Лисий ібіс. Ув’язнений мандрівник

П’ЯТЕРО птахів готові до вильоту. У далеку путь їх прийшли проводжати друзі, які дбали про них. Птахи кидають прощальний погляд на місце, що довгий час було їхньою домівкою, і здіймаються в небо. Невдовзі всі п’ятеро зникають у далечині.

Ми перебуваємо на Станції підгодовування і охорони лисих ібісів в турецькому місті Біреджик, що неподалік річки Євфрат. Північний лисий ібіс — це рідкісний вид, який опинився під загрозою вимирання. Працівники цієї станції та її відвідувачі щойно зі смутком попрощалися з п’ятьма своїми вихованцями, адже невідомо, чи птахи ще колись повернуться. Аби стежити за польотом ібісів, орнітологи причепили до лапки кожного птаха невеличкий супутниковий датчик.

Що ми знаємо про північних лисих ібісів? Куди вони мігрують? І чому орнітологи настільки зацікавлені їхніми перельотами?

Ближче знайомство

Пташенята ібіса вилуплюються з пір’ячком на голові, але згодом воно випадає. Тому цих ібісів називають лисими. Шкіра голови та дзьоб лисого ібіса червоного кольору, а на потилиці в нього чорний кошлатий чуб. Тіло птаха вкрите чорним пір’ям, яке переливається на сонці зеленкувато-бронзовими та фіолетовими відтінками.

Ібіс живе в середньому 25—30 років, а у віці трьох-чотирьох років уже може заводити потомство. Живиться цей рідкісний птах комахами, ящірками і навіть маленькими ссавцями. За рік самка відкладає від одного до трьох яєць, які висиджує приблизно чотири тижні. Ці птахи вражають своєю відданістю, адже вони обирають собі пару на все життя.  Коли один з них помирає, другий довго оплакує свою втрату. Чимало людей бачило, як овдовілі ібіси переставали їсти і гинули від голоду або ж розбивалися, кинувшись з високої скелі.

Жителі Біреджика розповідають, що до початку XX століття на честь повернення лисого ібіса з теплих країв тут влаштовували свято. Річ у тім, що їхній приліт сповіщав про прихід весни. Відзначаючи цю подію, яка припадала на середину лютого, люди веселилися і під бій барабанів витягували з Євфрату човни.

У ті роки зграї ібісів, які поверталися додому, були настільки великими, що здавалось, ніби небо затягнула величезна чорна хмара. Однак у минулому столітті, особливо в останні 50 років, їхня кількість різко зменшилась. Колонія ібісів у Біреджику колись налічувала 500—600 пар, але в 1950-х роках люди почали застосовувати пестициди, тому лисих ібісів залишилось зовсім мало. Нині у світі існує лише кілька птахів цього виду.

Охорона ібісів у Туреччині

Станція підгодовування і охорони лисих ібісів була заснована в Біреджику в 1977 році. Щороку птахи з цієї станції вирушали у вирій і поверталися назад, але в 1990-му з теплих країв прилетів лише один ібіс. Тож працівники станції вирішили не відпускати птахів у вирій. У липні-серпні — саме в цей час ібіси мігрують — працівники станції поміщали їх у спеціальні вольєри. Там птахи перебували до лютого-березня наступного року, коли вони мали б повертатися з вирію.

У 1997 році орнітологи вирішили випустити ібісів у вирій, але жоден з 25 птахів не повернувся. Тому з 1998 року їх і далі тримали у вольєрах. Завдяки цьому колонія лисих ібісів зросла, і сьогодні на станції в Біреджику живе майже 100 птахів.

Що чекає лисого ібіса?

На жаль, лише двоє з п’яти ібісів, про яких згадувалося на початку, повернулись додому. У 2008 році у вирій випустили ще одну групу птахів, але їх працівники станції ніколи більше не побачили. За повідомленням фахівців, птахи, попрямувавши на південь, долетіли до Йордану, а там отруїлися і загинули. Хоча працівники станції, вчені та урядовці докладають великих зусиль, щоб зберегти цей рідкісних вид, майбутнє ібіса все ще під загрозою.

Незважаючи на роки «ув’язнення», лисий ібіс не втратив інстинктивної мудрості і не забув, коли й куди летіти. Це показує, наскільки правдивими є слова, записані в Єремії 8:7: «Відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого».

[Відомості про ілюстрації, сторінка 10]

Left: Richard Bartz; right: © PREAU Louis-Marie/age fotostock