Коли в дитини рак

«Мене огорнув страшенний відчай. Здавалось, я втрачаю ґрунт під ногами. На мене нахлинув такий смуток, ніби моя маленька дівчинка вже померла» — так почувався Жаільтон, дізнавшись, що в його донечки рак.

МАБУТЬ, ніщо так не лякає батьків, як звістка про рак у їхньої дитини. Наскільки часто таке стається? Згідно з Міжнародним союзом із боротьби з раком, «відсоток дітей, хворих на рак, у порівнянні з загальною кількістю онкохворих досить незначний, але щороку його діагностують у понад 160 000 дітей по світі. У розвинених країнах дитяча смертність від раку поступається лише дитячій смертності від нещасних випадків». Як повідомляє Національний інститут дослідження онкозахворювань, у Бразилії «кожного року реєструють в середньому 9000 нових випадків захворювання на рак серед дітей».

Виявлення раку в дитини «завдає страшного удару всім членам сім’ї»,— говориться у книжці про догляд за онкохворими дітьми («À margem do leito​—A mãe e o câncer infantil»). Після такого діагнозу дитину зазвичай чекає операція, хіміотерапія чи радіотерапія або одне і друге, а також неприємні побічні явища, викликані лікуванням. Що ж до батьків, то вони зазнають сильної емоційної травми. Спочатку вони відмовляються повірити в жахливу новину, а потім їх огортає страх, смуток, почуття вини й гніву. Як батькам давати собі раду в такій складній ситуації?

Насамперед допомогти їм можуть турботливі медпрацівники. «Вони можуть надати інформацію, яка вселяє надію, і наперед розповісти про побічні явища лікування. Завдяки цьому батьки не почуватимуться настільки пригніченими і безпорадними»,— каже лікар із Нью-Йорка, в якого великий досвід роботи з онкохворими. Також корисно порозмовляти з іншими батьками, діти яких хворі на рак. Журнал «Пробудись!» взяв інтерв’ю у п’ятьох батьків з Бразилії.

● Жаільтон і Неє: «Ми дізнались, що в нашої донечки гострий лімфолейкоз, коли їй було два з половиною роки».

— Скільки часу тривало лікування?

— Курс хіміотерапії продовжувався приблизно два з половиною роки.

— Які побічні явища спостерігалися у вашої донечки?

— Вона часто блювала і повністю втратила волосся. Емаль на її зубах потемніла. Крім того, вона тричі перенесла пневмонію.

— А як ви тоді почувалися?

— Спочатку ми страшенно боялися, що втратимо свою дитину. Коли ж її стан покращився, ми повірили, що вона одужає. Тепер нашій доньці майже дев’ять років.

— Що допомагало вам у ці важкі часи?

— Ми цілковито довіряли Богу Єгові. Він, як і обіцяє Біблія в 2 Коринфян 1:3, 4, потішав  нас у всіх лихах. Також великою підтримкою для нас були християнські брати і сестри. Вони писали підбадьорливі листи, телефонували, молилися з нами та за нас і навіть допомагали фінансово. А коли нашу донечку направили лікуватися в інший штат, тамтешні Свідки забезпечили нас житлом і по черзі возили до лікарні. Неможливо передати словами, наскільки ми вдячні всім, хто нас підтримував.

● Луїз та Фабіана: «У 1992 році в нашої доньки виявили рідкісний агресивний рак яєчників. Тоді їй було лише 11».

— Якою була ваша перша реакція?

— Це помилка. У нашої дівчинки не може бути раку.

— Яке лікування їй призначили?

— Її прооперували, а потім провели хіміотерапію. Таке лікування страшенно виснажило всіх нас емоційно і фізично. Двічі дочка хворіла на запалення легенів. Після другого запалення вона мало не померла. Також у неї сильно впав рівень тромбоцитів, що призвело до безпричинних кровотеч з носа та підшкірних крововиливів. Але за допомогою медикаментів зрештою вдалося побороти цю проблему.

— Скільки часу тривало лікування?

— Від першої біопсії до останнього курсу хіміотерапії пройшло шість місяців.

— Як зреагувала ваша дочка на діагноз і призначене лікування?

— Спочатку їй не казали всієї правди. Лікар пояснив дочці, що у неї в животі «маленький клубочок, який потрібно видалити».  Але згодом наша дівчинка усвідомила, що ситуація значно серйозніша. «Татку, в мене рак?» — запитала вона. Мені було надзвичайно важко підібрати слова, щоб дати їй правильну відповідь.

