Загублений світ Болівії

У 1906 році президент Королівського географічного товариства Великобританії обговорював з полковником Персі Гаррісоном Фосетом економічний потенціал Південної Америки. Розклавши перед Фосетом карту, він сказав: «Подивись на цю територію! Мало хто знає про неї, тому там багато незаселених земель». Потім він запропонував полковнику взятися за дослідження тієї території. І Фосет охоче погодився.

У своїх щоденниках полковник Фосет описав густо вкриті лісами схили, які сьогодні належать Болівії і називаються плато Уанчака. Полковник назвав ті землі «загубленим світом» *. На думку декого, саме щоденники та фотографії Фосета надихнули відомого британського письменника Артура Конан Дойла написати свою відому повість «Загублений світ». У цій повісті він розповідає про міфічний світ людиноподібних мавп та страшних динозаврів, які нібито існують і в наші часи. Сьогодні до цієї відносно недоторканої частини Амазонії входить чудовий Національний парк Ноель Кемпф Меркадо. У 2000 році цей болівійський парк був внесений до списку світової спадщини *.

Національний парк лежить на північному сході Болівії уздовж кордону з Бразилією. Його площа становить близько 15 тисяч квадратних кілометрів. У цьому осередку дикої природи виділяють п’ять екосистем: гірські вічнозелені ліси, листяні ліси, сухі та вологі савани і болотисті ліси. Плато Уанчака — це пісковикові скелі, площею 5180 квадратних кілометрів, що здіймаються на 550 метрів над рівниною. Плато простягається на 150 кілометрів уздовж східного кордону парку. Звідси беруть свій початок численні річки, які живлять приблизно 20 водоспадів, у тому числі водоспади Сальто Сузана, Арко, Іріс, Ґемелас, Ель-Енканто та водоспад Федеріко Альфельда.

Мандрівка починається

Завдяки своїй віддаленості від цивілізації природа в парку залишається недоторканою і приваблює прихильників екотуризму. Багато відвідувачів прилітає із Санта-Круса, що в центральній частині Болівії. А ми вирішили проїхати цих 700 кілометрів автомобілем, щоб ліпше розгледіти болівійські пейзажі. На шляху ми помітили хмарку кольорового листя, яке наче зависло в повітрі. Виявилось, що це метелики. За тою красою, окрім нас, спостерігала і зграйка ящірок з голодними очима. Невдовзі вони вже смакували цими беззахисними тендітними створіннями.

В’їхавши на територію національного парку, ми дістались селища Ла Флоріда, що на берегах річки Парагвай. Там нас зустрів екскурсовод, на ім’я Гвідо. Він перевіз нас і машину на понтоні через річку. Далі ми автомобілем поїхали до кемпінгу Лос Фіерос. У дорозі нам трапилась лисиця і гарненька пташка козодой, яка пролітала перед нами.

 В кемпінгу ми провели ніч, а над ранок нас розбудили чотири синьо-жовті папуги ара, які сиділи високо на дереві. Своїми пронизливими криками вони ніби вітали нас: «Ласкаво просимо до нашого дому!» Такий приємний початок показав, що перебування у парку буде насиченим і цікавим.

Довкола вирує життя

Національний парк Ноель Кемпф Меркадо став домівкою для 600 видів пернатих, 139 видів ссавців, а це більше, ніж у всій Північній Америці. Тут теж живе 74 види плазунів і близько 3000 видів метеликів та безліч інших комах. Самих лише папуг понад 20 видів, є також гарпії, гоацини і шоломоносні манакіни. Нік Ачесен, місцевий орнітолог і природоохоронець, сказав, що «такі рідкісні види, як Euscarthmus rufomarginatus з родини тиранових і Sporophila nigrorufa з родини вівсянок, притягують любителів птахів з усього світу».

Серед багатьох ссавців тут живуть трипалі мурахоїди, гривасті вовки, ягуари, пекарі, тапіри і пампасові олені. Численні річки, що напувають тутешні місця, кишать життям. У них водиться 62 види земноводних і 254 види риб, а також каймани, гігантські річкові видри, водосвинки та чудові амазонські дельфіни. Це справжній рай для любителів дикої природи.

Оскільки в Амазонії мешкають великі представники котячих, багато хто боїться відвідувати ці місця. Ми теж хвилювались. Адміністратор кемпінгу Лос Фіерос розповів нам про свою першу ніч у парку: «Я прокинувся серед ночі з дивним відчуттям, ніби за мною хтось спостерігає. Визирнувши у вікно, я побачив ягуара. Нас розділяла тільки москітна сітка! Наляканий до смерті, я замкнувся до світанку у ванні». Така розповідь не дуже потішила нас.

