Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Якої ви думки про себе?

Якої ви думки про себе?

Якої ви думки про себе?

ВІН був гордий. Отримавши високу урядову посаду, цей чоловік торжествував через лестощі й захоплення з боку інших. Але на його роздратування один чиновник відмовлявся віддавати йому честь. Щоб помститись, той пихатий урядовець задумав знищити в імперії всіх людей того ж етнічного походження, що і його образник. Яка зарозумілість!

Цим інтриганом був Гаман — високопоставлений урядовець при дворі перського царя Ахашвероша. Проти кого була скерована його ворожість? Проти юдея на ім’я Мордехай. Хоча реакція Гамана — влаштувати геноцид — є крайністю, цей приклад ілюструє небезпеку й серйозні наслідки гордості. Зарозумілість Гамана не лише поставила інших у критичне становище, але також призвела до його публічного приниження і зрештою до загибелі (Естер 3:1—9; 5:8—14; 6:4—10; 7:1—10).

Правдиві поклонники не застраховані від гордості

Єгова вимагає, щоб ми ‘з своїм Богом ходили сумирно’ (Михея 6:8). Біблія містить повідомлення про різних людей, які не зберегли скромної думки про себе. Через це вони мали проблеми й горе. Розгляд кількох таких прикладів допоможе нам зрозуміти безглуздість і небезпеку неврівноваженого мислення.

Мислення Божого пророка Йони стало настільки неврівноваженим, що він намагався втекти, коли отримав від Бога доручення перестерегти злих людей Ніневії про присуд, який Єгова виніс їм (Йони 1:1—3). Пізніше, коли завдяки проповідницькій діяльності Йони ніневітяни покаялись, він розгнівався. Йона так турбувався своєю репутацією пророка, що життя тисяч ніневітян майже зовсім його не обходило (Йони 4:1—3). Якщо ми нескромно забагато про себе думаємо, то нам може бути важко безсторонньо й правильно оцінювати людей і події.

Розгляньмо також приклад Уззійї, царя Юди. Коли він став неврівноваженим у своєму мисленні, то зарозуміло пробував присвоїти собі деякі священицькі обов’язки. За свої нескромні й украй зухвалі дії він поплатився здоров’ям і втратою Божого схвалення (2 Хронік 26:3, 16—21).

Мислення Ісусових апостолів також майже вийшло з рівноваги. Вони почали дуже турбуватися власною славою та владою. Коли настав час великого випробування, апостоли залишили Ісуса і втекли (Матвія 18:1; 20:20—28; 26:56; Марка 9:33, 34; Луки 22:24). Через брак скромності і зарозумілі думки вони майже випустили з уваги намір Єгови, а також свою роль у зв’язку з цим наміром.

Шкідливі наслідки зарозумілості

Неврівноважена думка про себе може завдавати болю і руйнувати взаємини з іншими. Уявімо, що ми сидимо в кімнаті і на наших очах двоє людей перешіптуються й хіхікають. Якщо ми надмірно зосереджені на власній особі, то можемо зробити неправильний висновок, що вони сміються з нас, оскільки розмовляють так тихо. Ми не допускаємо жодного іншого пояснення їхньої поведінки. Зрештою, про кого ж іще їм розмовляти? Ми можемо розстроїтись і вирішити більше не розмовляти з цими людьми. Таким чином неврівноважений погляд на власну особу доводить до непорозумінь і псує взаємини з друзями, родичами та іншими людьми.

Ті, що забагато про себе думають, можуть стати хвальками, постійно хизуватися своїми нібито великими талантами, вчинками чи маєтками. Або ж вони можуть домінувати в розмовах, завжди вставляючи щось про себе. Така мова свідчить про брак любові і може дуже докучати іншим. Тому бундючні особи часто самі себе відчужують від людей (1 Коринтян 13:4).

Як Свідки Єгови, ми можемо зустрічатися у своєму публічному служінні з насмішками й відмовою. Нам слід пам’ятати, що такий опір насправді скерований не проти нас особисто, а проти Єгови, Джерела нашої звістки. Однак неправильне ставлення до власної важливості може мати серйозні наслідки. Багато років тому один брат прийняв словесний напад господаря особисто і відповів йому лайкою (Ефесян 4:29). Після цього він більше ніколи не ходив у служіння від дому до дому. Так, гордість може спонукати нас вийти з себе під час проповідування. Стараймося не допускати цього. Смиренно просімо, щоб Єгова допоміг нам належно цінувати свій привілей християнського служіння (2 Коринтян 4:1, 7; 10:4, 5).

Зарозумілість може також перешкодити нам прийняти необхідну пораду. В одній центральноамериканській країні якийсь час тому підліток робив промову на Школі теократичного служіння у християнському зборі. Коли наглядач школи дав йому досить пряму пораду, хлопець розсердився, кинув Біблію на підлогу і вибіг з Залу Царства з наміром більше ніколи туди не приходити. Але через кілька днів він переборов свою гордість, помирився з наглядачем школи і смиренно прийняв його пораду. З часом цей молодий чоловік досяг християнської зрілості.

