Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

«Унікальна машина з найбільшою у всесвіті здатністю до пізнання»

«Унікальна машина з найбільшою у всесвіті здатністю до пізнання»

«Унікальна машина з найбільшою у всесвіті здатністю до пізнання»

МОЗОК немовляти справедливо називають «унікальною машиною з найбільшою у всесвіті здатністю до пізнання». Немовля з’являється на світ готовим сприймати всі довколишні образи, звуки та відчуття.

Понад усе дитину цікавлять інші люди — їхні обличчя, голоси і дотики. У своїй книжці «Немовлячий вік» (англ.) Пенелопа Ліч пише: «Було проведено багато досліджень, щоб виявити, які образи найбільше цікавлять малюків, які звуки привертають і утримують їхню увагу та які відчуття їм настільки приємні, що вони прагнуть переживати їх знову і знову. Дослідження виявили: це здебільшого образи, звуки і відчуття, що пов’язані з дорослою людиною, яка піклується про малюка». Тож не дивно, що батьки відіграють таку важливу роль у розвитку дитини!

«Говорив... як немовля»

І батьків, і педіатрів вражає здатність немовлят вивчати мову, сприймаючи її тільки на слух. Науковці побачили, що впродовж перших днів немовля звикає до голосу матері і може вирізняти його серед чужих голосів; впродовж перших тижнів воно починає відрізняти звуки рідної мови батьків від звуків інших мов; а впродовж перших місяців виділяє окремі слова в потоці мовлення, тому помічає різницю між членороздільною мовою і нерозбірливими звуками.

Апостол Павло писав: «Коли я був немовлям, то говорив... як немовля» (1 Коринфян 13:11). Як же говорить немовля? Часто це невиразне белькотіння. Чи воно відіграє якусь роль? Звичайно! У своїй книжці «Що там відбувається? Розвиток мозку і розумових здібностей у перші п’ять років життя» (англ.) д-р Ліз Еліот нагадує, що мовлення — це «складне рухове завдання, яке вимагає доброї координації десятків м’язів, що керують губами, язиком, піднебінням і гортанню». Вона додає: «Хоча лепетання дитини може здаватись лише цікавим способом привернути до себе увагу, по суті, воно є дуже необхідним тренуванням м’язів, які будуть задіяні у мовленні».

У відповідь на лепетання малюка батьки починають говорити до нього з піднесенням і дещо голосніше. Це також надзвичайно важливо. Емоційна реакція батьків спонукує дитину відповідати. Завдяки такій взаємодії дитя вчиться підтримувати розмову, і це вміння знадобиться йому протягом усього життя.

Зміна ролей

Батьки немовляти дуже зайняті, адже мусять задовольняти його щоденні потреби. Малюк плаче — і його поспішають нагодувати. Малюк плаче — і його переодягають. Малюк плаче — і його беруть на руки. Така турбота про дитину доречна і дуже потрібна. Адже завдяки цьому, батьки виконують важливу роль годувальників (1 Фессалонікійців 2:7).

Ось чому дитина почуває себе «центром усесвіту» і вважає, що дорослі, а особливо батьки, існують тільки для того, щоб виконувати її бажання. Цей погляд помилковий, але цілком зрозумілий, бо так до малюка ставилися понад рік. У своїх очах малюк — цар у царстві великих людей, обов’язок яких служити йому. Консультант з питань сім’ї Джон Роузмонд пише: «Достатньо лише двох років, щоб створити таку ілюзію, але щоб розвіяти її, потрібно щонайменше шістнадцять років! Як не парадоксально, завдання батьків — спочатку спонукати дитину повірити в цю ілюзію, а потім обережно її розвіяти, і вона лопне, наче мильна бульбашка».

Ця бульбашка таки лопає приблизно у два роки, оскільки тепер батьки насамперед виконують роль вчителів, а не годувальників. Малюк починає розуміти, що батьки перестали його слухатись, і натомість вимагають, щоб він слухався їх. «Царя» скинули з трону, і йому це дуже не подобається. Збентежений, він намагається втримати владу над батьками. Як?

Коли дитина влаштовує істерики

Приблизно у два-три роки поведінка багатьох дітей іноді різко змінюється, в них можуть ставатися приступи роздратування, або істерики. Цей період настільки напружений для батьків, що навіть існує термін «криза третього року». Фрази «Не хочу!» і «Не буду!» раптом стають улюбленими відповідями малюка. Він бореться з власними суперечливими почуттями, тому злиться і на себе, і на батьків. Дитина хоче бути подалі від вас і водночас поряд. Спантеличені батьки мало що розуміють і, хоч би що вони робили, нічого, здається, не допомагає. Що ж відбувається?

Розгляньмо, які докорінні зміни стаються в житті дитини. Зовсім недавно малюку достатньо було трохи похникати — і до нього збігалися всі дорослі. А тепер він починає розуміти, що його «правління» було тимчасовим і йому доведеться принаймні дещо робити самому. Дедалі більше він усвідомлює, що необхідно підкорятися батькам. У Біблії говориться: «Діти, в усьому будьте слухняні батькам» (Колосян 3:20).

У цей складний період батьки повинні втримати владу. Якщо вони будуть робити це непохитно і з любов’ю, то дитина пристосується до нової ролі. І те, чого вона навчиться, допоможе їй приготуватись до майбутніх змін у житті.

Формування моральних цінностей

Тварини і навіть машини можуть розпізнавати слова та відтворювати мову. Але тільки людина може оглядатися назад і аналізувати свої вчинки. Тож у два-три роки дитина починає відчувати гордість, сором, почуття вини, ніяковість тощо. Це перші кроки у формуванні дорослої людини, яка має моральні цінності і може твердо відстоювати те, що правильне, навіть коли інші поводяться неправильно.

Приблизно у цей самий час батьки стикаються ще з однією дивовижною зміною: їхній малюк починає розуміти почуття тих, хто його оточує. Якщо у два роки він лише грався поряд з іншими, тепер він може гратися разом з ними. Також він помічає хороший настрій батьків і намагається робити те, що їм подобається. Завдяки цьому він, очевидно, стає піддатливішим до навчання.

Саме в трирічному віці дитина починає відрізняти правильне від неправильного і добре від поганого. Безумовно, для батьків це підхожий час виховувати свою дитину, намагаючись допомогти їй стати в майбутньому відповідальною людиною.

[Вставка на сторінці 5]

Впродовж перших днів немовля звикає до голосу матері і може вирізняти його серед чужих голосів

[Вставка на сторінці 6]

Саме в трирічному віці дитина починає відрізняти правильне від неправильного і добре від поганого

[Рамка на сторінці 6]

ЧОМУ ІСТЕРИКИ ПОВТОРЮЮТЬСЯ

«Деякі батьки думають, що істерики виникають тому, що вони неправильно відреагували на вимогу дитини,— пише Джон Роузмонд у своїй книжці про виховання дітей.— Батьки вважають винними себе, тому намагаються якомога швидше виправити ситуацію. Тож, якщо вони сказали дитині “ні”, тепер кажуть “так”. Або якщо батьки ляснули дитину, то тепер, щоб загладити свою вину, вони готові зробити більше, ніж дитина вимагала на початку. І це спрацьовує. Істерика припиняється. Батьки відчувають полегшення, а дитина розуміє, що це успішний метод добиватися свого. Тому з часом вона влаштовує нові і чимраз сильніші істерики» («New Parent Power»).