Як змиритися зі смертю

«Я була просто шокована, коли почула про смерть батька. Мене постійно мучило почуття вини, що не була поряд з ним в останні хвилини. Неможливо описати словами той нестерпний біль, якого завдає смерть рідної людини. Я так сумую за татом!» (Сара).

БІЛЬШІСТЬ з нас, незалежно від культури і релігії, не хоче говорити про смерть. У деяких мовах існує чимало виразів, якими замінюють слова з неприємним емоційним забарвленням. Наприклад, замість слова «помер» часто говорять «відійшов», «залишив нас» чи «вже не є з нами».

Але, замінивши слова, не полегшиш жахливого болю, якого завдає смерть. Іноді це потрясіння настільки сильне, що людина не в стані змиритися з втратою.

Якщо ви втратили когось близького, вам, мабуть, теж важко змиритися з цим. Можливо, ви запевняєте інших, що почуваєтесь нормально, але насправді це не так. Звичайно, смерть впливає на людей по-різному, і, якщо ви не показуєте свого смутку, це не означає, що ви не горюєте *. Щоправда, дехто, боячись осуду інших, наприклад родичів, може вважати, що мусить виявляти журбу.

«Я не мав коли горювати»

Розгляньмо приклад Натаніеля. Коли йому було 24, в нього померла мама. Він пригадує: «Спершу я був шокований. А як оговтався, то думав, що маю підтримувати батька і маминих друзів, які дуже побивалися. Тому сам я не мав коли горювати».

 Через рік після смерті матері Натаніель і далі не міг змиритися з цією втратою. «Батько досі час від часу телефонує, щоб порозмовляти про своє горе,— каже хлопець,— і це добре. Йому потрібно вилити свої почуття, тож я охоче вислуховую його. Але коли я потребую потіхи, то не знаю, до кого звернутись».

Медичні працівники, які часто стикаються зі смертю, можуть також думати, що мусять стримувати свої емоції. Елоїза, лікар з 20-річним стажем, працювала у місцевості, де всі добре знали одне одного. У неї розвинулись тісні стосунки з хворими. Ось що вона розповідає: «На моїх очах померло чимало пацієнтів, і деякі з них були моїми близькими друзями».

Елоїза розуміла, що в таких випадках природно плакати і що це приносить полегшення. «Але я стримувалась,— пригадує вона.— Я так хотіла підтримати інших, що придушувала свої почуття. Мені здавалося, що саме цього очікують від мене».

«Без неї дім такий пустий»

Самотність, мабуть, є найбільшою проблемою тих, хто втратив близьку людину. Ешлі мала 19, коли від раку померла її мама. Дівчина каже: «Я почувалась цілковито безпорадною і самотньою. Мама була моїм найкращим другом. Ми проводили разом дуже багато часу».

Наскільки ж важко було Ешлі кожного дня повертатися додому і усвідомлювати, що мами вже немає. «Без неї дім був таким пустим,— розповідає дівчина.— Я часто відразу йшла у свою кімнату і гірко плакала. Дивлячись на мамині фотографії, я пригадувала час, коли ми були разом».

Якщо ви теж втратили когось з рідних чи близьких, пам’ятайте, що таке горе спіткало не лише вас. Багато людей, як ми далі побачимо, навчились долати свій біль та смуток.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 5]

«Я почувалась цілковито безпорадною і самотньою. Мама була моїм найкращим другом» (Ешлі)