Щасливі попри труднощі. Частина друга

Як видно з першої частини *, біблійні принципи служать свого роду якорем у часи розпачу. Людям, які дотримуються цих принципів, Бог Єгова обіцяє: «Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе» (Псалом 32:8).

Коли матеріально скрутно. Часто гроші стають причиною гострих сварок. Однак біблійні принципи допомагають сім’ям мати правильний погляд на матеріальні речі. Ісус сказав: «Перестаньте тривожитись про свої душі — що вам їсти чи що пити, і про свої тіла — у що одягатися... Ваш небесний Батько знає, що ви всього цього потребуєте» (Матвія 6:25, 32).

На 23-й сторінці Іссахар зі США розповідає, як його сім’я пережила матеріальну скруту, коли ураган Катріна зруйнував їхню домівку.

Коли хтось з рідних важко хворий. Сьогодні всі люди хворіють, але зазвичай вони швидко одужують. А що робити, коли комусь у сім’ї дошкуляє хронічна хвороба? У Біблії сказано, що Єгова додає сил тим, хто має важку недугу (Псалом 41:2—4). Як Бог може виявляти свою турботу через членів сім’ї?

На 24-й сторінці Хаджіме з Японії описує, як він з дочками дбає про важко хвору дружину Норіко.

Коли помирає дитина. Смерть дитини — це, мабуть, найбільша трагедія. Єгова обіцяє витерти сльози тих, хто пережив таке горе (Об’явлення 21:1—4). Але навіть тепер він підтримує їх (Псалом 147:3).

На 25-й сторінці Фернандо і Ділма зі США діляться, як Біблія додала їм сил пережити смерть своєї маленької донечки.

Боже Слово містить практичні поради для сімей, котрі стикаються з труднощами. Це доводять наведені далі розповіді.

[Примітка]

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 23]

Коли матеріально скрутно

Розповів Іссахар Нікелз із США

«Нашу домівку зруйнував ураган Катріна, і від неї залишилася лише бетонна плита. А навчальний заклад, в якому я працював, півтора місяця залишався затоплений водою».

ВЛІТКУ 2005 року ми з дружиною Мішель і нашою дворічною донечкою Сідні жили в місті Бей-Сент-Луїс (штат Міссісіпі, США). Оскільки я і Мішель є Свідками Єгови, ми прагнули брати якомога більшу участь у християнському служінні. Я викладав у професійно-технічному навчальному закладі, неподалік Нового Орлеана (штат Луїзіана). Лише три дні на тиждень я працював, а в інші дні я навчав людей Біблії. Такий графік мені дуже підходив. Коли оголосили, що на нашу територію насувається ураган Катріна, ми відразу виїхали звідти.

Ураган зруйнував наш будинок і заклад, де я працював. За гроші, які нам виплатила страхова компанія та уряд, ми винайняли житло, але я не міг знайти постійної роботи. Крім того, моя дружина підхопила з води якусь вірусну інфекцію. Її імунітет настільки ослаб, що від укусу комара вона захворіла гарячкою Західного Нілу. Тож на лікування і прожиття ми витрачали щораз більше коштів.

Аби пристосуватися до нових обставин, ми мусили заощаджувати навіть на необхідних речах. Я брався за будь-яку роботу.

Звичайно, змиритися з втратою всього свого майна нелегко. Але ми вдячні за те, що залишилися живими. Ми переконалися на власному досвіді, що матеріальні речі не є настільки важливими. Нам не раз приходили на думку Ісусові слова: «Навіть якщо людина й має достаток, її життя не залежить від її майна» (Луки 12:15).

Ми були не в найгіршій ситуації, інші зазнали значно більших втрат. Дехто загубив навіть життя. Через це я відразу після урагану став брати участь у наданні допомоги постраждалим, зокрема підтримував їх емоційно.

У цей нелегкий час нас дуже підбадьорювали слова з Псалма 102:18: «До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить». Наша сім’я особливо відчувала таку підтримку.

[Рамка на сторінці 23]

Після того як 2005 року урагани Катріна і Ріта пронеслися узбережжям Мексиканської затоки, Свідки Єгови в США організували 13 осередків з надання допомоги, 9 товарних та 4 паливних склади. Приблизно 17 000 Свідків-добровольців зі США та 13 інших країн взяли участь у програмі з надання допомоги. Вони відремонтували тисячі будинків.

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 24]

Коли хтось з рідних важко хворий

Розповів Хаджіме Іто з Японії

«Ми дуже любили разом з Норіко куховарити. А тепер вона навіть не може сама їсти, пити чи говорити. Вона прикута до інвалідного візка і не може дихати без спеціального апарата».

