Габон. Рай для диких тварин

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ГАБОНІ

УЯВІТЬ собі морське побережжя в тропічних широтах. У воді плавають зграї китів та дельфінів, на мілководді відпочивають бегемоти, а на березі мирно пасуться слони. Саме таку картину можна побачити на 100-кілометровому узбережжі однієї африканської країни.

Щоб майбутні покоління могли насолоджуватись такими краєвидами, ці унікальні місця необхідно брати під охорону. Усвідомлюючи таку потребу, президент Габону 4 вересня 2002 року заявив, що 10 відсотків території країни, у тому числі недоторкана природа прибережної смуги, буде визнано заповідною зоною.

Ці ділянки дикої природи, площею майже 30 000 квадратних кілометрів (приблизно дорівнює площі Криму),— справжній скарб. «Габон може стати меккою для любителів природи і приваблювати „паломників“ з усіх кінців світу. Тут вони побачать унікальні дива природи»,— сказав президент країни Омар Бонґо Ондімба.

Для чого потрібно створювати такі заповідники? Це допоможе зберегти ліси Габону, які займають 85 відсотків його території. З усіх рослин країни 20 відсотків видів ростуть тільки тут. Більш того, екваторіальні ліси служать затишною домівкою для горил, шимпанзе, лісових слонів та багатьох інших видів тварин, що зникають. Тож недавно створені національні парки стануть хоронителями біорозмаїття Африки.

Неповторні береги Лоанґо

Національний парк Лоанґо, мабуть, одне з найзахопливіших місць Африки, де можна познайомитись з її дикою природою. На багатокілометровому незайманому узбережжі прісноводні лагуни межують з густими екваторіальними лісами. Однак ці береги є неповторними завдяки тваринам, які прогулюються піщаними пляжами. Тут можна побачити бегемотів, слонів, диких буйволів, леопардів і горил.

Що приваблює цих лісових мешканців на побережжя? До білих піщаних пляжів Лоанґо прилягають зелені пасовища, на яких скубають травичку бегемоти і буйволи. Уздовж берега росте африканська пальміра — вид пальми, яка приносить рясні плоди. Ними дуже люблять ласувати лісові слони. Але найголовнішим є те, що тут немає людей. На піску видно лише сліди тварин.

Шкірясті черепахи, які перебувають під загрозою зникнення, відкладають на цих безлюдних пляжах свої яйця. Один із видів бджолоїдок теж полюбляє виводити тут потомство. Колонії цих пташок гніздяться в піску лише за кілька метрів від найвищої межі припливу. У літні місяці понад тисячу горбатих китів збираються для парування у водах Лоанґо, де їх ніхто не тривожить.

Дві величезні лагуни, які відділяють пляжі Лоанґо від екваторіальних лісів,— ідеальне місце для крокодилів і бегемотів.  Уздовж берегів цих лагун ростуть мангрові ліси, а в їхніх водах водиться багато риби. У пошуках їжі африканський орел-крикун та скопа ширяють над водою, а кілька видів кольорових пташок родини рибалочкових шукають рибу на мілині. Слони люблять воду і з задоволенням перепливають через лагуни, щоб поласувати своїми улюбленими плодами.

В екваторіальному лісі теж вирує життя. У кронах дерев мавпи прудко перестрибують з гілки на гілку. А в сонячних променях плавно пурхають різнобарвні метелики. Плодоїдні кажани сплять вдень на улюблених деревах, а вночі виконують важливу «працю», розносячи насіння по цілому лісу. На узліссях блискучі пташки-нектарки збирають нектар з квітів на деревах і кущах. Тож не дивно, що Лоанґо часто описують, як «місце, де можна відчути дух екваторіальної Африки».

Лопе — останній сховок горил

Національний парк Лопе охоплює значні площі вологих екваторіальних лісів і території на півночі, де клаптики саван чергуються з галерейними лісами, які ростуть уздовж річок. Якщо хтось любить спостерігати за горилами, шимпанзе і мандрилами в їхньому звичному середовищі, то кращого місця просто не знайти. Тут на заповідних землях площею 5000 квадратних кілометрів проживає від трьох до п’яти тисяч горил.

