Безславний похід «Непереможної армади»

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІСПАНІЇ

ПОНАД чотири сторіччя тому у водах вузької протоки Ла-Манш у жорстокому бою зійшлися дві ворожі флотилії. Ця історична битва стала апогеєм запеклої боротьби, яка протягом XVI століття точилася між арміями англійської королеви Єлизавети I, яка була протестанткою, та католицького короля Іспанії Філіппа II. У книжці «Кінець „Непереможної армади“» сказано, що для сучасників тих подій «зіткнення між англійським та іспанським флотом у протоці було вирішальною битвою між силами світла і силами темряви».

Для тогочасних англійців іспанська флотилія, яку назвали «Непереможною армадою», була «найбільшою морською силою, котру вони будь-коли бачили». Проте похід армади в Ла-Манш став для неї фатальним. Адже тоді багато тисяч людей втратило життя. Яка ж була мета цієї виправи і чому вона закінчилась так трагічно?

Мета походу

Протягом років англійські пірати грабували іспанські кораблі. Також королева Єлизавета активно підтримала повстання нідерландців проти іспанського панування. У свою чергу Філіпп II, який був ревним католиком, вважав своїм обов’язком допомогти англійським католикам звільнити їхню країну від протестантської «єресі». Для цього він і почав формувати «Непереможну армаду». Іспанці взяли з собою в похід близько 180 священиків і теологів. А коли комплектували команди кораблів, кожен моряк мав висповідатися і отримати причастя.

Виразником релігійних ідей Іспанії та її короля був відомий єзуїт Педро де Рібаденейра. Він заявив:  «Наш Господь Бог, справу і найсвятішу віру якого ми захищаємо, піде перед нами. З таким капітаном нам нема чого боятись». Проте англійці теж розраховували на перемогу і сподівалися, що завдяки їй ідеї протестантизму швидко поширяться по цілій Європі.

План нападу іспанського короля здавався продуманим і чітким. Армада повинна була увійти до протоки Ла-Манш і біля берегів Фландрії * зустрітися з герцогом Пармським та його 30 000 досвідчених воїнів. Тоді об’єднані війська мали перетнути протоку, висадитися на березі графства Ессекс і вирушити маршем на Лондон. Філіпп надіявся, що англійські католики покинуть протестантську королеву і поповнять лави його армії.

Однак у розрахунках Філіппа були серйозні недоліки. Оскільки він цілковито покладався на Боже провидіння, то не взяв до уваги два важливих факти. По-перше, Англія мала надзвичайно сильний флот, а по-друге, коло берегів Фландрії не було підхожих глибоководних портів, де кораблі Філіппа могли б без перешкод забрати війська герцога Пармського.

Великий, але неповороткий флот

Командувати армадою Філіпп призначив герцога Медіну-Сідонію. Хоча той не мав досвіду у воєнно-морській справі, проте був прекрасним організатором. Герцог швидко знайшов спільну мову з досвідченими капітанами, і вони разом сформували величезну флотилію та забезпечили її провізією. Крім того, вони до найменших деталей продумали систему сигналів для передачі наказів та зв’язку між кораблями, а також встановили порядок, у якому мали рухатись кораблі. Усі ці заходи повинні були об’єднати багатонаціональну армію.

І от 29 травня 1588 року армада в складі 130 кораблів, близько 20 000 воїнів та 8000 моряків вирушила з лісабонської гавані. Однак супротивні вітри і сильний шторм змусили її зупинитись на північному заході Іспанії, у Ла-Коруньї, щоб поповнити запаси та відремонтувати кораблі. Герцог Медіна-Сідонія дуже непокоївся через хвороби і брак провіанту. Тож він написав королю відвертого листа, в якому висловив свої сумніви щодо успіху цілої справи. Але Філіпп наполягав,  щоб герцог і далі дотримувався плану. Отже, неповоротка армада знову вирушила в плавання і врешті-решт через два місяці після виходу з Лісабона досягла Ла-Маншу.

Битва в Ла-Манші

Коли іспанські кораблі наблизились до Плімута, що в південно-західній Англії, на них уже чекала флотилія Єлизавети. Обидві сторони мали приблизно однакову кількість суден, проте їхня конструкція була різною. Громіздкі кораблі іспанців мали високі борти. На носі та кормі височіли башти, а на палубах розмістилися короткобійні гармати. Ці кораблі нагадували плавучі фортеці. Тактика іспанців полягала в тому, щоб впритул наближатись до ворожих кораблів і брати їх на абордаж. Кораблі англійців мали нижчі борти і рухалися швидше. Крім того, вони були озброєні далекобійними гарматами. Англійські капітани вирішили не підходити близько до армади, а знищити її на відстані.

Щоб якось компенсувати переваги англійського флоту, іспанський адмірал вирішив розмістити свої кораблі у формі півмісяця. Кожен з його кінців мали захищати найпотужніші кораблі з найбільш далекобійними гарматами. Армада повинна була розвертатись і зустрічати противника лицем, наче могутній буйвіл, що показує роги розлюченому левові.

Обидві флотилії розтягнулися вздовж протоки і зійшлися у двох сутичках. Іспанський півмісяць виявився ефективним, і англійцям, незважаючи на далекобійність їхніх гармат, не вдалося потопити жодного іспанського корабля. Тоді англійські капітани постановили розколоти півмісяць і наблизитись до армади. Така нагода в них з’явилась 7 серпня.

