Видобування солі в Сахарі

ЗА ВІКНОМ нашого джипа миготять придорожні стовпчики. Вони допомагають не збитися з дороги під час піщаних бур, що нерідко трапляються в пустелі Сахара.

Ми їдемо дорогою, якою колись ходили каравани верблюдів. Вона пролягає від міста Аґадеса, що в центральній частині Нігеру, до кордону з Алжиром і далі. Але ми хочемо відвідати невеличке село Теґвідда-н-Тессоумт. Воно розташоване на краю цивілізації, за 200 кілометрів від Аґадеса. Там проживає всього 50 родин, які займаються стародавнім промислом — добувають з землі дорогоцінну сіль.

Штучні пагорби і ставочки

Перед нами посеред пустельної рівнини з’являються невеликі пагорби. Наш гід зупиняє машину біля підніжжя 10-метрового насипу і пропонує зійти на нього, адже звідти добре видно ціле село. Дорогою вгору він пояснює, що цей пагорб, а також інші, подібні до нього, насипані не одним поколінням людей. Це земля, з якої видобули сіль.

З вершечка пагорба відкривається вид на довколишню місцевість. Майже все в селі — земля, стіни й дахи домів — має колір випаленої глини. Цю одноманітність порушує лише зелень двох дерев, котрі, наче вартові, стоять на початку і в кінці села. Огорожі та стіни домів зроблені з глини. Однобарвні будинки контрастують з пастельними відтінками сотень ставочків, у яких солона вода. Біля них невпинно пораються чоловіки, жінки і навіть діти.

Незвичний спосіб добування солі

Коли ми спустилися з пагорба, гід розповів про стародавній місцевий спосіб добування солі: «Тут існує тільки два види ставочків. Більші, діаметром біля двох метрів, роблять для відстоювання насиченої сіллю води. Менші ставочки — для випаровування води. В околицях села є 20 джерел, вода в яких доволі солона. Але сіль добувають не з води, а переважно з землі. І власне в цьому полягає унікальність місцевого методу добування солі».

Ми спостерігали, як один чоловік кидав землю у двометровий ставочок,  наповнений водою з джерела, а потім місив її ногами. Це нагадувало топтання винограду в давильні. Ретельно вимішавши землю з водою, чоловік на кілька годин залишив розчин, який тепер має відстоятись. Поруч було ще декілька подібних ставочків, наповнених таким же місивом. Проте вони різнились між собою відтінками коричневого кольору. Це залежить від того, наскільки земля відділилась від солоної води й осіла на дно ставочка.

Поблизу інший чоловік вичерпував солону воду з більшого ставочка і виливав її до менших, користуючись посудиною, зробленою з гарбуза. Цю роботу зазвичай виконують чоловіки. Вони також дбають про будівництво та утримання в належному стані самих ставочків. Деякі водойми — це просто природні заглиблення, а деякі викопані в кам’янистому ґрунті. Там, де заглибину зробити неможливо, насипають вал у вигляді кола. Для цього руками викладають з глини круглий насип і втрамбовують його, б’ючи по ньому палкою. Такі ставочки треба щороку ремонтувати або робити нові.

Жінки також важко працюють. Вони носять землю, з якої будуть видобувати сіль, та вибирають зі ставочків для випаровування грудки скристалізованої солі. Після цього вони ретельно очищають ставочки для наступної порції землі.

Між меншими ставками метушаться діти. Вони стежать за процесом випаровування. Чим менше стає води в ставочку, тим більше кристалів солі з’являється на її поверхні. Якщо їх не забирати, то утвориться соляна кірка, яка не дасть випаруватись решті води. Тому діти бризкають на кірку водою, від чого вона тріскається, і кусочки солі осідають на дно. Завдяки цьому випаровування триває доти, доки в ставочку не залишиться лише сіль.

А чому вода у ставочках така різнобарвна? Наш гід пояснює: «Тут є три види глини, і кожен має свій колір. Крім того, забарвлення водойми залежить від вмісту солі. Іноді в ставочках ростуть водорості, які теж впливають на барву води». Ми також помітили, що колір води змінюється в міру того, як сонце опускається до обрію.

«Гроші» з солі

У селі жінки роблять з неочищеної солі щось подібне на паляниці, які сушать під палючим сонцем. «Палянички» з неочищеної солі мають коричневий відтінок. Вони бувають трьох видів — овальні, круглі й трикутні. Одна з жінок пояснила, що овальні та круглі «палянички» ідуть на продаж, а трикутні використовують як подарунки.

Хто купує цю сіль? Кочівники й торговці, що проїжджають через Теґвідда-н-Тессоумт. Вони вимінюють її на їжу або якийсь крам. Основну частину солі продають на базарах у більших поселеннях на краю пустелі, а неочищену сіль використовують як кормовий додаток для худоби.

Повертаючись до нашої машини, ми побачили, як чоловік вибирав глину з пустого ставочка. Він відносив її до місця, де зсипають відпрацьовану землю. Так рукотворні пагорби довкола села продовжують помаленьку рости. Вони наче пам’ятники багатьом поколінням людей, які жили, працювали і померли в селі Теґвідда-н-Тессоумт. (Надіслано).

[Вставка на сторінці 22]

«Сіль добувають не з води, а переважно з землі. І власне в цьому полягає унікальність місцевого методу добування солі»

[Карта на сторінці 21]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

САХАРА

НІГЕР

Аґадес

Теґвідда-н-Тессоумт

[Відомості про джерело]

Based on NASA/Visible Earth imagery

 [Ілюстрація на сторінці 23]

Добування дорогоцінної солі у Сахарі

[Відомості про джерело]

© Victor Englebert

[Ілюстрація на сторінці 23]

Різнокольорові ставочки

[Відомості про джерело]

© Ioseba Egibar/age fotostock

[Ілюстрація на сторінці 23]

«Палянички» з солі сушать на сонці