БАГАТО хто не довіряє новинам, про які повідомляють засоби масової інформації (ЗМІ). У 2012 році Інститут Геллапа провів у США опитування, аби з’ясувати, наскільки люди вірять у точність, об’єктивність і вичерпність інформації у пресі, на телебаченні та радіо. Шестеро з десяти респондентів обрали відповідь «не дуже вірю» або «не вірю взагалі». Чи таке недовір’я обґрунтоване?

Чимало журналістів та інформаційних агентств запевняють, що докладають усіх зусиль, аби подавати точну і змістовну інформацію. Проте існують чинники, котрі непокоять багатьох і підривають довіру до ЗМІ. Обговорімо їх докладніше.

• МЕДІА-МАГНАТИ. Невелика кількість могутніх корпорацій володіє провідними мас-медіа. Ці медіа визначають, який матеріал висвітлювати, як його подавати і скільки уваги йому приділяти. Оскільки більшість корпорацій створені задля отримання прибутку, то на рішення редакцій ЗМІ можуть впливати чиїсь економічні інтереси. Якщо певний матеріал може призвести до того, що зменшаться прибутки власників медіа, то його, імовірно, не будуть оприлюднювати.

• УРЯДИ. Велика частина повідомлень у ЗМІ стосується діяльності урядів і окремих політиків. Уряди прагнуть, щоб широкий загал підтримував їх та їхню політику. А мас-медіа потребують матеріалу, який їм надають уряди. Тому журналісти й урядові прес-служби нерідко співпрацюють одні з одними.

•  РЕКЛАМА. Щоб залишатись на плаву, ЗМІ в більшості країн мусять заробляти гроші. Найбільша частка прибутку надходить від реклами. У США журнали отримують від реклами 50—60 відсотків свого доходу, газети — 80 відсотків, а комерційне телебачення і радіо — 100 відсотків. Зрозуміло, що компанії-рекламодавці не будуть спонсорувати програми, котрі зображають у непривабливому світлі їхню продукцію чи стиль управління. Якщо їм щось не сподобається, вони звернуться до іншого медіа-ресурсу. Знаючи це, редактори можуть не пропускати новин, які кидають тінь на репутацію спонсорів.

• ОБМАН. Не всі репортери є чесними. Дехто з них вдається до фальсифікації фактів. Наприклад, кілька років тому японський журналіст захотів підготувати історію про те, як пірнальники руйнують корали біля Окінави. Не знайшовши жодного пошкодженого корала, цей репортер сам пошкодив кілька з них, а тоді сфотографував. Ще дехто, щоб ввести широкий загал в оману, вдається до фотомонтажу. Технології обробки фотографій досягли високого рівня розвитку, і деколи фотомонтаж майже неможливо виявити.

• СПОСІБ ПОДАННЯ ФАКТІВ. Навіть якщо факти ясні як день, спосіб їх висвітлення залежить від журналіста. Він вирішує, що згадати в репортажі, а про що не говорити. Приміром, футбольна команда програла матч з рахунком 2:0. Це факт. Проте чому вона програла — це історія, яку журналіст може розповісти на різні лади.

• ВИПУСКАННЯ ПОДРОБИЦЬ. Готуючи матеріал, журналісти прагнуть ви́кликати зацікавлення публіки. Тож вони часто випускають подробиці, через які виникли б зайві запитання. Журналісти можуть створювати шум навколо одних фактів і затушовувати інші. Крім того, телеведучі й репортери іноді мають розповісти заплутану історію лише за одну-дві хвилини і тому можуть не згадати важливих деталей.

•  КОНКУРЕНЦІЯ. Протягом останніх десятиріч зросла кількість телеканалів. Разом з тим різко зменшився обсяг часу, який глядач виділяє на перегляд програм якогось одного каналу. Щоб люди не втратили інтересу, службам новин доводиться пропонувати їм щось унікальне або розважальне. В одній книжці про необ’єктивність у мас-медіа сказано: «Теленовини перетворилися на безперервний потік зображень, котрі підбираються з метою шокувати глядача або полоскотати йому нерви. Сюжети скорочуються, аби втримати увагу глядачів, тривалість якої стає дедалі меншою» («Media Bias»).

• ПОМИЛКИ. Як і всі люди, журналісти припускаються помилок. Неправильно написане слово, кома в невідповідному місці чи інші граматичні помилки можуть спотворити зміст речення. Не завжди ретельно перевіряються факти. Буває, що журналіст помиляється в цифрах. Намагаючись вкластися в строки, він легко може надрукувати 10 000 замість 100 000.

• ХИБНІ ПОГЛЯДИ. Зробити точний репортаж не так просто, як може здаватись. Те, що сьогодні вважається достовірним фактом, завтра можуть спростувати. Наприклад, колись Землю вважали центром Сонячної системи. Сьогодні ми знаємо, що Земля обертається навколо Сонця.

Безперечно, немудро вірити всьому, що кажуть у новинах. Але також не варто геть в усьому сумніватись. Найліпше триматися золотої середини: бути обережним і водночас неупередженим.

У Біблії сказано: «Хіба не вухо слова розрізняє?» (Йова 12:11, переклад І. Хоменка). Ось кілька порад, які допоможуть нам розрізняти достовірні і недостовірні повідомлення.

• ДЖЕРЕЛО. Чи повідомлення зроблене гідною довіри, авторитетною особою або організацією? Чи канал або видання серйозно підходять до пошуку і висвітлення фактів? Чи, навпаки, вони відомі тим, що ганяються за всілякими сенсаціями? Хто спонсорує цей медіа-ресурс?

• МАТЕРІАЛИ. Чи з матеріалу видно, що під час його підготовки проводилися ретельні пошуки та дослідження інформації? Чи не базується повідомлення лише на одному джерелі? Чи використані джерела гідні довіри, об’єктивні і неупереджені? Чи не були вони підібрані так, аби висвітлювати подію лише під певним кутом зору?

• МЕТА. Яка основна мета цих новин: інформувати чи розважати? Чи не є вони намаганням щось пропагувати або рекламувати?

• ТОН. Якщо тон повідомлення агресивний, недоброзичливий або надто критичний, то це скидається на напад, а не на безсторонній виклад фактів.

• ПОСЛІДОВНІСТЬ. Чи факти узгоджуються з інформацією, поданою в інших статтях або репортажах? Якщо повідомлення суперечать одне одному, будьте обережні.

• АКТУАЛЬНІСТЬ. Чи не є інформація застарілою? Те, що вважали правильним 20 років тому, сьогодні можуть ставити під сумнів. Якщо ж це гарячі новини, то їхньому висвітленню може бракувати повноти та всебічності.

Тож чи можна вірити новинам у ЗМІ? Відповідь міститься у мудрих словах Соломона: «Вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої» (Приповістей 14:15).