: «Єгово, благаю, дозволь служити тобі разом з твоїм народом». Після таких молитов мені ставало набагато краще.

Підбадьорливий лист

Коли мені було 10 років, Джеймі поїхав жити до батька в Мое. Я втратила останню духовну підтримку. Але якось, відвідуючи сусідів, я побачила декілька журналів, опублікованих Свідками Єгови. Намагаючись не забути адресу місцевого філіалу, я мерщій побігла додому, щоб її занотувати. Я написала братам щирого листа, в якому розповіла про свою ситуацію і попросила духовної допомоги. Незабаром я отримала відповідь: двосторінковий лист, звернений особисто до мене. Він настільки зворушив мене, що я розплакалась. Тепер я знала — Єгова мене не покинув!

У листі мене заохочували наслідувати віру ізраїльської дівчинки, яка прислужувала сирійському воєначальнику Нааману. Незважаючи на те, що ця маленька дівчинка перебувала в неволі, далеко від свого дому, вона мала близькі взаємини з Єговою. Вона сміливо розповідала про свого Бога і тому була його справжнім свідком (2 Царів 5:1—4).

У листі також говорилося: «Ти покажеш, що служиш Єгові, коли слухатимешся батьків і будеш сумлінно навчатись у школі. Також, щоб стати другом Єгови, дуже важливо регулярно молитись та досліджувати Біблію». Наприкінці листа було сказано: «Деніелл, хоч би де ти жила, пам’ятай, Єгова завжди буде поруч. Ми переконані, що ти про це знаєш» (Римлян 8:35—39). Відтоді минуло багато років, а я досі зберігаю цей лист у своїй Біблії. Щоразу, перечитуючи його потріпані сторінки, я не можу стримати сліз.

Невдовзі я отримала іншого листа, в якому повідомлялось, що мені поштою присилатимуть журнали «Вартова башта» та «Пробудись!» і що про це попіклувався мій батько. Яка ж я була щаслива, що тепер могла регулярно отримувати духовну поживу. Тільки-но приходили нові журнали, я відразу перечитувала їх. Донині в мене залишилися перші, отримані мною примірники, якими я дуже дорожу. Приблизно в цей же час мене почав відвідувати старійшина з місцевого збору. Хоча його візити були короткими, однак дуже підбадьорливими.

Зміни, що посприяли зросту

Хоча тепер я й мала більший зв’язок з організацією, проте прагнула служити Єгові без перешкод. Тому, коли мені виповнилось 13 років, я попросила у мами дозволу переїхати до тата. Я дуже любила маму, але понад усе хотіла служити Єгові. І коли вона погодилась, я перебралась до Мое. Там, у місцевому зборі, зі мною розпочали вивчення Біблії. Тато дозволяв мені та Джеймі відвідувати всі зібрання. Брати і сестри в зборі докладали багато зусиль, щоб допомагати нам. Джеймі і я швидко зробили духовний поступ. Пізніше ми охрестилися з інтервалом у декілька місяців. Єгова відповів на мою молитву — тепер я служила Богові з його народом.

У Мое я сильно здружилася з моїми дядьком та тіткою, Філіпом і Лоррейн Тейлор, які належали до місцевого збору. Вони ставились до мене як до власної доньки. Згодом Філіп і Лоррейн переїхали на острів Бугенвіль (Папуа — Нова Гвінея), оскільки там була більша потреба у вісниках. Вони запросили мене до себе. Хоча тоді мені було лише 15 років, батьки дозволили мені поїхати до них. Тож я відразу погодилась на їхню пропозицію.

На острові я продовжувала навчання, отримуючи шкільну програму поштою. Більшість вільного часу я проводила в служінні. Як же було приємно проповідувати разом з піонерами і місіонерами! До того ж місцеві жителі були надзвичайно смиренними і прагнули вивчати Біблію.

Пізніше, того ж року, на острові почалися політичні заворушення, тому залишатись там було небезпечно. Мені дуже не хотілося покидати дружелюбних мешканців острова. З вікна літака я бачила, як дядько Філіп махав мені на прощання рукою. Гірко плачучи, я подумки благала Єгову дозволити мені служити колись місіонером в чужій країні.

Єгова відповів на мої молитви

В Австралії після закінчення середньої школи я проходила практику в одній юридичній фірмі. Мій тато знову одружився і тепер мав піклуватись про нову велику сім’ю. Джеймі переїхав до мами, а я певний час жила то в батька, то в матері. Мені було важко, і я розуміла, що, аби зосередитись на духовних цілях, я мушу щось змінити. Отже, 1994 року я розпочала повночасне піонерське служіння. Тоді я жила в Мое.

