Байкал — найглибше у світі озеро

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В РОСІЇ

ПРОТЯГОМ віків монгольські племена, які жили у віддалених куточках Південного Сибіру, ставились до цього озера з великим благоговінням. Хоча кілька інших озер нашої планети і мають більшу площу, воно є найглибшим та містить найбільший об’єм прісної води. Байкал — одна з його назв, яка дійшла до наших днів. На думку знавців, вона означає «багате озеро» або «море». Оскільки Байкал є «дуже великим і часто неспокійним» рибалки, які промишляють в його водах, іноді кажуть, що «виходять у море».

При одній згадці про Байкал серце кожного росіянина переповнюють теплі почуття. Одна жінка-науковець з Москви прирівняла його до «прекрасної музики, яку ми знаємо з дитинства». Цю музику творять мальовничі узбережжя, кришталево чиста вода і розмаїття незвичайних живих створінь, яких більше ніде не знайдеш.

З космосу Байкал виглядає як напіввідкрите голубе око. Його довжина сягає 636 кілометрів, а максимальна ширина 80 кілометрів. Байкал вміщує п’яту частину всіх запасів прісної води нашої планети. А це більше, ніж загальний об’єм води в п’ятірці Великих озер у Північній Америці! Глибина Байкалу становить понад 1600 метрів. Якби він раптом висох, то наповнювати його потрібно було б цілий рік водою з усіх річок світу.

Зіткнення материків

На думку геологів, у далекому минулому індійський субконтинент, рухаючись на північ, вдарився в Азію. Від удару великі ділянки підстилаючих порід зім’ялися, наче алюмінієва фольга, і підняли поверхню землі в місці зіткнення. Так утворилися Гімалаї. Дехто вважає, що зіткнення материків спричинило ряд глибоких розломів у Сибіру. Один з них — Байкальська западина. З бігом часу на дні западини нагромадився семикілометровий шар осадових порід, які змивалися з довколишніх гір. Потім западина наповнилась водою і стала озером. Нині в Байкал впадає понад 300 річок і потоків, а витікає з нього лише одна ріка — Ангара.

На відміну від більшості найстаріших озер землі, Байкал не замулився і не перетворився на болото. Вчені пояснюють це тим, що тектонічні плити в районі озера досі розходяться, поглиблюючи розлом. Ось чому озеро не замулюється. Крім того, через рух плит з дна озера піднімаються струмені гарячої води.

 Зазирнімо в прозору глибину

Прогулянка човном на середину озера може когось лякати, адже прозорість води місцями становить 50 метрів, і складається враження, ніби дивишся в повітря. Природним фільтром озера служить популяція крихітних рачків (епішур байкальських). Вони поїдають водорості й бактерії, через які вода багатьох озер є темною. Їм допомагають інші численні види ракоподібних, котрі живуть в озері і живляться органічними рештками, запобігаючи їхньому розкладу. Завдяки цьому вода Байкалу надзвичайно чиста. І менше ніж 20 років тому проби води, відібрані для лабораторних аналізів, були чистіші, ніж скляний посуд, в якому їх зберігали.

Води Байкалу, окрім дивовижної прозорості, славляться незвичайно великим вмістом кисню. У деяких інших глибоководних озерах на певній глибині кисень закінчується і більшість видів флори та фауни змушені жити у порівняно мілких водах. Але в Байкалі вертикальні й горизонтальні течії несуть кисень до найбільших глибин і насичують ним води озера. Саме тому в цілому озері вирує життя.

У холодній чистій воді буяє підводний ліс. Зелені губки, які розростаються, наче корали, служать прихистком для безлічі крихітних водяних створінь. Довкола гідротермальних джерел, котрі б’ють з дна озера, роїться чимало теплолюбних організмів. З 2000 видів рослин і тварин, які живуть у Байкалі, 1500 можна зустріти лише в ньому.

Байкал славиться омулем — смачною арктичною рибою з родини лососевих. Її дуже цінують рибалки. В озері живуть незвичні і навіть химерні створіння. Наприклад, один з видів плоских червів, який сягає понад 30 сантиметрів завдовжки, харчується рибою. А поміж піщинок ховаються одноклітинні організми. Мабуть, найдивовижнішою рибкою озера є голом’янка — унікальний вид, який живе тільки в Байкалі.