Колишній працівник парку на ім’я Оґюстен розповів цікавий випадок, який стався 2002 року. Він пригадує: «Якось, прогулюючись лісом, я натрапив на сім’ю з чотирьох горил. Назустріч мені вийшов велетенський сріблястоспинний самець, віком близько 35 років. Він, мабуть, важив утричі більше за мене. Я одразу зробив те, що зазвичай радиться робити в таких випадках: присів, схилив голову і втупився в землю на знак покори. Самець підійшов до мене, сів поруч і поклав лапу на моє плече. Потім він взяв мою руку і став роздивлятися долоню. Зрозумівши, що я не становлю загрози для його сім’ї, він неквапом пішов у джунглі. Того незабутнього дня я відчув захоплення від знайомства з тваринами в їхньому природному середовищі. Люди часто вбивають горил заради м’яса або через те, що помилково вважають їх небезпечними. Однак це мирні тварини, які потребують нашого захисту».

У парку Лопе мандрили збираються величезними групами, які деколи нараховують більше тисячі особин. Мало хто серед інших приматів гуртується такими великими й галасливими зграями. Один відвідувач із Камеруну розповів про зустріч з такою групою.

«Наш провідник виявив мандрилів завдяки радіонашийникам, які були в кількох тварин. Ми влаштували замаскований сховок і почали чекати. Протягом 20 хвилин ми слухали музику лісу, котру створювала сила-силенна птахів та комах. Цю ідилію зненацька порушив галас мандрилів. Звідусіль долинав тріскіт гілок і гучні крики. Здавалось, ніби наближається сильна буря. Потім я помітив ватажків зграї, які скидалися  на військовий авангард. Групу очолювали великі самці, які жваво йшли по землі, а над ними стрибали з гілки на гілку самки і молодняк. Раптом один з великих самців зупинився і підозріло озирнувся навколо. Молодий мандрил, який рухався у кронах дерев, помітив нас і підняв тривогу. Вся зграя прискорила рух. Галасу стало ще більше, бо мандрили почали голосно виявляти своє роздратування. Через кілька хвилин їх вже не було. Наш провідник прикинув, що ця група складалась приблизно з 400 мандрилів».

Шимпанзе такі ж галасливі, як і мандрили. Але їх важче зустріти, бо вони прудко переміщаються лісом у постійних пошуках їжі. А от великих білоносих мартишок можна побачити доволі часто на межі савани і лісу. Найбільшим «відлюдником» парку Лопе вважається жовтохвоста мартишка — ендемічний вид, який відкрили лише коло 20 років тому.

Великі барвисті птахи лісу, як-от турако і птахи-носороги, сповіщають про свою присутність пронизливими криками. У парку налічується близько 400 видів птахів, що робить його меккою для орнітологів.

Ідеальне місце для збереження біорізноманіття

Лоанґо і Лопе — це тільки два з 13 національних парків Габону. Інші парки створені для захисту мангрових лісів, унікальної флори і місць, де зупиняються перелітні птахи. Представник Товариства охорони природи Лі Вайт зазначає: «В Габоні оберігають найкращі екосистеми країни. Йдеться не про розміри цих територій, а про їхнє значення. Буквально за один день 2002 року була створена оптимальна система національних парків. До її складу увійшли території, які охоплюють усе біорозмаїття країни».

Президент Бонґо Ондімба відверто визнає, що потрібно вирішити ще багато проблем. Він каже: «Це важливе завдання всесвітнього масштабу, виконання якого, без сумніву, вимагатиме великих чи малих жертв. Але такі зусилля допоможуть нам досягти важливої мети — зберегти ці чуда природи для майбутніх поколінь».

[Карти на сторінці 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

АФРИКА

ГАБОН

13 національних парків Габону

Національний парк Лопе.

Національний парк Лоанґо.

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

Горбатий кит і Лоанґо з висоти пташиного польоту.

[Відомості про джерело]

Whale: Wildlife Conservation Society

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

Мандрил (зліва) і горила (справа).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

Robert J. Ross