Фарери. Незвичайно поєднані острови

БУРХЛИВІ океанські хвилі розбиваються об скелясті, майже прямовисні береги красивих островів. На узбережжі туляться села з барвистими будиночками. Вершини гір вкриваються влітку травою соковито-зеленого кольору. Це Фарери, група з 18 островів в Північній Атлантиці. Люди, які їх населяють, розмовляють власною мовою — фарерською.

Сорок вісім тисяч фарерців живуть як одна громада, хоча колись це було набагато важче, ніж сьогодні. Раніше людей та різний крам перевозили з острова на острів човнами. А щоб добратися від села до села, треба було подолати круті гори та глибокі ущелини. Також нелегко було побудувати дім. Спочатку всі будматеріали доставляли човном до маленької природної гавані, а потім переносили їх до села. І тільки після цього починалося будівництво.

Перші жителі островів

Найдавніша відома згадка про Фарерські острови датується приблизно 825 роком н. е. Це запис, який зробив ірландський чернець. Він писав, що за сто років до нього на островах жили ірландські ченці-самітники. Предки сучасних фарерців оселились на островах на початку IX століття після того, як туди прибув норвежець Ґрімур Камбан.

 Перші мешканці островів переважно жили з рибальства, але вони також розводили овець. Місцевою мовою острови називаються Фьореєр, що перекладається як «овечі острови». Вівчарство і нині одне з основних занять фарерців. Вироби з овечої вовни захищають їх від вітру, дощу та холоду. Колись говорили, що вовна — це фарерське золото.

Навіть сьогодні на островах більше овець, аніж людей. За традицією після того, як заріжуть вівцю, м’ясо висушують. Для цього його підвішують у коморі, стіни якої добре продуваються вітром. Сушене м’ясо набуває особливого аромату і стає справжнім делікатесом.

Фарерців пов’язують близькі стосунки, як зазвичай буває в невеликих ізольованих громадах. Це характерно для людей, які потребують одне одного, щоб вижити в суворих умовах. Остров’яни зберегли такі взаємини до сьогодні, адже завдяки сучасним видам сполучення їм легше підтримувати зв’язок.

Поєднані тунелями

Перший тунель на Фарерах побудували в 1963 році. Його проклали через гору на Судурої, найпівденнішому острові. Спорудження тунелю, який з’єднує два села, велося одночасно з протилежних боків гори. Під час будівництва доводилось багато копати, бурити і проводити вибухові роботи.

Один з недавно споруджених автомобільних тунелів, який з’єднує два великих острови, пролягає під океанським дном на глибині 150 метрів. Під час його будівництва в гірській породі робили свердловину 5-метровим буром. Потім у свердловину закладали вибухівку і підривали. Після вибуху витягали уламки породи, і так утворювалась ділянка тунелю, завдовжки 5 метрів. Ці роботи проводилися доти, доки довжина тунелю не сягнула більше 6 кілометрів. Тунель був введений в експлуатацію 29 квітня 2006 року.

Усього на Фарерських островах споруджено 18 тунелів, два з яких пролягають під океанським дном, з’єднуючи острови. У жодній країні світу на одного мешканця не припадає стільки кілометрів тунелів, як на Фарерах. Крім того, інженери спроектували нові тунелі. Парламент вже схвалив спорудження двох тунелів між головними островами. Будівництво одного з них планують завершити 2012 року. Його довжина становитиме майже 12 кілометрів, і це буде один з найдовших у світі автомобільних тунелів, прокладених під водою.

Поєднані особливими узами

На Фарерських островах є група людей, яких, крім тунелів, об’єднує ще щось — міцні духовні узи. Йдеться про Свідків Єгови. Перші Свідки приїхали на острови 1935 року з Данії. Це були дві ревні жінки, які ціле літо проповідували від дому до дому біблійну звістку про Боже Царство. З часом дехто з остров’ян прийняв цю звістку і теж почав проповідувати (Матв. 24:14).

Сьогодні на Фарерах близько ста ревних Свідків, які проводять свої зібрання в чотирьох Залах Царства. У служінні їм допомагають хороші дороги і тунелі, що сполучають ці дивовижні острови у Північній Атлантиці.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Цей автомобільний тунель, який з’єднує два великих острови, пролягає під океанським дном на глибині 150 метрів