Бог підтримував мене у випробуваннях

Розповів Вазір Асанов

Я зіскочив з ліжка, швидко вдягнувся і засунув за пояс Біблію. Аби батьки нічого не здогадалися, я накидав на ліжко одяг, накрив його ковдрою і вистрибнув з вікна. Дорогою до Залу Царства я молився до Бога про підтримку. Це було 1991 року, коли я мав 14 років.

Я НАРОДИВСЯ у родині курдів. Ми жили на півдні Казахстану, який тоді був однією з 15 республік Радянського Союзу. Батьки й рідні виховували мене в патріотичному дусі — я мав стати лідером та визволителем курдів. Я так ненавидів ворогів свого народу, що був готовий убивати їх.

Наприкінці 1980-х моя мама, молодший брат і я почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Батько забороняв нам спілкуватися з християнами, але я продовжував навчатися. У курдів недопустимо, щоб хтось йшов проти волі голови родини. Я дуже любив батька, однак полюбив і біблійну правду.

Протидія вдома і в школі

Якось вчитель побачив у моєму портфелі «Вартову башту» і розповів про це батькам. Тато страшенно розлютився і так мене побив, що з носа пішла кров. «Ти і далі в цій релігії?» — шалено кричав він.

Після цього батько сказав, що я йому більше не син. Як же боляче було таке чути! Відтоді багато однокласників перестали зі мною спілкуватися, а дехто відкрито ображав мене. Вчителі почали занижувати оцінки і часто на уроках висміювали мою віру, намагаючись нав’язати атеїстичні погляди.

Попри такий опір я старався і далі ходити на християнські зібрання та ділитися біблійними знаннями з іншими. Згодом батько довідався, що я продовжую спілкуватися зі Свідками і читати Біблію. Якось у неділю я шукав приводу, аби піти з дому на зібрання. Але тато змусив мене йти спати. Він наказав: «Кожної неділі в цей час ти повинен бути в ліжку». Батько пригрозив у разі непослуху суворо покарати мене. І я не сумнівався, що він це зробить.

Зі слізьми я благав правдивого Бога Єгову пом’якшити батькове серце, однак тато залишався непохитним. Мені пригадалось, яких утисків зазнавали ізраїльтяни  в Єгипті. Тато поводився, немов фараон, котрий не хотів відпускати ізраїльтян служити Єгові (Вихід 5:1, 2).

Важливе рішення

Однієї неділі я все-таки вирішив піти на зібрання. Від хвилювань у мене вискакувало серце, і, лежачи в ліжку, я мовчки молився до Єгови. Коли батьки зайшли до кімнати, я прикинувся, ніби сплю. Тато з гордістю промовив: «Який у мене слухняний син!» Він поцілував мене і тихенько вийшов. А я далі палко молився.

Щойно батьки пішли, я, як згадувалося на початку статті, зіскочив, дістав з-під ліжка взуття та вистрибнув у вікно. Дві години зібрання пролетіли наче мить. Я переживав, що буде вдома, коли повернусь. На щастя, нічого не сталося. Хоча мама викрила мою хитрість, але не сказала про це татові. Вона попередила, що більше не буде приховувати від батька мій непослух.

У 1992 році я сказав батькам, що в мого друга буде особливе свято і мене туди запрошено. Насправді йшлося про обласний конгрес Свідків Єгови в Таразі, що за 100 кілометрів від нашого міста Каратау. Мама дозволила мені взяти з комори відро соняшникового насіння. Я підсмажив його, продав на базарі і так заробив гроші для поїздки на конгрес. Там я мав охреститися на символ присвячення Єгові.

Коли я повернувся з конгресу, батько запитав, чи добре я провів час з другом. Я сказав, що так. Тато не питав про жодні подробиці, і в цьому була очевидна підтримка Єгови. Мене особливо підбадьорювали слова з Приповістей 3:5, 6: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки».

Духовний занепад

Після хрещення батько і далі чинив опір. Він жорстоко бив мене не лише вдома, але й у присутності інших. Майже щодня я зазнавав принижень і знущань, тому часто плакав. Того часу Казахстан вийшов зі складу Радянського Союзу, тож батьки й рідні почали заохочувати мене зайнятись політикою. На їхню думку, це була чудова нагода влаштувати своє життя.

Мій старший брат досяг успіхів у спорті, і тато не раз його ставив мені в приклад. Тож наприкінці 1994 року я вже серйозно займався спортом і невдовзі став здобувати нагороди в змаганнях з футболу та гімнастики. Крім цього, я вивчав юриспруденцію, щоб обстоювати інтереси курдів, і навіть втягнувся в політику. Згодом я почав думати про заснування курдської молодіжної організації. Нарешті батько міг гордитися мною.

