Кочівники, які заснували імперію

Страх і збентеження охопили Русь. Зі сходу, наче хмара сарани, насувалась орда озброєних вершників. Вони мчали степом, вбиваючи і грабуючи всіх, хто траплявся на їхньому шляху. З ними не могло впоратись жодне військо. З усіх руських земель навала оминула тільки Новгородське князівство. За словами одного наляканого ордою літописця, то було вторгнення «невідомих племен», котрі говорили незрозумілою мовою.

КОГО ж так боялися на Русі? Неважко здогадатися, що цими жорстокими нападниками були монголи — народ, котрий жив у степах центральної та північно-східної Азії. Їхні блискавичні перемоги на початку XIII століття змінили обличчя Азії і половини Європи. За чверть століття монголи підкорили більше територій, ніж римляни за чотири. У розквіті своєї могутності вони панували на величезній території: від Кореї до Угорщини та від Сибіру до Індії. Монгольська держава була найбільшою в історії людства імперією, володіння якої простягались в межах одного континенту.

Літописи Монгольської імперії, котра проіснувала недовго, не лише проливають світло на історію Азії та Європи, але й показують, наскільки точно Боже Слово описує людську природу і панування людини над людиною. Згідно з Біблією, людська слава є марною і скороминущою (Псалом 62:10; 144:4). Ця книга також стверджує, що «запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). У Біблії могутні політичні сили влучно зображено дикими звірами, адже ці правління, виявляючи тваринну жорстокість, прагнуть панувати над іншими націями *.

Войовничий народ

Монголи були кочовим народом. Вони утримували себе торгівлею, розведенням худоби і полюванням. На відміну від більшості інших народів, у яких лише невеликий відсоток людей був навчений і споряджений воювати, у цих кочівників практично кожен чоловік на коні, з луком в руках, ставав сильним і лютим воїном. Усі монгольські племена були цілковито віддані своїм ватажкам, яких називали ханами.

Після 20 років боротьби з сусідніми народами хан на ім’я Темучин (бл. 1162—1227) об’єднав і очолив монгольські племена. Пізніше до його війська долучилися татари, які були мусульманами і походили з тюрків. Коли безжалісна монгольська навала вирушила на захід, налякані європейці назвали загарбників тартарами *. У 1206 році Темучина, якому було трохи за сорок, проголосили Великим ханом, або Чингісханом. Цей титул  також міг означати «могутній правитель» чи «владика владик».

Верхи на конях орди Чингісханових лучників блискавично і з несамовитою люттю нападали на ворога. Нерідко монголи вели по кілька битв на раз, а фронти бойових дій простягалися на тисячі кілометрів. Одна енциклопедія, говорячи про військовий хист Чингісхана, каже, що хана «можна порівняти до Александра Македонського або до Наполеона» («Encarta Encyclopedia»). Перський історик Джузджані, сучасник Чингісхана, писав, що той був «надзвичайно енергійною, проникливою, обдарованою і розумною людиною». Проте Джузджані також назвав Чингісхана «жорстоким убивцею».

Імперія розростається

У часи Чингісхана на півночі Китаю правили маньчжури, які називали свою династію Цзінь («золота»). Щоб досягти маньчжурських володінь, монголи перетнули сувору пустелю Гобі. Вона не становила великої перешкоди для кочівників, які могли вижити, споживаючи тільки молоко і кров коней. Чингісхан заволодів Китаєм та Маньчжурією, однак битви продовжувались там ще 20 років. З Китаю Чингісхан привіз учених, ремісників, купців, а також інженерів, котрі потім виготовляли для монголів облогові знаряддя. Серед цих знарядь були катапульти та глечики із запалювальною сумішшю.

Здобувши контроль над Великим шовковим шляхом — головною торговельною артерією, що вела на захід — Чингісхан захотів налагодити зв’язки із сусіднім тюркським султаном Мухаммедом. Цей шах правив великою імперією. Вона охоплювала території сучасного Афганістану, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану і більшої частини Ірану.

