Що мені сподобалось у Свідках Єгови

Розповів Томас Ороско

Коли я вперше прийшов до Залу Царства на зібрання, там виступав маленький хлопчик. Хоча його майже не було видно з-за пюпітра, мене вразило те, як впевнено і гарно він говорив.

ПРИСУТНІ надзвичайно уважно слухали малого промовця. Оскільки я служив військовим дипломатом Болівії у США, командувачем болівійських збройних сил та особистим секретарем президента, мене завжди поважали. Однак я був вражений тим, з якою пошаною слухачі дивилися на хлопчика. Це змусило мене переглянути свої цілі в житті.

Мій батько загинув у середині 1930-х років під час війни «Чако», що точилася між Болівією і Парагваєм. Невдовзі мене відправили до католицької школи-інтернату. Кілька років я щодня відвідував богослужіння, співав церковні пісні, слухав катехізис та проказував завчені молитви. Згодом я навіть брав участь у хорі та був прислужником у церкві. Все ж мені ніколи не доводилось читати Біблію. Скажу більше, я жодного разу не бачив її.

Мені подобалися релігійні свята, бо без них життя видавалося одноманітним і нудним. Але мене відштовхували священики і вчителі релігії, які були вкрай суворі. Отож у майбутньому я не хотів мати з релігією нічого спільного.

Захоплення військовими

Одного сонячного дня до нашого міста Таріха прибуло двоє пристойно вдягнених молодих офіцерів. Вони приїхали у відпустку з Ла-Паса, болівійської столиці. Офіцери впевнено і невимушено прогулювалися головною площею. Одягнені в зелені уніформи та капелюхи з блискучою облямівкою, вони виглядали так привабливо і достойно, що я відразу вирішив стати військовим офіцером. Мені здавалося, ніби їхнє життя сповнене пригод і благородних вчинків.

У 1949 році, коли мені було 16, я вступив до Болівійського військового коледжу. Мій старший брат вистояв зі мною у довгій черзі новобранців, яка вишикувалася перед входом до казарм, і представив  мене лейтенантові. Брат попросив його дбати про мене, а на закінчення сказав кілька слів похвали в мою адресу. Коли він пішов, я отримав звичне для новобранців привітання. Лейтенант, штовхнувши мене на землю, сказав: «Ми ще побачимо, на що ти здатний». Так я познайомився з військовим порядком і приниженням, яке було тут звичним. Хоча цей інцидент трохи зачепив моє почуття гідності, він не позбавив мене радості.

З часом я навчився військової тактики, став офіцером та здобув повагу інших. Але з власного досвіду я зрозумів, що привабливий і достойний вигляд солдатів може бути оманливим.

Кар’єрний ріст

Спочатку я проходив навчання на борту аргентинського крейсера «Генерал Бельграно», на якому служило понад тисячу осіб. Цей крейсер вперше було спущено на воду в США ще перед Другою світовою війною, тоді він називався «Фенікс». У 1941 році під час нападу японських військ він перебував у Перл-Харборі (Гаваї), але вцілів.

Зрештою я став другою особою в командному складі Болівійського військово-морського флоту. Ми патрулювали водні кордони Болівії, зокрема річки, що входили до басейну Амазонки, та озеро Тітікака, яке розташоване вище усіх судноплавних озер світу.

У травні 1980 року мене обрали до комітету військових дипломатів, який послали у Вашингтон, столицю США. З кожного роду військ — сухопутних, повітряних і морських збройних сил — було вибрано офіцерів високого рангу. Оскільки я мав найбільший стаж, мене призначили головою цього комітету. Я прожив у США майже два роки і згодом став особистим секретарем президента Болівії.

 Як військовий командувач, я мусив щонеділі відвідувати церкву. Те, що капелан та інші священики були причетними до революцій і війн, розчарувало мене в релігії. Я знав, що церква не повинна підтримувати кровопролиття. На щастя, таке лицемірство не відвернуло мене зовсім від релігії, а змусило шукати правду. Раніше я ніколи не читав Біблії, тож тепер став час від часу читати окремі уривки з неї.

Порядок у Залі Царства

Моя дружина Мануела почала вивчати Біблію з Жанет, яка була Свідком Єгови і служила місіонеркою. Це дуже здивувало мене. Згодом Мануела вже ходила в Зал Царства на їхні зібрання. Я відвозив її на зібрання, але сам не хотів заходити туди. Мені здавалося, що такі зустрічі дуже емоційні та шумні.

Одного дня Мануела запитала, чи я не проти поспілкуватися з чоловіком Жанет. Спершу я відмовився, але потім подумав, що завдяки своїм релігійним знанням зможу спростовувати його слова. Коли я познайомився з Яном, то найбільше мені сподобалася його поведінка, а не те, що він говорив. Він не намагався вразити своїми знаннями, а був дуже добрий і ставився до мене з повагою.