Герцог Медіна-Сідонія, послухавшись наказу короля, повів армаду назустріч герцогу Пармському і його військам. Чекаючи на звістку від герцога Пармського, він наказав флотилії стати на якір біля французького порту Кале. Це зробило іспанську армаду вразливою. Англійці підпалили вісім кораблів і направили їх в центр іспанського флоту. Більшість іспанських капітанів у паніці кинулися втікати у відкрите море, де сильний вітер і течія понесли їх на північ.

На світанку наступного дня відбулась вирішальна битва. Англійці з близької відстані відкрили вогонь по іспанській флотилії. У результаті було пошкоджено багато кораблів, три з яких потонуло. І оскільки іспанцям бракувало боєприпасів, їм нічого не залишалося, як безпорадно витримувати шалену навалу противника.

А втім, несамовита буря змусила англійців відступити. Вранці наступного дня іспанські кораблі перегрупувались, знову  утворивши півмісяць, і, незважаючи на брак боєприпасів, приготувались до бою. Але ще до того, як англійці відкрили вогонь, сильний вітер і течія почали нести армаду до неминучої загибелі на зеландських мілинах біля нідерландського узбережжя.

Коли здавалося, що все втрачено, вітер змінився і виніс армаду на північ у відкрите море. Однак повернутись у Кале вона не могла, оскільки шлях перекрили англійці, а вітер і далі відносив її на північ. Тоді герцог Медіна-Сідонія вирішив припинити похід і врятувати якомога більше кораблів та людей. Він поплив до Іспанії в обхід: довкола Шотландії та Ірландії.

Шторми і корабельні аварії

Дорога додому була важкою і виснажливою. Бракувало харчів. Протікали бочки, тому не вистачало питної води. Порівняно небагато кораблів були придатні для довгого плавання, адже атаки англійців завдали серйозної шкоди армаді. Біля північно-західного узбережжя Ірландії армада потрапила в сильний шторм, який бушував два тижні. Деякі кораблі безслідно зникли, інші ж розбились об берег.

Зрештою 23 вересня перші кораблі армади прибули в Сантандер, що на півночі Іспанії. Додому повернулося приблизно 60 кораблів і лише половина чоловіків. Тисячі потонули у морі, ще інші померли від ран чи хвороб. Але навіть для тих, хто вижив і досягнув берегів Іспанії, жах не закінчився.

У книжці «Кінець „Непереможної армади“» говорилося: «Деякі [команди кораблів] взагалі не мали їжі і просто вмирали з голоду». І це незважаючи на те, що вони стояли в іспанському порту. А в гавані іспанського міста Ларедо, за словами книжки, один корабель розбився, «оскільки на ньому бракувало моряків, щоб опустити вітрила і кинути якір».

Історичне значення

Хоча релігійні війни у північній Європі і далі тривали, однак перемога над армадою додала протестантам упевненості. Вони вірили, що їхній тріумф свідчить про Боже схвалення. Це підтверджує медаль, яку англійці виготовили на честь цієї події. На ній зроблено напис: «Flavit יהוה et dissipati sunt 1588», що в перекладі означає: «Єгова дихнув, і вони розсіялись, 1588».

З часом Велика Британія взяла на себе роль світової держави. У книжці «Нова історія Європи до 1870» сказано: «1763 року Великобританія повстала на світовій арені як найпотужніша комерційна і колоніальна держава». І справді, того року «Британська імперія запанувала у світі. Здавалося, ніби відродилась Римська імперія, яка тепер за масштабами була набагато більшою»,— зазначалось у книжці «Флот та імперія». Пізніше Велика Британія уклала союз зі Сполученими Штатами Америки, своєю колишньою колонією. Так утворилася Англо-Американська світова держава.

Дослідників Біблії особливо цікавить поява і падіння світових держав. І не дивно, адже Святе Письмо містить багато інформації про світові правління, які йшли одне за одним, зокрема про Єгипет, Ассирію, Вавилон, Мідо-Персію, Грецію, Рим і зрештою про Англо-Американську світову державу. Вже давно тому Біблія передрекла появу і падіння деяких з них (Даниїла 8:3—8, 20—22; Об’явлення 17:1—6, 9—11).

Події, які відбулись улітку 1588 року, мали важливе значення. Адже через 200 років після поразки «Непереможної армади» Велика Британія зайняла в світі домінуюче положення, а згодом почала відігравати ключову роль у сповненні біблійних пророцтв.

[Примітка]

[Схема/Карта на сторінках 26, 27]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Похід «Непереможної армади»

​——​ Похід армади

–– Шлях додому

X Битви

ІСПАНІЯ

Лісабон

Ла-Корунья

Сантандер

ФЛАНДРІЯ

Кале

НІДЕРЛАНДИ (ПІД ПАНУВАННЯМ ІСПАНІЇ)

НІДЕРЛАНДИ (СПОЛУЧЕНІ ПРОВІНЦІЇ)

АНГЛІЯ

Плімут

Лондон

ІРЛАНДІЯ

[Ілюстрація на сторінці 24]

Король Філіпп II.

[Відомості про джерело]

Biblioteca Nacional, Madrid

[Ілюстрація на сторінці 24]

Королева Єлизавета I.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Герцог Медіна-Сідонія, який стояв на чолі «Непереможної армади».

[Відомості про джерело]

Cortesía de Fundación Casa de Medina Sidonia

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

Museo Naval, Madrid