У 1218 році монгольський караван прибув до кордонів султанських володінь. Але купців стратив місцевий правитель і цим поклав початок подіям, що призвели до першого нападу монголів на мусульманську державу. У наступні три роки кочівники, яких, за словами очевидців, було більше, ніж мурах, безжалісно грабували та спалювали міста й поля, масово вбиваючи підданих султана. Живими лишали тільки тих, хто володів корисними для загарбників ремеслами.

Потім монгольське військо, яке налічувало приблизно 20 000 чоловіків, вирушило в степи Північного Кавказу через Азербайджан і Грузію. Воно знищувало будь-яку армію, котра ставала на його шляху. Винятком не було і 80-тисячне руське військо. Подолавши 13 тисяч кілометрів, монголи обігнули Каспійське море. На думку декого, це був один із найвизначніших кінних походів в історії. Низка отриманих монголами перемог заклала основу для їхніх подальших завоювань у Східній Європі.

 Наступники Чингісхана

Після смерті Чингісхана влада перейшла до рук Угедея — третього з чотирьох синів, яких народила Великому хану головна дружина. Угедей тримав під контролем завойовані батьком землі та збирав данину з васальних правителів. Він також завершив підкорення династії Цзінь на півночі Китаю.

Щоб утримувати імперію і вести звичне для монголів марнотратне життя, потрібні були нові засоби. Тож Угедей вирішив піти війною на землі, які монголи ще не грабували. Він розпочав набіги на Європу і Південний Китай, де правила династія Сун. У Європі Угедей здобув чимало перемог, а от у Китаї йому не поталанило. Незважаючи на деякі здобутки, монголам не вдалося завоювати головної території, підвладної правителям Сун.

Похід на західні землі

У 1236 році близько 150 000 воїнів помчали на захід, до Європи. Спочатку вони напали на території вздовж Волги, а потім на руські князівства. Київ спалили дотла. Монголи обіцяли не руйнувати міст, якщо їхні жителі сплатять їм десятину. Проте русини вирішували битися. Тоді монголи, використовуючи катапульти, закидували ворога камінням, запаленою нафтою та селітрою. Розбивши мури міста, загарбники вдиралися в нього і вчиняли таку різанину, що, як писав один літописець, «померлих нікому було оплакувати».

Монголи спустошили Польщу, Угорщину і підійшли до земель, які тепер входять до складу Німеччини. Західна Європа підготувалась до нападу, але він так і не відбувся. У грудні 1241 року хан Угедей помер, як припускають, у п’яному ступорі. Тож головні воєначальники поспішили додому за 6000 кілометрів, у столицю Каракорум, щоб обрати нового правителя.

Наступником Угедея став його син Гуюк. Очевидцем зведення на престол нового хана був італійський чернець, який здійснив 15-місячну подорож володіннями монголів. Він ніс листа від папи Інокентія IV, у якому папа вимагав від хана запевнення, що монголи більше не чіпатимуть Європи. Папа також настійно радив монголам прийняти християнство. Гуюк нічого не пообіцяв, натомість наказав папі прийти разом з королями і віддати йому, Великому хану, честь.

Нові завоювання

У 1251 році влада перейшла до рук Мунке, який став новим Великим ханом. Разом зі своїм братом Хубілаєм Мунке вирушив у похід проти династії Сун на півдні Китаю. Інші війська, попрямувавши на захід, спустошили Багдад і підкорили Дамаск. Так звані християни, що здійснювали хрестові походи  проти мусульман, дуже тішились. А ті з них, хто жив у Багдаді, грабували і вбивали своїх сусідів-мусульман.

У цей вирішальний момент, коли монголи, здавалося, ось-ось знищать мусульманський світ, історія повторилась. Хан помер, і загарбникам знову довелось повертатися додому. Для охорони кордону вони залишили тільки 10 000 воїнів. Невдовзі це військо розбила значно більша армія з Єгипту.