 Крихітна напівпрозора голом’янка має райдужний відблиск. Вона живе на дні озера і є живородною. Третина її тіла складається з жиру, багатого на вітамін А. Голом’янка витримує неймовірний тиск на глибині 200—450 метрів, та коли її виставити на сонце, вона просто тане, залишаючи по собі кістки та жир. Цю рибку особливо полюбляє, мабуть, найбільш відомий мешканець озера — байкальський тюлень, або нерпа. Це єдиний у світі прісноводний вид тюленів.

Пори року

Близько п’яти місяців у році Байкал закутий у кригу. Наприкінці січня товщина льоду сягає понад метр. Його поверхня помережана прожилками і виблискує на сонці, наче віконна шиба. Лід настільки прозорий, що на перший погляд видається дуже тонким. Йдучи по ньому, можна побачити навіть каміння на дні озера. Насправді ж лід надзвичайно міцний. Сто років тому взимку, під час Російсько-японської війни, армія Росії проклала по льоду колію і успішно переправила по ній 65 локомотивів.

З кінця квітня до червня з оглушливим, громовим тріском скресає крига. Ця «музика льоду» добре відома місцевим жителям. Природознавець Джеральд Даррелл написав, що крига «дзвенить, наче маленькі мідяні тарілки, і муркотить, як котячий хор». Коли стає тепліше, вітер та хвилі нагромаджують блискучі гори льоду і виносять їх на берег.

Як тільки з’являються вільні від криги ділянки води, сюди повертаються птахи. Деякі з байкальських видів, наприклад оляпка звичайна, зимують у верхів’ї річки Ангари — єдиної частина озера, яка ніколи не замерзає. Тепер оляпки разом з іншими водоплавними птахами, як-от з качками, гусьми, лебедями та чаплями, влаштовуються на рідних берегах.

 У червні можна побачити, як цілі ведмежі сім’ї сунуть до води, аби поживитися личинками, що рясно обліплюють скелі. Ведмеді із задоволенням злизують їх язиками, незважаючи на докучливе дзижчання комах. У цю пору чимало птахів і звірів прямує до берегів озера. Сюди їх приваблює багатий бенкет з різноманітних «страв».

Ранньою весною і влітку через інтенсивне розмноження водоростей Байкал набуває зеленого відтінку. Ці рослини — важливий харч для різного роду ракоподібних. Але зазвичай, якщо дивитися з берега, води озера мають бірюзове забарвлення, а на глибині — темно-синє, як в океані.

На берегах озера можна побачити і піщані дюни, і величні кручі. Численні мальовничі затоки й миси творять захопливі пейзажі. Ось що сказав один письменник про дивовижну гру барв неба і води: «Куди не кинь оком мінливий обрій мерехтить м’яким райдужним сяйвом».

Восени на Байкалі часто вирують шторми. Тоді ураганні вітри налітають на озеро з несамовитою люттю. Вони можуть миттєво здійняти на тихій гладіні озера височенні хвилі, які сягають 4—6 метрів заввишки. Відомо, що через ці вітри і в інші пори року тонули великі пасажирські кораблі та рибацькі човни.

Розмаїття краєвидів

Оскільки Байкал лежить у суворому сибірському краї, то хтось може подумати, що він — холодний, безжиттєвий гігант. Але насправді Байкал славиться багатою дикою природою і розмаїттям чудових краєвидів. Озеро лежить в оточенні чотирьох гірських хребтів. Тут знайшли прихисток північний олень і сибірський гірський козел, який перебуває під загрозою вимирання.

Коло підніжжя гір простягаються степи. Їх можна назвати сибірськими квітниками, адже тут росте надзвичайно багато видів диких рослин. У степах також водяться рідкісні види птахів, як-от граційний журавель степовий і дрохва — найбільша птаха Азії.

З усіх боків Байкал оточений тайгою — густим хвойним лісом. Вона дуже потрібна для підтримання екологічної рівноваги. Тайга удвічі більша за вологі тропічні ліси Амазонії. Як і тропічні ліси, тайга відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні клімату і збереженні екологічної стабільності на нашій планеті. У цих хвойних лісах мешкає чимало видів птахів, у тому числі глухар звичайний (вид куріпок), відомий своїми піснями і видовищними шлюбними танцями. До озера часто навідується вишуканий птах з родини качок — чирок-клоктун (фото на сторінці 17).