Але адміністратор вів далі: «Згодом я дізнався, що ця самиця частенько з цікавості приходить вночі до табору і не становить жодної загрози. У жарку пору ягуари полюбляли навідуватись до кемпінгу та лежати на прохолодних критих подвір’ях. Зрозуміло, новоприбулі відвідувачі можуть не на жарт злякатись таких гостей. Раніше ми завжди брали з собою гвинтівку, особливо коли вели нічні екскурсії, а тепер не беремо. Тварини не змінилися, змінилось наше ставлення до них». Тому адміністратор радив нам з повагою ставитися до всіх диких тварин.

До водоспаду Ель-Енканто через джунглі

Справжньою окрасою парку є його численні водоспади. Рано-вранці ми з нашим провідником Гвідо вирушили до водоспаду Ель-Енканто, який спадає з плато Уанчака. Висота цього водоспаду 80 метрів. Перших 6 кілометрів ми йшли через вологі ліси, де з дерев нас вітали павукоподібні мавпи і ревуни. Цих тварин дуже влучно названо: мавпи-павуки мають довгі лапи, а ревуни — гучний голос, бо їхній крик можна почути  за три кілометри. Прямо перед нами у пошуках їжі пролетів схожий на індика червоношиїй птах гокко Aburria cujubi. Гвідо показав нам різні сліди уздовж струмка, який протікав неподалік. Як досвідчений слідопит, він пояснив, що тут проходили два види оленів, тапір, ягуар і пума. Ми відчували, що з різних схованок за нами спостерігають десятки очей. І вдень, і вночі довкола нас пульсувало життя.

Полохливі мешканці цієї території можуть легко заховатися серед листя, якого тут є чимало. Адже ландшафт і багатий тваринний світ парку сприяють великому розмаїттю рослин. Підраховано, що там росте понад 4000 видів рослин, у тому числі більше як 100 видів орхідей, а також безліч дерев, різних папоротей, повзучих рослин і рослин з родини бромілієвих. Дорогою ми насолоджувались барвистими кольорами та п’янкими запахами квітів і екзотичних фруктів. Серед них були мангаба, що росте на дереві, і гренаділла, або плід повзучої рослини пасифлори.

Коли ми перетнули річку, то почули шум водопаду. І чим ближче підходили, тим гучнішим він ставав. Вийшовши з лісу, ми побачили величний водопад Ель-Енканто. Його підніжжя огортала пелена туману. Кришталево-чистий басейн водоспаду облямовували скелі, прикрашені папороттю і бромілієвими. «У спеку мавпи спускаються до води, аби остудитися»,— розповів Гвідо. Ми вирішили зробити так само. Усе в цьому мальовничому місці було залите спокоєм, котрий порушував лише плюскіт води.

Спадщина Меркадо

Природоохоронець Ноель Кемпф Меркадо помер 1986 року. Все ж охорона болівійських лісів, яку він започаткував, продовжується. У 1996 році уряди Болівії та США погодилися взяти під захист 880 тисяч гектарів вологих лісів. Вони заохотили світову спільноту дотримуватися принципів сталого розвитку, зменшивши кількість викидів парникових газів. Наступного року уряд Болівії та три енергетичні компанії започаткували екологічний проект, названий на честь Ноеля Кемпфа. Завдяки цьому проекту вдалося скасувати право на вирубку 880 тисяч гектарів лісу і досягти інших позитивних результатів. Згодом ці ліси ввійшли до складу національного парку, збільшивши його територію вдвічі.

Знайомство з цією перлиною болівійської природи підсилило наше цінування Творця і його різноманітних та прекрасних творив, якими наповнена Земля. У Псалмі 104:24 говориться: «Які то численні діла Твої Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!» Прогулюючись стежками цього «загубленого світу», ми милувалися його чистою красою і намагались нічого не пошкодити. Після цієї незабутньої мандрівки ми привезли тільки барвисті фото та приємні спогади.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 16]

Пурпурова орхідея

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Водоспад Альфельда

[Ілюстрація на сторінці 17]

Ара

[Ілюстрація на сторінці 17]

Водоспад Ель-Енканто

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

Aerial: ® 2004 Hermes Justiniano/BoliviaNature.com

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Orchid, Ahlfeld Falls, and macaws: ® 2004 Hermes Justiniano/BoliviaNature.com