БІБЛІЯ містить Божу звістку для всього людства. Її названо доброю новиною. Проголошення «доброї новини про Боже царство» було головною справою в житті Ісуса Христа (Луки 4:43). Біблія показує, що те царство є Божим урядом, який покладе край деспотичному людському правлінню, встановить мир і усуне причини всіх страждань (Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10). Це справді добра новина!

Таку добру новину мало б почути якомога більше людей. А втім, після страти Ісуса лишилася тільки жменька його послідовників. Чи зі смертю Ісуса добра новина піде в забуття? Біблія передрекла щось зовсім протилежне. Вона містить такі пророцтва: 1) добра новина пошириться між усіма народами; 2) її проголошення не припиниться попри жорстоку протидію; 3) з’являться фальшиві християни і зведуть багатьох з правильного шляху. Розгляньмо ці пророцтва.

Пророцтва:

«Добра новина має проповідуватися поміж усіма народами» (Марка 13:10). «Будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).

Сповнення. Невдовзі після смерті Ісуса 33 року н. е. його учні поширили звістку про Царство по цілому Єрусалимі. Християнами ставало дедалі більше мешканців Юдеї та поблизької Самарії. Не минуло й п’ятнадцяти років, як християнські місіонери вже проповідували в інших частинах Римської імперії. У 61 році н. е. можна було сказати, що добра новина проповідувалась у багатьох віддалених куточках землі.

 Історичні факти.

• Небіблійні джерела II століття засвідчують швидке поширення християнства. Зі слів римського історика Светонія можна зрозуміти, що 49 року н. е. християни вже були в Римі. Про розріст християнства свідчить теж лист, якого приблизно 112 року н. е. Пліній Молодший, намісник Віфінії (територія сучасної Туреччини), написав до імператора Траяна. Пліній назвав християн «заразою», що «поширилася не лише у вільних містах, але й у селах та окремих маєтках». Проаналізувавши усі свідчення, один історик дійшов висновку: «Менше ніж через 100 років після доби апостолів місця поклоніння християн вже були в головних містах Імперії».
• У своїй книжці «Рання церква» професор Генрі Чедвік пише: «Розріст церкви здається дивовижною низкою неймовірностей, адже відбувався всупереч будь-яким закономірним очікуванням» («The Early Church»).

Пророцтво:

«Вас віддаватимуть місцевим судам і битимуть у синагогах, а також через мене ставитимуть перед намісниками й царями, що дасть вам нагоду свідчити і їм» (Марка 13:9).

Сповнення. Християн переслідували і юдеї, і римляни. Їх арештовували, кидали до в’язниць, били та страчували.

Історичні факти.

• Йосиф Флавій, юдейський історик I століття, написав, що Ісусового брата Якова стратили юдейські релігійні провідники. Біблія згадує про Гамаліїла, шанованого члена юдейського верховного суду. Він заохочував інших суддів бути поміркованими, коли вони виносили вирок учням Ісуса (Дії 5:34—39). Дослідницькі праці підтверджують, що Гамаліїл був історичною постаттю і відзначався неупередженістю.
• За свідченнями істориків, християни неодноразово зазнавали переслідувань з боку римських імператорів. Гоніння розпочав Нерон у 64 році н. е. У листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном згадується про покарання для християн, які не хотіли зректися своєї віри.
• «Переслідування не загнало церкву в підпілля. Сталося якраз навпаки»,— пише згаданий раніше професор Чедвік. Рятуючись від лиха, християни понесли свою звістку в нові території (Дії 8:1). Вони вистояли, хоча від них нерідко відверталися родичі та друзі. Цей факт гідний уваги, адже послідовники Ісуса були «неосвічені й прості», вони не мали жодного політичного захисту (Дії 4:13). Історики зазначають, що «серед дрібних торговців і власників крамниць Євангеліє поширювалося найшвидше».

Дослідників дивує, як невеликій групі простих людей вдалося настільки швидко поширити християнство попри запеклу протидію. Але Ісус передрік такий розвиток подій ще до того, як вони почали відбуватися. У Святому Письмі також передрікалося, що ця проповідницька діяльність призупиниться.

Пророцтва:

«До вас ввійдуть люті вовки, які не будуть ніжно ставитися до отари.  І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів» (Дії 20:29, 30). «Серед вас з’являться лжевчителі. Власне вони потай впровадять згубне сектантство... І через них говоритимуть зневажливо про дорогу правди» (2 Петра 2:1, 2).

Сповнення. Безсердечні, підступні та честолюбні особи зіпсули християнський збір.

Історичні факти.

• Після смерті перших Ісусових учнів у християнському зборі почали домінувати чоловіки, котрі поступово спотворили правдиве християнство, змішавши християнські вчення з грецькою філософією. Невдовзі з’явився клас духівництва, члени якого поводились наче світські правителі. Праці істориків показують, що на той час, коли спотворене християнство стало державною релігією Римської імперії, у ньому практично нічого не залишилося від раннього християнського збору.
• Упродовж сторіч історія спотвореного християнства була нерозривно пов’язана з насиллям і жадібністю. Замість того щоб наслідувати Ісуса, духівництво переслідувало тих, хто проповідував так само, як Христос, намагався перекладати Біблію зрозумілою для людей мовою і робити її доступною для широкого загалу.

У період, коли спотворене християнство мало великий вплив, добра новина перестала звучати. Однак Ісус передрік, що в останні дні її знову почують. Він порівняв цей період зі жнивами, під час яких фальшиві християни, зображені бур’янами, будуть відділені від правдивих християн, зображених пшеницею (Матвія 13:24—30, 36—43). Саме тоді пророцтво щодо проголошення доброї новини мало сповнитись у грандіозних масштабах (Матвія 24:14). Про це піде мова в наступній частині.