Також варто згадати про відомого баргузинського соболя, який водиться в тутешніх краях. Полюючи за його блискучим хутром, мисливці майже знищили цей вид. Але тепер завдяки зусиллям природоохоронців, популяція соболя відновлюється. Бажання зберегти цю чудову тваринку посприяло створенню 1916 року Баргузинського заповідника на Байкалі. Тепер на берегах озера розмістились три національні парки, які відкриті для відвідувачів, і три заповідники.

Глибини Божої мудрості

Озеро Байкал внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку сюди приїздить понад 300 000 туристів з цілого світу. В одній статті Байкал був названий «раєм для природознавців та ідеальним місцем для відпустки... Мальовниче узбережжя, чудові місця для пішохідних та водних прогулянок, нагода поспостерігати за дикими птахами — все це може перетворити Байкал на один з найпопулярніших туристичних центрів Азії».

Байкал є хорошим місцем для роздумів про Божу неперевершену мудрість і величність його творива. Лише Бог міг створити таке дивовижне озеро і започаткувати унікальні природні процеси, завдяки яким у ньому вирує життя! Стоячи на берегах Байкалу, вам, мабуть, теж захочеться сказати слова, які свого часу вигукнув один письменник Біблії: «О, глибино Божого багатства, і мудрості, і знання!» (Римлян 11:33).

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 16, 17]

ЄДИНИЙ У СВІТІ ПРІСНОВОДНИЙ ВИД ТЮЛЕНІВ

У Байкалі живуть десятки тисяч байкальських тюленів, або нерп. Вони цілий рік харчуються глибоководною рибою. Ніхто не може пояснити, як нерпа опинилася в центральному Сибіру і чому водиться тільки в Байкалі. Її найближчий родич живе за 3220 кілометрів від цього озера.

У нерпи плоска мордочка і великі очі, розміщені близько одне до одного. Довжина її тіла сягає лише 1,4 метра, тому нерпа є найменшим у світі тюленем. Часто можна побачити, як нерпи дружніми групами лежать на гальці та гріються на сонечку. На відміну від решти тюленів, вони не б’ються і не штовхаються. Тож лагідну нерпу по праву можна назвати найбільш дружелюбним тюленем на землі.

Один біолог, який вивчає тюленів, сказав, що нерпа «навіть лагідніша за спокійного кільчастого тюленя. Вона не пручається і не б’ється, коли її ловлять сітями для наукових досліджень». В одній енциклопедії згадувалось про водолазів, котрі дуже близько підпливали до нерп, що мирно дрімали у воді. Коли водолази торкалися до них чи навіть перевертали їх, тюлені не прокидались.

[Відомості про джерело]

Dr. Konstantin Mikhailov/Naturfoto-Online

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

МІСЦЕ ЗАСЛАННЯ

Від 1951 до 1965 року за відмову зректись своїх релігійних переконань багато Свідків Єгови були вислані на прилеглі до Байкалу території. У 1951 році Парасковію Волосянко привезли на Ольхон — найбільший острів озера. Щоб вижити, вона разом з іншими виселеними Свідками ловила рибу сітями. Але Парасковія також займалася іншим «ловленням». Використовуючи Біблію, вона розповідала багатьом мешканцям Ольхона добру новину про Боже Царство.

У 1953 році її та ще шістьох Свідків заарештували за проповідницьку діяльність і засудили на 25 років ув’язнення. Після свого звільнення і аж до смерті в 2005 році Парасковія вірно служила в зборі Усольє-Сибірське (Іркутська область). Тепер у території поблизу Байкалу та в місті Іркутську активно діє коло 30 зборів Свідків Єгови.

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

РОСІЯ

Озеро Байкал

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Озеро Байкал на фоні Саян.

[Відомості про джерело]

© Eric Baccega/age fotostock

[Ілюстрація на сторінці 17]

Чирок-клоктун.

[Відомості про джерело]

Dr. Erhard Nerger/ Naturfoto-Online

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

Dr. Konstantin Mikhailov/Naturfoto-Online

[Відомості про ілюстрації, сторінка 18]

© Eric Baccega/age fotostock; Boyd Norton/Evergreen Photo Alliance