КОЖНОГО дня усім нам трапляється чимало нагод робити іншим добро. Однак здається, що багато хто думає лише про себе. Це очевидно скрізь: люди безсоромно шахрують, агресивні на дорогах, лаються і часто вибухають гнівом.

Дух егоїзму панує і в багатьох сім’ях. Наприклад, окремі подружжя розлучаються лише тому, що хтось з них вважає, ніби «заслуговує кращого». Навіть деякі батьки нехотячи зрощують в дітях самолюбство. Як саме? Задовольняючи всі примхи дитини і зовсім не караючи її за погану поведінку.

А втім, чимало батьків вчать своїх дітей турбуватись насамперед про інших. Це приносить великий пожиток. Діти, які виявляють чуйність, зазвичай вміють зав’язувати і підтримувати дружбу. Вони також частіше почуваються задоволеними. Чому? Тому що, як каже Біблія, «більше щастя — давати, а не брати» (Дії 20:35).

Батьки, ви зробите своїм дітям справжній подарунок, коли навчите їх виявляти доброту і не піддаватися егоїстичному настрою, який панує довкола. Але що для цього потрібне? Розгляньмо, яких трьох помилок слід уникати батькам, щоб не сприяти розвитку егоїстичних схильностей у дітей.

Проблема. Фахівці помітили тривожну тенденцію: багатьом молодим людям, які починають доросле життя і шукають роботу, притаманне почуття винятковості. Вони вважають, що успіх їм гарантовано, хоча для цього вони мало що зробили, а то й взагалі пальцем не поворушили. Дехто думає, що відразу піде на підвищення, хоча навіть не опанував як слід свого фаху. Інші переконані, що вони особливі і ставитись до них слід по-особливому. А коли вони усвідомлюють, що не всі так вважають, то впадають у депресію.

Корінь проблеми. Нерідко почуття винятковості, яке має молода особа, корениться у її вихованні. Приміром, деякі батьки надмірно захоплювалися популярним в останні десятиліття методом виховання, котрий наголошував на тому, що в дітях треба розвивати почуття власної гідності. Головний принцип цього методу здавався логічним: якщо хвалити дитину — це добре, то чим більше похвали, тим краще. З іншого боку, вважалося, що будь-яке несхвалення лише знеохочує дитину. А у світі, одержимому ідеєю розвинути в дітей почуття власної гідності, найменша критика з боку батьків розцінювалася як ознака недбалого виховання. Батькам казали, що в жодному разі не можна допускати, аби дитина почувалась невпевненою в собі.

Чимало батьків і матерів почали хвалити дітей чи не на кожному кроці, навіть тоді, коли ті не робили нічого особливого. Батьки святкували кожне досягнення, хоч би яким маленьким воно було; закривали очі на кожний необачний вчинок, хоч би яким серйозним він був. Вони вірили, що допоможуть дитині розвинути почуття власної гідності, коли ігноруватимуть її помилки і хвалитимуть за решту вчинків. Головне, щоб дитина почувалась задоволеною собою. Разом з тим батьки не вчили її досягати поставлених цілей, аби вона була задоволена своїми досягненнями.

Що каже Біблія. Біблія показує, що похвала має бути заслуженою (Матвія 25:19—21). Якщо ж дитину хвалити лише заради її доброго самопочуття, то в неї розвинеться викривлений погляд на себе. Біблія влучно каже: «Коли ж хтось думає, ніби є чимось, будучи насправді нічим, то обманює самого себе» (Галатів 6:3). Крім того, Біблія заохочує батьків: «Не відмовляйся повчати дитину, адже коли і покараєш її різкою,— не помре» * (Приповістей 23:13, переклад Р. Турконяка).

Що можете зробити ви. Коли потрібно, звертайте увагу дитини на її помилки і хваліть її, якщо вона цього справді заслуговує. Незаслужена похвала навряд чи дасть дитині почуття задоволення собою. «Справжня впевненість у собі з’являється тоді, коли дитина розвиває свої здібності і вчиться чогось нового, а не тоді, коли їй кажуть, що вона надзвичайна лише тому, що вона є»,— говориться у книжці, яка висвітлює проблеми виховання («Generation Me»).

«Кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно» (Римлян 12:3, переклад І. Огієнка)

Проблема. Молодь, яка виходить на ринок праці, здається, зовсім не готова до труднощів. Декого вибиває з рівноваги найменша критика. Інші настільки перебірливі, що погоджуються лише на ту роботу, яка відповідає їхнім завищеним сподіванням. Приміром, у своїй книжці професор психології Джозеф Аллен наводить приклад одного молодого чоловіка, котрий прийшов на співбесіду з приводу працевлаштування. Цей молодий чоловік сказав: «У мене таке відчуття, що іноді певний вид роботи дещо нудний, а я не хочу нудьгувати». Професор Аллен пише: «Він не розуміє, що в кожній професії окремі ділянки роботи є нудними. Як можна було дожити до двадцяти трьох років і не знати цього?» («Escaping the Endless Adolescence»).