Наступного тижня я вирішив піти до Залу Царства, і там почув виступ хлопчика, про який згадував на початку. Слухаючи, як він читає та пояснює вірші з біблійної книги Ісаї, я зрозумів, що знайшов особливу організацію. Можливо, в це важко повірити, але я захотів бути на місці того хлопчика і навчати людей біблійної правди, хоча в молодості мріяв про кар’єру військового офіцера. Здавалося, моє серце зм’якло і стало більш сприйнятливим.

Мене вражала пунктуальність Свідків, їхня привітність і сердечність. Про них добре свідчив і їхній охайний зовнішній вигляд. Крім того, мені дуже подобався порядок на зібраннях. Якщо була запланована певна промова, то саме її виголошували того дня. І такий порядок ґрунтувався не на страху, а на любові.

Після першого ж зібрання я погодився вивчати Біблію з Яном на основі підручника «Ви можете жити вічно в Раю на землі» *. Мені й досі пригадується малюнок з третього розділу, на якому зображено священика, що благословляє війська на війну. Я не сумнівався в правдивості цього малюнка, бо на власні очі бачив таке. У Залі Царства я взяв книжку «Обговорення на основі Писань». Дізнавшись, що́ Біблія каже про нейтралітет, я зрозумів, що мушу зробити певні зміни і постановив залишити військову службу. До того ж я вирішив не повертатися до католицької церкви і почав регулярно відвідувати зібрання Свідків Єгови.

Підготовка до хрещення

Якось оголосили, що через кілька тижнів збір буде прибирати великий стадіон, де проходитиме конгрес. Мені дуже хотілося побувати на конгресі, і я вирішив допомогти у прибиранні. Працюючи разом з іншими, я відчував велику радість. Коли я підмітав стадіон, до мене підійшов молодий чоловік і запитав, чи я адмірал.

— Так,— відповів я.

— Не можу повірити! Адмірал підмітає,— вигукнув він від здивування.

Офіцер високого рангу ніколи б не підібрав і папірця, не говорячи вже про підмітання. Виявилося, що той молодий чоловік був колись моїм водієм, а тепер він — Свідок Єгови.

 Співпраця та любов

У війську порядок ґрунтується на суворому підпорядкуванні тим, хто старший за чином. І мені здавалося, що це правильно. Наприклад, я запитував, чи хтось зі Свідків Єгови важливіший за інших, бо займає відповідальне становище чи виконує якісь особливі обов’язки. Для мене і далі мало значення становище людей, тож треба було кардинально міняти своє мислення.

Приблизно в той час, у 1989 році, я дізнався, що член Керівного органу Свідків Єгови з Нью-Йорка має відвідати Болівію і виголосити на стадіоні промову. Мене цікавило, як будуть ставитися до такої «високопоставленої» особи. Здавалося, цей візит мав би проходити з особливими почестями та під звуки фанфар.

Але ніщо на стадіоні не вказувало на приїзд когось особливого. Мене це сильно здивувало. Біля нас з Мануелою сиділо старше подружжя. Моя дружина помітила, що в жінки англійський пісенник, і під час перерви завела з нею розмову. Але після перерви тієї пари вже не було.

Уявіть наше здивування, коли ми побачили, що головну промову вийшов виголошувати чоловік, який сидів поряд з нами! З того моменту я повністю змінив свій погляд на становище, владу та повагу. Після промови я із захопленням розповідав іншим: «Біля нас на незручних сидіннях сидів член Керівного органу!»

Багато разів Ян наполегливо намагався допомогти мені зрозуміти Ісусові слова з Матвія 23:8: «Усі ж ви — брати». Тепер, коли я пригадую це, мені стає смішно.

Перше проповідування

Порвавши цілковито з армією, я вперше вирушив з Яном у служіння від дому до дому (Дії 20:20). На території, де ми мали провідувати, жило багато військових, тому я йшов туди з острахом. І ось нам відчинив двері генерал, якого мені найбільше не хотілося побачити. Я налякався і почав нервувати, особливо коли він, подивившись на мій портфель і Біблію, зневажливо запитав: «Що з тобою сталося?»

Після короткої молитви до мене повернувся спокій та впевненість. Генерал вислухав мене і навіть взяв деякі біблійні публікації. Цей випадок заохотив мене присвятитися Єгові. Тож 3 січня 1990 року я охрестився на знак присвячення Богові.

З часом моя дружина, син і донька теж стали Свідками Єгови. Сьогодні я з радістю служу старійшиною збору та повночасним проповідником доброї новини про Боже Царство. Для мене найбільша в житті честь — знати Єгову та відчувати, що і Єгова знає мене. Порівняно з цією честю будь-яке становище, котре люди можуть досягти у світі, є нічим. Я зрозумів: порядок не повинен базуватися на сухих правилах та страху, а на любові і турботі про інших. Єгова — Бог порядку, але значно важливіше, що він є Богом любові (1 Коринфян 14:33, 40; 1 Івана 4:8).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 13]

Зі старшим братом Ренато (1950 рік)

[Ілюстрація на сторінці 13]

Під час неофіційної зустрічі з військовослужбовцями з Китаю та інших країн