«Тату, ти переміг»

Я дуже ослаб духовно, припинив читати Біблію та відвідувати зібрання Свідків Єгови. Виправдовуючись, потішав себе думкою, що служитиму Єгові, коли стану старшим. Якось тато запитав, чи я ще спілкуюся зі Свідками. «Ні,— відповів я.— Ти, тату, переміг. Тепер ти щасливий?» Почувши це,  батько дуже зрадів і з гордістю сказав: «Нарешті ти став моїм сином!»

Два роки я не ходив на зібрання, хоча іноді сильно цього хотів. Мені заважало почуття сорому. Здавалось, що брати і сестри зі збору ніколи мене не зрозуміють.

Я знав, що немає нічого кращого, ніж служіння Єгові. «Я дуже люблю Єгову!» — не раз говорив собі. Згодом батько почав заохочувати мене здобути університетську освіту. Я погодився і навіть пообіцяв закінчити її з відзнакою. В моєму серці жевріла надія, що, поїхавши вчитися до Алмати, великого сучасного міста на півдні Казахстану, я обов’язково знайду Свідків.

Зміна обставин

У Алмати невдовзі після вступу до університету я зустрів двох Свідків, котрі проповідували на вулиці. Вони підійшли і запитали: «Як, на вашу думку, хто править світом?»

«Сатана Диявол,— відповів я.— Ворог Єгови і всіх людей» (2 Коринфян 4:3, 4). Я пояснив, що є охрещеним, але неактивним Свідком.

Під кінець 1996 року я знову почав вивчати Біблію зі Свідками і вже через кілька занять прагнув віддано служити Єгові. Тому став ходити на всі зібрання і ревно проповідувати, а у вересні 1997 року розпочав служити піонером.

Через рік до мене приїхав тато. Я вибіг йому назустріч, і ми обнялись. Тато попросив вибачення за те, як він поводився зі мною всі ці роки. Він сказав, що неправильно сприймав мене і мою віру. «Татку, я тебе дуже люблю»,— промовив я.

Батько взяв біблійну літературу і попросив Біблію. Він хотів її прочитати. Яке ж це було щастя! Наступного року він приїхав до мене з мамою. Коли вони прийшли до Залу Царства, люди різних національностей тепло їх вітали і знайомилися з ними. Це сильно вразило тата, і він став охоче читати нашу літературу.

Великі благословення

У вересні 2001 року я одружився з чудовою росіянкою Єленою. Вона охрестилася в 1997 році і в травні 2003 стала піонеркою. Як же ми зраділи, дізнавшись, що мої батьки вивчають Біблію і духовно зростають! Я не міг повірити такій новині, поки сам не почув про це від батька. По телефону він сказав мені, що Єгова є правдивим Богом!

В Алмати я мав нагоду вивчати Біблію з людьми, котрі приїхали з різних куточків світу — Китаю, Ірану, Пакистану, Сирії та Туреччини. Нещодавно священик з Ірану попросив мене вивчати з ним Біблію перською мовою. З великим інтересом здобував знання про Єгову і генерал, який воював у Афганістані. А як же було приємно ділитися біблійними істинами курдською мовою з одним сирійцем. Також ми проводили вивчення казахською та російською мовами, які я знав з дитинства.

Нині ми з Єленою належимо до одного з 35 зборів Свідків Єгови міста Алмати. Зібрання в нашому зборі проводяться казахською мовою. А минулого року нас з Єленою запросили як тимчасових служителів до недавно збудованого філіалу Свідків Єгови, що неподалік Алмати.

Колись мене вчили ненавидіти, але Єгова навчив любити. Ми не повинні переставати служити Єгові, навіть якщо рідні та друзі, здавалося б з добрих намірів, противляться нам (Галатів 6:9). Який же я щасливий, що ми з дружиною є «завжди зайнятими в Господній праці» (1 Коринфян 15:58).

[Вставка на сторінці 13]

Мама попередила, що більше не буде приховувати від батька мій непослух

 [Ілюстрація на сторінці 15]

Зал Царства в місті Каратау, куди я ще дитиною приходив на зібрання

[Ілюстрація на сторінці 15]

Мої батьки, які сьогодні прихильно ставляться до нашої праці

[Ілюстрація на сторінці 15]

Ми з Єленою в день весілля

[Ілюстрація на сторінці 15]

З Єленою в новому філіалі біля Алмати