Корінь проблеми. Впродовж останніх десятиліть батьків спонукували оберігати своїх дітей від будь-яких розчарувань. Донька отримала низьку оцінку за контрольну? Треба зателефонувати вчителеві і вимагати підвищити оцінку. Син отримав штрафну квитанцію за порушення правил дорожнього руху? Треба заплатити за нього. У сина чи доньки не склалося кохання? Ви звинувачуєте іншу сторону.

Оберігати своїх дітей — цілком природно, однак надмірна опіка вселяє в них хибну думку, що вони не мусять відповідати за свої вчинки. «[Таким] дітям не дають можливості зрозуміти, що можна подолати розчарування і при цьому набути певного досвіду. Вони стають надзвичайно егоїстичними, вважаючи, ніби весь світ та їхні батьки щось їм винні»,— говориться в одній книжці про виховання підлітків («Positive Discipline for Teenagers»).

Що каже Біблія. Труднощі є невід’ємною частиною життя. Біблія підтверджує цю думку, кажучи: «З кожним трапляється щось лихе» (Екклезіяста 9:11, «Современный перевод»). Це стосується і добрих людей. Наприклад, апостол Павло стикався з усілякими труднощами під час свого служіння. Але вони обернулися йому на добро. Він пояснив: «Я навчився за будь-яких обставин задовольнятися тим, що маю... Я осягнув таємницю того, як у всьому і за будь-яких обставин бути ситим і зносити голод, як мати достаток і жити в нужді» (Филип’ян 4:11, 12).

Що можете зробити ви. Зважайте на такий біблійний принцип: «Кожен нестиме власну ношу» (Галатів 6:5). При цьому беріть до уваги вік дитини і зрілість її мислення. Якщо ваш син отримав штрафну квитанцію, було б краще, аби він сплатив штраф зі своїх кишенькових або зарплати. Якщо донька отримала погану оцінку, нехай це буде для неї застережним сигналом, і наступного разу хай вона готується краще. Якщо сина покинула дівчина, утіште його і при нагоді заохотьте поміркувати над такими запитаннями: «Можливо, причина була в мені? У чому я можу покращитись?» Діти, які вчаться долати труднощі, розвивають витривалість і впевненість у собі. Вони не набудуть цих рис, якщо хтось постійно їх виручатиме.

«Хай кожен перевіряє власне діло. Тоді йому приноситимуть велику радість власні досягнення» (Галатів 6:4)

Проблема. В ході опитування, яке проводилося серед дорослих молодого віку, 81 відсоток респондентів сказали, що для їхнього покоління найголовніше — «розбагатіти». Це було навіть важливіше, ніж допомагати людям. Проте гонитва за багатством не приносить задоволення. Навпаки, як показують вивчення, люди, котрі зосереджуються на матеріальних речах, менш щасливі та більш схильні до депресії. Вони зазвичай мають гірше фізичне та психічне здоров’я.

Корінь проблеми. Чимало дітей виростає в сім’ях, де матеріальному достатку надають першочергової ваги. «Батьки бажають щастя своїм дітям, а діти бажають матеріальних речей. Тож батьки купують їм матеріальні речі. І діти щасливі, але недовго. Потім вони вимагають більше речей»,— говориться у книжці «Епідемія нарцисизму» («The Narcissism Epidemic»).

Звичайно, такий дух споживацтва лише на руку рекламному бізнесу, що пропагує ідеї на зразок «Ти заслуговуєш найкращого» або «Ти цього варта». Багато молодих людей потрапили на гачок реклами і тепер по вуха в боргах, бо не спроможні заплатити за речі, яких «заслуговують».

Що каже Біблія. Біблія визнає, що гроші потрібні (Екклезіяста 7:12). Разом з тим вона застерігає: «Любов до грошей — це корінь усіх нещасть». В ній також говориться, що «плекаючи таку любов, декотрі... завдали собі величезних страждань» (1 Тимофія 6:10). Боже Слово заохочує нас задовольнятися необхідним, а не гнатися за багатством (1 Тимофія 6:7, 8).

«Ті, хто має мету розбагатіти, потрапляють у пастку й піддаються спокусі та багатьом безумним і шкідливим бажанням» (1 Тимофія 6:9)

Що можете зробити ви. Проаналізуйте власне ставлення до грошей і речей. Чітко визначте пріоритети і допоможіть дітям зробити те саме. У вищезгаданій книжці «Епідемія нарцисизму» радиться: «Батьки і діти могли б обговорити такі питання:“Коли варто купувати речі на розпродажі? Коли цього не варто робити? Що таке відсоткова ставка? Коли ти останнього разу купував якусь річ, тому що до цього тебе спонукували інші?”»

Не використовуйте матеріальні речі як чудодійну таблетку для лікування сімейних недуг. «Завалювати проблеми купою матеріальних речей — найгірший спосіб їхнього вирішення,— говориться у книжці «Ціна успіху».— Для вирішення проблем потрібні проникливість, уважність і співчуття, а не сумочки чи взуття» («The Price of Privilege»).