Похід проти заможної династії Сун на півдні Китаю був успішний. Хан Хубілай проголосив себе засновником нової китайської династії Юань. Столицею стало місто Бейцзін (сучасний Пекін). Наприкінці 1270-х років Хубілай переміг останніх прибічників династії Сун. Він знову об’єднав Китай, який був роздроблений з часів падіння династії Тан у 907 році.

Розкол і занепад імперії

На зламі XIII—XIV сторіч могутня Монгольська імперія почала розпадатися. Причин було багато. Внаслідок боротьби за владу, яка точилася між нащадками Чингісхана, імперія поділилась на ханства. Крім того, чимало монголів розчинилися в підкорених ними народах. У Китаї владу потомків Хубілая послаблювали повстання. Місцеві жителі, виснажені бездарними правителями, корупцією і високими податками, 1368 року скинули своїх юанських володарів та вигнали їх назад у Монголію.

Монгольська орда вихопилась з азіатських степів, наче вихор. Проіснувавши короткий час, вона зникла так само швидко, як і з’явилась. Проте завоювання цих кочівників залишили незгладимий слід в історії Європи та Азії. Їхні хани об’єднали роздроблений Китай і створили Монгольську державу. Недаремно сучасні монголи вважають Чингісхана батьком своєї нації.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 13]

На зміну завоюванням приходить торгівля

У часи розквіту династії Юань, заснованої ханом Хубілаєм, її правителі сприяли розвитку торговельних зв’язків. Одне джерело описує це як «наймасштабніше розширення торгівлі в історії Євразії». Такий ріст відбувався якраз тоді, коли здійснював свої подорожі відомий венеціанський мандрівник Марко Поло (1254—1324) *. Арабські, перські, індійські та європейські купці, які подорожували суходолом або морем, обмінювали коней, килими, коштовне каміння і спеції на шовк, порцеляну та лаковані вироби.

У 1492 році Христофор Колумб, взявши з собою описи подорожей Марко Поло, поплив морем на захід від Європи. Він сподівався відновити торгові зв’язки з монголами. Однак Колумб трохи запізнився, адже велична імперія припинила своє існування понад століття тому. З її падінням розладналося і торговельне сполучення. Згодом мусульмани перекрили всі сухопутні шляхи з Європи на Схід.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 14]

Релігійна терпимість монголів

Стародавні монголи, хоч і були анімістами, проте до інших вірувань ставились терпимо. У книзі «Вершники Диявола» говориться, що мандрівники із заходу, які прибули до монгольської столиці Каракорум, були здивовані не тільки її багатством, а й релігійною свободою. У місті церкви, мечеті та інші храми стояли поряд.

З ученнями номінального християнства монголи познайомились через несторіанців, що відкололися від Візантійської (Східної) церкви. Несторіанці навернули на християнство багатьох членів тюркських кланів в Азії, яких підкорили монголи. Деякі жінки з-поміж навернених тюрків навіть стали дружинами монголів з ханського роду.

Сучасні монголи мають різні релігійні переконання. Приблизно 30 відсотків населення дотримується традиційних вірувань, 23 відсотки сповідує ламаїзм (тибетський буддизм) і ще 5 відсотків є мусульманами. Решта людей здебільшого не вважає себе релігійними.

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Володіння монгольської імперії

УГОРЩИНА

РУСЬ

Київ

Волга

СИБІР

Каспійське море

Дамаск

ІРАН

Багдад

УЗБЕКИСТАН

МОНГОЛІЯ

Каракорум

Пустеля Гобі

КОРЕЯ

КИТАЙ

Бейцзін

ІНДІЯ

Новгород

[Ілюстрація на сторінці 15]

Табун коней, Монголія

[Ілюстрація на сторінці 15]

Чингісхан

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 12]

Bildarchiv Preussischer Kulturbesitz/Art Resource, NY

[Відомості про ілюстрації, сторінка 15]

Scenic: © Bruno Morandi/age fotostock; Genghis Khan: © The Stapleton Collection/The Bridgeman Art Library