Скромність. Риса, яка сприяє миру

Наскільки приємнішим був би світ, якби всі виявляли скромність. Люди були б менш вибагливі, члени родин — менш сварливі, корпорації — менш конкурентні, а народи — менш войовничі. Чи ви хотіли б жити в такому світі?

ПРАВДИВІ слуги Бога Єгови готуються до життя в обіцяному ним новому світі, в якому скромність не буде вважатися слабкістю, але силою та чеснотою (2 Петра 3:13). Вони вже тепер розвивають скромність. Чому? Зокрема тому, що цього від них вимагає Єгова. Його пророк Михей написав: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь,— нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6:8).

Скромність може означати багато речей, як-от: відсутність зарозумілості, або пихи; небажання хвастати своїми здібностями, досягненнями й майном. За одним довідником, скромний — це  також той, хто «тримається в рамках». Скромна людина тримається в рамках доброї поведінки. Вона також визнає: існують обмеження стосовно того, що́ ми повинні робити й що́ спроможні зробити. Ця людина знає, що існують речі, на які вона не має права. Нас притягують скромні люди. «Ніщо не є таким привабливим, як справжня скромність»,— писав англійський поет Джозеф Аддісон.

Скромність не властива недосконалим людям. Ми повинні докладати зусиль, щоб розвивати її. Боже Слово описує нам на пожиток чимало випадків, які зображають скромність в її різних виявах.

Два скромні царі

Одним з найбільш вірних слуг Єгови був Давид, якого замолоду помазали на майбутнього царя Ізраїлю. Згодом пануючий цар Саул завдавав Давидові чималих клопотів, намагаючись убити його й примушуючи його жити в постійному вигнанні (1 Самуїла 16:1, 11—13; 19:9, 10; 26:2, 3).

Навіть за таких обставин Давид усвідомлював, що, захищаючи своє життя, він був обмежений у своїх діях. Якось у пустелі Давид не дозволив Авішаю скривдити заснулого царя Саула, кажучи: «Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього помазанця!» (1 Самуїла 26:8—11). Давид знав, що усунення Саула з позиції царя — не його справа. Отже, у цьому випадку Давид виявив скромність, тримаючись у рамках належної поведінки. Сучасні Божі слуги також знають, що з погляду Єгови існують справи, яких вони просто не можуть робити, навіть коли на карті стоїть людське життя (Дії 15:28, 29; 21:25).

Молодий син царя Давида Соломон також виявляв скромність, але дещо іншим способом. Зведений на престол, Соломон почувався неспроможним виконувати важкі обов’язки царя. Він молився: «Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида,— а я недоросток, не знаю виходу та входу» . Соломон чітко розумів, що йому бракує здібності й досвіду. До того ж він не виявляв зарозумілості, або пихи, тому що був скромний. Соломон просив у Єгови розуму, і Єгова виконав його прохання (1 Царів 3:4—12).

Месія та його предтеча

Понад 1000 років після Соломона Іван Хреститель виконував працю підготовки шляху для Месії. Будучи предтечею Помазанця, Іван сповняв біблійне пророцтво. Він міг би хизуватися цим привілеєм. Іван міг би також намагатися прославляти себе, адже він був родич Месії. Але він говорив людям, що негідний навіть розв’язати Ісусові взуття. І коли Ісус представив себе до хрещення у ріці Йордані, Іван сказав: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Це виявляє, що Іван не був хвастливою особою. Він був скромний (Матвія 3:14; Малахії 4:5, 6; Луки 1:13—17; Івана 1:26, 27).

Після хрещення Ісус розпочав повночасне служіння, проповідуючи добру новину про Боже Царство. Хоча Ісус був досконалою людиною, він сказав: «Я нічого не можу робити Сам від Себе... Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене». Крім того, Ісус не прагнув честі від людей, але за все здійснене ним віддавав славу Єгові (Івана 5:30, 41—44). Яка ж скромність!

Вірні слуги Єгови: Давид, Соломон, Іван Хреститель і навіть досконалий чоловік Ісус Христос — виявляли скромність. Вони не вихвалялися, не були зарозумілими, або пихатими, і трималися у належних рамках. Їхні приклади служать для сучасних слуг Єгови достатньою підставою, аби розвивати й виявляти скромність. Але існують ще інші підстави.

У теперішній неспокійний час людської історії для правдивих християн скромність є дуже цінною рисою. Вона допомагає людині бути в мирі з Богом Єговою, ближніми та із собою.

 Мир з Богом Єговою

Мир з Богом Єговою можливий тільки тоді, коли ми перебуваємо у рамках, які він визначив для правдивого поклоніння. Наші прабатьки Адам і Єва вийшли за межі, які накреслив Бог, і стали першими жертвами нескромності. Вони втратили добре ім’я у Єгови, а також свій дім, своє майбутнє й навіть життя (Буття 3:1—5, 16—19). Як же гірко вони поплатилися!