Я знову відчула себе щасливою. У мене з’явились нові друзі в зборі — духовно налаштовані молоді брати і сестри. Вони стали для мене джерелом підбадьорення. У 1996 році я одружилась з Віллом — тихим, лагідним і смиренним братом. Це було справжнім благословенням від Єгови.

Тепер ми разом служили Богові і були щасливі. Якось, повернувшись додому після проповідування з районним наглядачем, Вілл запитав мене: «Чи не хотіла б ти переїхати в інший збір, де є більша потреба у вісниках?» Подумки я відразу ж погодилась, однак, жартуючи, запитала: «І куди це? До Вануату? А може на Фіджі?» Коли Вілл сказав, що до Морвелла, я випалила: «Так це ж тут поряд!» Ми обоє розсміялися. Не вагаючись, ми переїхали до Морвелла і служили там піонерами.

Протягом наступних трьох років наше служіння було дуже плідним і принесло нам багато радості. Але на нас знову чекала несподіванка. Філіал в Австралії запропонував нам служити спеціальними піонерами. Куди ж ми мали поїхати цього разу? До Східного Тимору *! Ця маленька країна лежить на південному сході Малайського архіпелагу. На очі в мене навернулись сльози, і я дякувала Єгові, що він відповів на усі мої молитви. Він дозволив мені служити йому. Більш того, разом з чоловіком я проповідую в іншій країні.

Служіння закордоном

Ми приїхали в Ділі, столицю Східного Тимору, в липні 2003 року. В єдиному в країні зборі тоді служило 13 спеціальних піонерів з Австралії і невелика група місцевих Свідків. Тиморські брати і сестри були дуже бідні: більшість з них втратили своє майно та близьких під час 24-річної громадянської війни, яка закінчилась 1999 року. Багатьом також доводилось зносити протидію з боку родичів. Однак, не зважаючи на страждання та бідність, вони були щасливі й духовно багаті (Об’явлення 2:8, 9).

Мешканці Східного Тимору — побожні люди, які з повагою ставляться до Біблії. Невдовзі ми з Віллом мали так багато вивчень, що не встигали їх проводити. Дехто з наших зацікавлених згодом охрестився і разом з нами почав проповідувати добру новину. Їхній духовний поступ приніс нам багато радості.

У 2006 році в Ділі знову запанував хаос. Міжетнічна ворожнеча переросла в серйозний конфлікт. Багато домів було пограбовано та спалено дотла. Місцевим Свідкам довелось шукали сховку в домах спеціальних піонерів. Наш будинок і подвір’я перетворились на тимчасовий табір для біженців. Був такий момент, коли в нас жило близько ста осіб. Великий навіс для автомобіля ми використовували як кухню, їдальню і тимчасовий Зал Царства.

Хоча неподалік лунали постріли та вибухи гранат, у нашому домі панував мир. Ми відчували на собі захист Єгови. Кожен день розпочинався зі спільного обговорення біблійного вірша. Крім того, як і раніше, проводились усі зібрання. Ми також продовжували вивчати Біблію із зацікавленими людьми.

З бігом часу стало зрозуміло, що Свідкам, які народились у східній частині країни, буде небезпечно залишатись у Ділі. Брати вирішили заснувати нову групу в Баукау, другому за величиною місті, розташованому на схід від Ділі. Тож я і Вілл отримали нове призначення.

У липні 2006 року, майже через три роки після нашого приїзду до Східного Тимору, ми перебралися до Баукау. Подорож з Ділі до Баукау в середньому займає три години. Наша нова група складалась з 4 спеціальних піонерів та 6 тиморських Свідків. Місцеві брати і сестри втратили все своє майно, але вони не втратили позитивного настрою. Нас вразив їхній дух відданості та саможертовності.

Ми з Віллом продовжуємо служити в Баукау. Нам дуже подобається наше призначення, і ми вважаємо його ще одним благословенням від Єгови. Оглядаючись назад, я розумію, наскільки правдивими були слова моєї бабці. Протягом багатьох років Єгова завжди дбав про мене. Я дуже вдячна, що він дозволив мені служити йому разом з його народом. Також я з нетерпінням чекаю на воскресіння, щоб знову побачитись з моєю бабусею. Тоді я зможу подякувати їй за те, що вона допомогла мені відкрити двері до щасливого та змістовного життя.

[Примітки]

^ абз. 9 Опублікована Свідками Єгови.

^ абз. 25 Цю країну також називають Тимор-Леште.

[Ілюстрація на сторінці 26]

З бабусею.

[Ілюстрація на сторінках 28, 29]

З моїм чоловіком Віллом.