— А як ви зносили страждання доньки?

— Те, що ми пережили, не передати словами. Було дуже боляче дивитися, як наша маленька дівчинка допомагала медсестрі знайти вену для проведення хіміотерапії. Коли я не витримував емоційно, то виходив до ванної, щоб виплакатися і помолитись. Однієї ночі мене огорнув такий розпач, що не хотілося більше жити. Я благав Єгову, аби він дозволив мені померти замість донечки.

— Що допомагало вам у ці нелегкі часи?

— Неоціненною підтримкою були християнські брати і сестри, які постійно відвідували нас. Також нам телефонували з різних кінців країни. Ніколи не забуду, як нас підбадьорив один брат в особливо важкий період лікування. Він попросив мене взяти до рук Біблію і сердечно прочитав кілька віршів з книги Псалмів. Ці слова допомогли мені з дружиною не знеохочуватися.

● Роузімері: «Моя донечка мала лише чотири рочки, коли у неї виявили лейкемію».

— Якою була ваша перша реакція?

— Мені не хотілося в це вірити. Я плакала день і ніч та благала Бога про допомогу. Старша донька теж сильно страждала, дивлячись на свою хвору сестричку. Тож я попросила маму забрати старшу до себе.

— Які були побічні явища лікування?

— Від щоденної хіміотерапії у донечки розвинулась анемія. Щоб підвищити рівень гемоглобіну, лікарі призначили їй препарати заліза і еритропоетин. Я постійно переживала через її гемоглобін. Крім того, мою дівчинку почало судомити.

— Скільки часу продовжувалось лікування?

— Інтенсивна хіміотерапія тривала два роки і чотири місяці. Донечка втратила волосся і сильно поправилась. На щастя, вона дуже весела і це допомагало їй не падати духом. Після шести років лікарі сказали, що вона повністю поборола хворобу.

— Що допомагало вам не здаватися?

— Ми з донечкою часто молилися, читали Біблію та роздумували про вірних служителів Бога, які зносили різні випробування. Також ми завжди пам’ятали Ісусову пораду з Матвія 6:34 і не дозволяли, щоб тривога про завтрашній день поглиблювала сьогоднішні проблеми. Нам дуже допомагали християнські брати, зокрема із комітету зв’язку з лікарнями, і турботливі медичні працівники, які щодня мають справу з такими ситуаціями.

Можливо, в когось з ваших знайомих або й у вас самих є діти, хворі на рак. Сподіваємося, ця стаття допоможе вам зрозуміти, що переживати і відчувати страх у такій ситуації природно. Адже Біблія каже, що є «час плакати» (Екклезіяста 3:4). Ніколи не забувайте: правдивий Бог Єгова, який вислуховує молитви, потішить усіх, хто щиро благає його про допомогу (Псалом 65:2).

[Рамка на сторінці 13]

Біблійні вірші, що приносять розраду

«Ніколи не тривожтеся про завтра, бо завтрашній день принесе свої тривоги. Кожен день має досить своїх клопотів» (Матвія 6:34).

«Благословенний хай буде Бог і Батько нашого Господа Ісуса Христа — Батько глибокого співчуття та Бог усілякої потіхи. Він потішає нас у всіх лихах» (2 Коринфян 1:3, 4).

«Ні про що не тривожтесь, але завжди з будь-якими проханнями звертайтесь у молитвах і благаннях до Бога, виявляючи йому також вдячність. Тоді Божий мир, який неможливо збагнути розумом, берегтиме завдяки Христу Ісусу ваші серця та здатність мислити» (Филип’ян 4:6, 7).

«Всі свої тривоги покладіть на нього, бо він дбає про вас» (1 Петра 5:7).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 14]

Вияв любові

Створені Свідками Єгови комітети зв’язку з лікарнями сприяють взаєморозумінню між лікарями і пацієнтами-Свідками. Ці комітети допомагають знайти компетентних лікарів, які поважають бажання Свідків слухатись біблійного наказу «стримуватися від... крові» (Дії 15:20).

[Ілюстрація на сторінці 13]

Неє, Штефані та Жаільтон

[Ілюстрація на сторінці 13]

Луїз, Алін і Фабіана

[Ілюстрація на сторінці 13]

Алін і Роузімері