Спроби знищити Біблію

КНИГИ, що увійшли в збірку, відому сьогодні як Біблія або Святе Письмо, писалися протягом більш ніж 1600 років. Перші з них уклав Мойсей, а останню написав один з учнів Ісуса Христа майже через сто років після народження свого Вчителя.

Упродовж історії — до нашої ери, протягом середньовіччя і за наших днів — противники не раз намагалися заглушити біблійну звістку. Одна з найдавніших згадок про це сягає часів Божого пророка Єремії. Він жив за 600 років до народження Ісуса Христа.

Непопулярна звістка

Бог наказав пророку Єремії записати у сувій звістку осуду для грішних мешканців стародавньої Юди. Бог попередив: якщо вони не покаються, то їхня столиця, Єрусалим, буде зруйнована. Секретар Єремії, на ім’я Барух, прочитав цю звістку перед народом, що зібрався в Єрусалимському храмі. Потім він прочитав її перед князями Юди, а вони передали сувій царю Єгоякиму. Царю не сподобалися Божі перестороги, тож він розрізав сувій на шматки і спалив (Єремії 36:1—23).

Далі Бог наказав Єремії: «Візьми собі знову іншого звоя, і напиши на ньому всі перші слова, що були на першому звої, якого спалив Єгояким, цар Юдин» (Єремії 36:28). Через 17 років Божа звістка, яку передав Єремія, сповнилась в усіх подробицях: Єрусалим був знищений, чимало провідників народу — вбито, а мешканців міста відвели в неволю до Вавилона. Як сама звістка перестороги, так і розповідь про намагання її заглушити дійшли до наших днів у біблійній книзі Єремії.

Знову у вогні

У дохристиянські часи палити Боже Слово намагався не лише Єгояким. Після розколу Грецької імперії Ізраїлем правила  династія Селевкідів. Один з її царів, Антіох Епіфан (правив у період 175—164 рр. до н. е.), бажаючи об’єднати свою імперію, завзято впроваджував грецьку, або елліністичну, культуру. Він насаджував серед юдеїв погляди, звичаї та релігію греків.

Приблизно у 168 році до н. е. Антіох сплюндрував храм Єгови в Єрусалимі. Поверх жертовника Єгові він звів інший — на честь грецького бога Зевса. Антіох заборонив юдеям відзначати суботу і обрізувати своїх синів. Непослух карався смертю.

Намагаючись викоренити релігію юдеїв, Антіох вирішив знищити сувої Закону в цілому Ізраїлі. Однак йому не вдалося спалити всіх рукописів. Деякі примірники Єврейських Писань були старанно сховані й уникнули вогню. Крім того, чимало сувоїв збереглося в юдейських громадах за межами Ізраїлю.

Указ Діоклетіана

Знищити Писання намагався ще інший відомий правитель — римський імператор Діоклетіан. У 303 році н. е. він видав серію суворих указів проти християн. Це спричинило «Велике переслідування», як його називають деякі історики. Згідно з першим указом, слід було спалювати примірники Святого Письма і руйнувати споруди, де християни поклонялися Богові. Гаррі Гембл, професор релігієзнавства з Віргінського університету, сказав: «Діоклетіан припускав, що будь-яка християнська громада, хоч би де вона була, мала збірку книг, що допомагала їм вижити». Євсевій Кесарійський з Палестини, церковний історик, котрий жив у цей період, писав: «Ми на власні очі бачили, як до самих підвалин руйнували молитовні доми і спалювали посеред площ натхнені Богом священні Писання».

За деякими джерелами, через три місяці після указу Діоклетіана правитель північно-африканського міста Цирта (сьогодні Константина) наказав християнам віддати всі свої «копії закону» та «примірники писань». Документи того ж періоду показують, що християни радше були готові зазнати тортур і смерті, аніж віддати Біблії на спалення.

Чому така ненависть?

Усі згадані правителі — Єгояким, Антіох та Діоклетіан — мали одну мету: знищити Боже Слово. Однак Біблія вціліла попри численні напади. Римські імператори, які правили після Діоклетіана, заявляли про своє навернення на християнство. А втім, спроби заглушити біблійну звістку не припинилися. Чому?

Державні правителі і навіть церковнослужителі твердили, що, спалюючи примірники Біблії, вони не прагнули знищити Боже Слово, а лише хотіли, щоб її не читали прості люди. Але чому цього прагнули церковнослужителі? І що вони робили, аби досягти своєї мети?