Нескромність і надмірно висока думка про себе може зіпсувати нам взаємини з Богом. Приповістей 16:5 перестерігає: «Огида для Господа всякий бундючний».

Врівноважений погляд на свою особу

Зрозуміло, ми не повинні надто поважно ставитись до своєї особи. Звичайно, це не означає, що нам не слід бути серйозними у своїх вчинках чи словах. Біблія показує, що наглядачі, службові помічники і фактично всі у зборі повинні бути поважними (1 Тимофія 3:4, 8, 11, Хом.; Тита 2:2). Тож як християнам розвивати і зберігати скромний, врівноважений і в той же час поважний погляд на свою особу?

Біблія дає багато підбадьорливих прикладів людей, які мали врівноважений погляд на свою особу. Визначним є приклад смирення Ісуса Христа. Щоб виконати волю Отця і принести людству спасіння, Божий Син добровільно залишив славне небесне становище і став смиренним чоловіком на землі. Незважаючи на обра́зи, наругу й ганебну смерть, він зберіг самовладання й гідність (Матвія 20:28; Филип’ян 2:5—8; 1 Петра 2:23, 24). Як Ісус міг зробити це? Він повністю покладався на Єгову і був сповнений рішучості чинити Божу волю. Ісус старанно вивчав Боже Слово, палко молився і докладав усіх зусиль у служінні (Матвія 4:1—10; 26:36—44; Луки 8:1; Івана 4:34; 8:28; Євреїв 5:7). Наслідуючи Ісусів приклад, нам буде легше розвивати й зберігати врівноважений погляд на свою особу (1 Петра 2:21).

Розгляньмо також добрий приклад Йонатана, сина царя Саула. Через непослух свого батька Йонатан втратив можливість стати наступником царя Саула (1 Самуїла 15:10—29). Чи Йонатан озлобився через цю втрату? Чи він почав заздрити Давиду, молодому чоловікові, який мав тепер правити замість нього? Хоча Йонатан був набагато старший і, мабуть, досвідченіший від Давида, він скромно й смиренно підкорився розпорядку Єгови і вірно й віддано підтримував Давида (1 Самуїла 23:16—18). Добре розуміння Божої волі і готовність підкорятися їй допоможе нам «не думати про себе більш, ніж належить думати» (Римлян 12:3).

Ісус показав цінність скромності й смирення. Він проілюстрував це, кажучи, що, перебуваючи на весіллі, його учні не повинні займати «перші місця», щоб не трапився хтось поважніший і вони не зазнали приниження, коли їм скажуть перейти на останнє місце. Добре пояснивши цей урок, Ісус додав: «Хто бо підноситься — буде впокорений, а хто впокоряється — той піднесеться» (Луки 14:7—11). Нам мудро зважати на Ісусову пораду і ‘зодягнутись у покору’ (Колосян 3:12; 1 Коринтян 1:31).

Рівновага приносить благословення

Скромний і смиренний дух допомагає слугам Єгови знаходити справжню радість у своєму служінні. Старійшини більш доступні для інших, коли вони зі смиренністю «ніжно обходяться з отарою» (Дії 20:28, 29НС). Тоді кожен у зборі почувається більш невимушено, розмовляючи з ними й отримуючи від них допомогу. Таким чином збір може більше зблизитись у дусі любові, сердечності й довір’я.

Якщо ми не думаємо про себе забагато, нам легше знайти добрих друзів. Скромність і смирення допоможуть нам уникати духу суперництва і не намагатися перевершити когось у тому, що ми робимо чи маємо. Ці побожні риси допоможуть нам стати уважнішими до інших і тому здатними ліпше потішати й підтримувати людей, які мають потребу (Филип’ян 2:3, 4). Коли людей зворушує любов і доброзичливість, вони, як правило, позитивно відгукуються. І хіба такі безкорисні стосунки не стають основою сильної дружби? Яке ж благословення за те, що ми не думаємо про себе забагато! (Римлян 12:10).

Маючи врівноважений погляд на свою особу, нам буде легше визнавати свої помилки, коли ми когось образили (Матвія 5:23, 24). Це призводить до ліпших взаємин і сприяє примиренню і взаємоповазі. Смиренні й скромні особи на становищі нагляду, наприклад християнські старійшини, мають можливість зробити багато доброго для інших (Приповістей 3:27; Матвія 11:29). Смиренній людині буде також легше прощати, коли хтось згрішить проти неї (Матвія 6:12—15). Вона не буде занадто гостро реагувати, коли в чомусь вбачає вияв неповаги до себе і покладатиметься на Єгову, що він виправить справи, які крім нього ніхто не може виправити (Псалом 37:5; Приповістей 3:5, 6).

Найбільшим благословенням за скромне і смиренне ставлення до своєї особи є ласка й схвалення від Єгови. «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (1 Петра 5:5). Тож ніколи не піддаваймося спокусі вважати себе ліпшими, ніж ми є насправді. Замість цього смиренно усвідомлюймо своє місце в розпорядку Єгови. Великі благословення чекають на всіх, хто виконує його вимогу ‘з своїм Богом ходити сумирно’.

[Ілюстрація на сторінці 22]

Йонатан смиренно підтримував Давида.