Візьмімо урок з невдачі Адама та Єви, бо правдиве поклоніння накладає обмеження на нашу поведінку. Приміром, Біблія говорить, що «ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки — Царства Божого не вспадкують вони» (1 Коринтян 6:9, 10). Керуючись мудрістю, Єгова встановлює такі обмеження нам на благо, і ми виявляємо мудрість, тримаючись цих рамок (Ісаї 48:17, 18). У Приповістей 11:2 говориться: «З сумирними [«скромними», НС] — мудрість».

А що, коли якась релігійна організація говорить нам, що ми можемо переступати ці обмеження і залишатися в мирі з Богом? Ця організація намагається звести нас на манівці. З другого боку, скромність допомагає нам розвивати близькі взаємини з Богом Єговою.

Мир з ближніми

Скромність також сприяє мирним взаєминам з людьми. Приміром, коли батьки дають гарний приклад, задовольняючись необхідним і віддаючи пріоритет духовним справам, імовірнішим є те, що їхні діти переймуть подібний склад розуму. Молодшим буде легше відчувати задоволення, навіть якщо вони не завжди отримуватимуть бажане. Це допоможе їм жити скромніше, а родинне життя буде більш мирним.

Тим, хто веде нагляд, потрібно особливо дбати про те, аби бути скромними й не зловживати своєю владою. Наприклад, християни отримують напоумлення: ‘Не йти далі того, що написано’ (1 Коринтян 4:6, СМ). Старійшини збору чітко  розуміють, що вони не повинні намагатися нав’язувати іншим свої особисті уподобання. Натомість на основі Божого Слова вони мають заохочувати до правильного способу мислення в питаннях поведінки, одягу, зовнішнього вигляду й розваг (2 Тимофія 3:14—17). Коли члени збору бачать, що старійшини тримаються біблійних рамок, це допомагає шанувати таких чоловіків і сприяє теплій, сердечній та мирній атмосфері в зборі.

Мир із самим собою

Скромні втішаються внутрішнім миром. Скромну особу не пожирають амбіції. Це, звичайно, не означає, що у неї немає особистих цілей. Наприклад, ця людина може прагнути подальших привілеїв у служінні, але вона чекає на Єгову і за будь-які отримані християнські привілеї віддає належне йому. Вони не вважаються особистими досягненнями. Завдяки цьому скромна людина наближається до Єгови, «Бога миру» (Филип’ян 4:9).

Припустімо, що ми інколи почуваємося недооціненими. Чи ж не ліпше через скромність залишатися непоміченими, ніж нескромно привертати до себе увагу? Скромних осіб не з’їдає честолюбство. Тож вони мають мир самі із собою, а це корисне для психічного й фізичного здоров’я.

Розвивати й зберігати скромність

Адам і Єва піддалися нескромності й передали цю рису своїм нащадкам. Що може нам допомогти не допуститися такої самої помилки? Як ми можемо розвивати чудову рису — скромність?

Насамперед нам допоможе точне розуміння своєї позиції відносно Єгови, Творця всесвіту. Про які особисті досягнення ми можемо заявляти, котрі б ішли в порівняння з Божими? Єгова запитав свого вірного слугу Йова: «Де ти був, коли землю основував Я? Розповіж, якщо маєш знання» (Йова 38:4). Йов не міг нічого відповісти. Чи ж ми не так само обмежені в знаннях, здібностях і досвіді? Чи не було б корисним визнавати свої обмеження?

Крім того, Біблія нам говорить: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її». Сюди входить «вся лісна звірина та худоба із тисячі гір». Єгова може сказати: «Моє срібло й Моє золото» (Псалом 24:1; 50:10; Огія 2:8). Яким маєтком ми можемо вихвалятися, котрий можна було б порівняти з володіннями Єгови? Навіть найбагатіша людина не має підстав вихвалятися своїм майном! Тому є розсудливим триматися натхненої поради апостола Павла до християн у Римі: «Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати» (Римлян 12:3).

Будучи слугами Бога, які хочуть розвивати скромність, ми повинні молитися про плоди духу: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, здержливість і лагідність (Луки 11:13; Галатів 5:22, 23). Чому? Тому що кожна із цих рис допоможе нам бути скромними. Приміром, любов до ближніх допоможе нам боротися проти схильності до хвастливості або зарозумілості. А здержливість зупинить нас і допоможе задуматись, перш ніж зробити нескромний учинок.

Будьмо обережними! Нам слід постійно остерігатися пасток нескромності. Два вищезгадані царі не завжди були скромними. Цар Давид, відкинувши обережність, проти волі Єгови почав перепис в Ізраїлі. Цар Соломон дійшов до такої безсоромності, що аж втягнувся у фальшиве поклоніння (2 Самуїла 24:1—10; 1 Царів 11:1—13).

Доти, доки існує ця безбожна система речей, потрібно виявляти пильність, аби залишатися скромними. Проте такі зусилля не даремні. У Божому новому світі людське суспільство складатиметься тільки зі скромних. Вони не вважатимуть скромність слабкістю, але силою. Як же чудово буде жити тоді, коли всі люди й сім’ї отримають благословення миру, котрому сприятиме скромність!

[Ілюстрація на сторінці 23]

За все, що Ісус робив, він скромно віддавав належне Єгові.