Трагічна сторінка в історії тихоокеанських островів

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ФІДЖІ

КОЛИ до лагуни віддаленого атола зайшли два кораблі, місцеві жителі зібрались на березі й радісно загомоніли. Дещо раніше один чоловік, котрий урятувався тут після корабельної аварії, подарував кожній родині по декілька вирваних з Біблії сторінок. Ці прості люди завзято їх читали і з нетерпінням очікували на християнського вчителя.

Моряки з прибулих кораблів пообіцяли людям відвезти їх туди, де можна більше навчитись про Бога. На кораблі піднялось майже 250 довірливих чоловіків та жінок, багато з яких тримали в руках свої дорогоцінні сторінки з Біблії.

Ці люди стали жертвами підступного шахрайства. На кораблях їх зв’язали і вкинули до трюмів. Після цього почалась довга подорож до міста Кальяо, що в Південній Америці. Через антисанітарні умови багато невільників померло. Чимало жінок зазнало статевої наруги. Тих, хто пережив цю жахливу подорож, було продано як рабів на плантації, в копальні або як домашніх слуг. Вони так ніколи й не повернулись на свій острів.

Розквіт работоргівлі

Работоргівля в південній частині Тихого океану процвітала протягом XIX і навіть на початку XX сторіччя. У першій половині 1860-х років тисячі остров’ян були продані до Південної Америки. Наступного десятиліття рабів почали привозити до Австралії. У 1867 році колишній офіцер британського військово-морського флоту Росс Левін пропонував власникам цукрових та бавовняних плантацій «найліпших і найбільш послужливих остров’ян по 7 фунтів стерлінгів за голову».

Британське міністерство колоній намагалось боротися з работоргівлею, але безуспішно. По-перше, було важко застосувати британський закон для захисту підданих інших держав. По-друге, закон не містив чіткого визначення рабства. Тому на судах работорговцям вдавалося ухилятись від правосуддя. Вони твердили, що остров’яни, хоча й обмануті та забрані силою, не були рабами. Ті люди, мовляв, працюють за контрактом, тому їм виплатять зароблені гроші та відправлять додому. Деякі работорговці навіть казали, що роблять добро цим колишнім язичникам, адже вони перебувають під захистом британських законів і вчаться працювати. Через усе це влада впродовж років не могла зупинити работоргівлю.

Кінець торгівлі людьми

З часом проти работоргівлі почали виступати небайдужі громадяни. Мешканці островів могли приїжджати на роботу добровільно, але  змушувати їх до цього вже було заборонено. Різко засуджувались покарання батогами, таврування та нелюдські умови, в яких дехто жив і працював.

Особливо посилився рух проти работоргівлі після загибелі єпископа англіканської церкви Джона Паттесона. Він рішуче виступав проти торгівлі людьми, але сам став жертвою шахрайства і загинув від рук тих, кого захищав. Щоб обманути тубільців, работорговці припливли до одного з островів перед прибуттям туди Паттесона. Свій корабель вони зробили подібним до його корабля. У порту місцевих жителів запросили на борт корабля, щоб побачитися з єпископом. Звичайно, на рідний острів ці люди вже не повернулись. Тож коли туди прибув Паттесон, його зустрів розлючений натовп. За жахливий обман люди вбили єпископа, вважаючи, що помстилися йому. Цей трагічний інцидент, а також невдоволення громадськості змусили британську та французьку владу послати в Тихий океан військові кораблі, які мали зупинити наругу над тубільцями.

Уряди таких австралійських штатів, як Новий Південний Уельс і Квінсленд, теж допомагали міністерству колоній боротися з работоргівлею. Було ухвалено відповідні закони, які забороняли цю ганебну практику та захищали права найманих робітників. Крім того, влада призначала спеціальних інспекторів і висилала урядових службовців на кожен корабель, яким перевозили найманих робітників. Вони мали пильнувати за тим, щоб з остров’янами обходилися по-людськи. Усі ці зусилля не були даремними. Суди над викрадачами та вбивцями дали значно більший ефект, ніж ухвалення недієвих законів щодо работоргівлі. Отож за останнє десятиліття XIX віку ситуація відчутно змінилась. Торгівля людьми занепадала, і на початку XX сторіччя нових невільників уже майже не було.

Новостворений орган — парламент Австралійського Союзу — 1901 року став займатися питаннями імміграції. У своїх рішеннях він враховував думку громадськості, яка була незадоволена тим, що в країні стільки чужоземних робітників. Адже через це знецінювалась місцева робоча сила. Чи працювали остров’яни за контрактом, чи ні, вони стали в Австралії небажаними. Тисячі були примусово відправлені додому. Це призвело до ще більших трагедій, оскільки дехто мусив покидати обжиті місця і розлучатися зі своїми рідними.

Про них не забули

У вересні 2000 року уряд штату Квінсленд видав офіційну заяву, яку помістили в публічному місці. Уряд визнавав те, що остров’яни Тихого океану справили відчутний вплив на розвиток економіки та культури штату Квінсленд. Водночас у заяві уряд вибачався за жорстоке поводження з остров’янами.

Протягом історії чимало жадібних людей прагнули збагатитися коштом життя і свободи слабших. Біблія обіцяє, що під правлінням Божого Царства земля звільниться від такої несправедливості. Кожен мешканець землі, який підкорятиметься цьому небесному уряду, сидітиме «під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею». Там уже «не буде того, хто б страшив» (Михея 4:4).

[Схема/Карта на сторінках 24, 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Шляхи работорговців до Австралії та Південної Америки

ТИХИЙ ОКЕАН

МІКРОНЕЗІЯ

МАРШАЛЛОВІ ОСТРОВИ

Нова Гвінея

СОЛОМОНОВІ ОСТРОВИ

ТУВАЛУ

АВСТРАЛІЯ КІРИБАТІ

КВІНСЛЕНД ВАНУАТУ

НОВИЙ ПІВДЕННИЙ УЕЛЬС НОВА КАЛЕДОНІЯ ПІВДЕННА АМЕРИКА

Сідней ← ФІДЖІ → Кальяо

САМОА

ТОНГА

ОСТРОВИ КУКА

ФРАНЦУЗЬКА ПОЛІНЕЗІЯ

Острів Пасхи

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

National Library of Australia, nla.pic-an11279871