Монблан. Найвища гора Європи

ШВЕЙЦАРСЬКИЙ природознавець Орас Бенедикт Соссюр (1740—1799) ще в юності захопився величним гірським масивом Монблан — велетнем Альп. Розуміючи, що підкорити його справа далеко не з легких, він пообіцяв грошову винагороду тому, хто першим подолає 4807 метрів до найвищої вершини. Спроба підкорити Монблан була зроблена ще 1741 року. Але тільки в серпні 1786-го двом мешканцям Шамоні, що у Франції,— шукачеві гірського кришталю Жаку Бальмі та лікареві Мішелю Паккару вдалося зійти на самісіньку вершину Монблану. Наступного року Соссюр піднявся на найвищу гору Європи з цілою науковою експедицією, а 1788 року він зійшов на Коль-дю-Жейан, де пробув сімнадцять днів. Це перша письмова згадка про новий вид спорту — альпінізм.

У 1855 році група на чолі з італійськими провідниками зійшла на Монблан з іншого боку, який був важчим для подолання. І лише через дев’ять років вершину підкорили зі сторони Італії. Хоробрі першопрохідці піднімались на гору, не маючи сучасного спорядження, оснащені тільки палицями з залізними кінцями. У ті часи «сміливці вирушали з долини цілком незнаними шляхами, і підкорення вершини вимагало такої фізичної витривалості й сили духу, які, мабуть, важко уявити сучасним любителям гір»,— зазначив географ Джотто Дайнеллі. Нині немає і найвіддаленішого закутка Монблану, в якому альпіністи не побували б уже по кілька разів.

Хоча цей масив і лежить у самому центрі Європи, в давнину він залишався для світу незвіданою землею. Перша писемна згадка про Монблан датується 1088 роком н. е. На карті, що належить бенедиктинському монастирю в Шамоні, його позначено як rupes alba, тобто «біла гора». Однак  серед місцевого населення здавна побутувала назва «проклята гора», адже за легендами, тут жили демони й дракони. Уперше назва «Монблан», мабуть, з’являється на малюнку 1744 року, і зрештою витісняє давню горезвісну назву.

Багатоликий Монблан

Побачити весь гірський масив можна тільки з літака. Монблан займає площу приблизно 600 квадратних кілометрів, а його хребет тягнеться понад 50 кілометрів кордоном з Італією, Францією та Швейцарією. Кілька вершин Монблану сягають 4000 метрів. Масив сформований з кристалічних сланців і граніту, що утворилися глибоко в земній корі. Геологи вважають Монблан молодою групою гір, якій «лише» 350 мільйонів років. Вітри, опади і льодовики добре попрацювали над гранітом, утворивши незбагненної краси урвища,  круті скелі та зубчасті вершини, які ваблять до себе альпіністів.

Монблан зблизька

Навіть ті, хто не зараховує себе до затятих альпіністів, можуть на власні очі побачити центральну частину гірського масиву. Допоможе в цьому канатна дорога, яка почала діяти в 1958 році. Найвища точка, куди ви можете піднятись на ній — це вершина Ейгвій-дю-Міді, 3842 метри над рівнем моря. Звідси відкривається дивовижна панорама долини Шамоні.

На сьогодні Монблан відкрив топографам усі свої таємниці. Тепер охочі від зорі до зорі просто милуються найвищою горою Європи, насолоджуються унікальними картинами, коли сонячні промені лягають на холодні вершини, забарвлюючи їх усіма відтінками червоного і змушуючи граніт палати яскравим вогнем.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]

Тунель через Монблан. Сподівання здійснились

«Я бачу дві долини, де звучить одна мова, де живе один народ. Прийде день, і під Монбланом побудують дорогу, що з’єднає ці дві долини». Мало пройти два століття, щоб сподівання Ораса Бенедикта Соссюра здійснились. У 1814 році до короля П’ємонту і Сардинії надійшло прохання побудувати таку дорогу. Однак роботи почалися лише 1959 року і закінчились 1965-го *. Тунель, завдовжки 11 кілометрів 60 метрів, починається в Італії на висоті 1381 метра і закінчується у Франції на висоті 1274 метри.

24 березня 1999 року в тунелі загорілась вантажівка, що призвело до катастрофи. Температура тут підвищилася до 1000 градусів, від чого десятки машин просто розтопились. Тридцять дев’ять людей задихнулось, близько тридцяти дістали ушкодження. Рік тривало слідство, а потім тунель почали відбудовувати. Його знову відкрили 25 червня 2002 року попри протести місцевих мешканців та екологів, які заявляли, що великий рух вантажівок призводить до забруднення навколишнього середовища. Нещодавно протягом чотирьох місяців через тунель проїхало 132 474 автомобілі.

[Примітка]

[Ілюстрація]

Пам’ятник Орасу Соссюру, Шамоні (Франція)

[Відомості про джерело]

Library of Congress, Prints & Photographs Division, Photochrom Collection, LC-DIG-ppmsc-04985

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 24, 25]

НАВКОЛО ВЕЛЕТНЯ

На вершину Монблану піднімаються тільки досвідчені скелелази та альпіністи. А якщо хтось ніколи не ходив у високі гори, він може вирушити в похід навколо гори Монблан. Зазвичай, найкращі фотографії гори виходять не з вершини, а здалека. До того ж, навколо Монблану в горах є місця, звідки можна побачити такі краєвиди, що аж дух захоплює. Любителі природи, які не бояться далеких прогулянок, обирають 130-кілометровий шлях. Для того щоб побувати в кількох з них, проводяться спеціальні екскурсії, під час яких туристи йдуть через Францію, Італію та Швейцарію. Протягом подорожі, яка триває десять днів, екскурсанти по три — сім годин щодня насолоджуються мальовничими пейзажами. Коли ж у вас обмаль часу, можна зійти хоча б на одну з численних гір, що оточують гору-велетня.

[Ілюстрація]

Ейгвій-дю-Міді — найвища вершина, на яку піднімається канатна дорога

[Відомості про джерело]

Courtesy Michel Caplain; http://geo.hmg.inpg.fr/mto/jpegs/020726/L/12.jpg

[Карта на сторінці 22]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

Монблан

[Ілюстрація на сторінці 22]

Соссюр підкоряє Монблан 1787 року (очима художника)

[Відомості про джерело]

© The Bridgeman Art Library International

[Ілюстрація на сторінці 23]

Монблан