У ТРАВНІ 2006 року в Норіко почалися проблеми з мовленням. Влітку їй стало важко їсти й пити. А вже у вересні лікарі сказали, що в неї аміотрофічний бічний склероз (АБС). Ця хвороба поступово вражає нервові клітини головного та спинного мозку й швидко прогресує. Лише за чотири місяці наше життя повністю змінилося. Але це був тільки початок.

З часом в Норіко паралізувало язик і праву руку. Їй зробили гастростомію, щоб вона могла харчуватись через трубочку. Також потрібно було провести трахеостомію, тобто надріз на шиї для забезпечення дихання. Після цієї процедури Норіко взагалі перестала говорити. Важко передати, наскільки це пригнітило дружину, адже вона завжди була такою активною. Ми є Свідками Єгови, і Норіко з доньками служили повночасними проповідниками. Тепер моя люба дружина прикута до ліжка і дихає за допомогою спеціального апарата.

Все ж Норіко не опускає рук. Навіть на інвалідному візку і з дихальним апаратом вона присутня на християнських зібраннях. У Норіко погіршився слух, тому донька детально записує для неї програму зібрань. Хоча дружині довелося припинити повночасне служіння, вона і далі ділиться з людьми біблійною надією у листах. Для цього Норіко послуговується спеціальним обладнанням на комп’ютері (2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1—4).

Кожен у нашій сім’ї намагається допомагати Норіко. Обидві доньки змінили роботу, аби більше часу бути вдома. Тепер колишні обов’язки Норіко ми виконуємо втрьох.

Буває, що навіть вранці Норіко вже виглядає втомленою. І мені хочеться їй сказати, щоб вона не перевтомлювалась сьогодні. Але Норіко щодня прагне ділитись біблійною звісткою з іншими. У її очах з’являється блиск, коли я починаю налаштовувати для неї комп’ютер. Пишучи листи, Норіко почуває себе ліпше. Приклад моєї дружини показує мені, як добре бути «завжди зайнятими в Господній праці» (1 Коринфян 15:58).

Життєпис Джейсона Стюарта, який теж страждає на АБС, поміщений у «Пробудись!» за січень 2006 року, дуже допоміг Норіко не занепадати духом. Одного разу медичні працівники поцікавились, як Норіко вдається бути настільки позитивною. Тоді вона розповіла про життєпис і роздала кілька журналів медперсоналу. Норіко щаслива, коли ділиться з іншими біблійним знанням.

Ми з Норіко одружені вже 30 років. Але за останні три роки я став цінувати ті її риси, які раніше приймав як належне. Я тішуся, що маю таку чудову дружину!

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 25]

Коли помирає дитина

Розповіли Фернандо і Ділма Фрейтас зі США

«Неможливо описати словами, наскільки важко пережити смерть дитини. Ніщо у світі не завдає сильнішого болю».

НАША донечка, яку ми назвали Прешис, померла 16 квітня 2006 року. Їй було лише десять днів. Приблизно на третьому місяці вагітності лікарі виявили, що в нашої крихітки серйозні проблеми з серцем. З наближенням пологів вже ніхто не сумнівався, що вона помре невдовзі після народження або взагалі народиться мертвою. Ми ніяк не могли з цим змиритися, адже троє наших старших дітей були здоровими.

Після народження Прешис досвідчений фахівець з хромосомних хвороб діагностував у неї рідкісний розлад — синдром Едвардса. Таке порушення трапляється лише в одного з 5000 немовлят. Тож стало зрозуміло, що Прешис довго не проживе. Ми почувались такими безсилими. Єдине, що ми могли для неї зробити,— це постійно бути поряд.

Як же добре, що цих десять днів ми провели з Прешис. За той час ми і наші доньки дуже прив’язались до неї. Ми носили Прешис, розмовляли з нею, обіймали і цілували її, придивлялись, на кого вона схожа, а також робили дуже багато фотографій. Фахівець, який поставив діагноз Прешис, кожного дня відвідував нас у лікарні. Він плакав разом з нами і висловлював своє співчуття. Спілкуючись з нами, той лікар навіть намалював собі на пам’ять портрет Прешис і подарував нам його копію.

Оскільки ми Свідки Єгови, то переконані, що Бог відновить райські умови на землі. Про це записано в Біблії. Тоді він поверне до життя померлих, у тому числі й немовлят, а отже, і нашу Прешис (Йова 14:14, 15; Івана 5:28, 29). Ми з нетерпінням чекаємо того дня, коли знову зможемо обійняти нашу донечку. Після її смерті слово «рай» щоразу зігріває наше серце. Тепер нас тішить те, що Прешис не страждає, а залишається в Божій пам’яті (Екклезіяста 9:5, 10).