Вірні й безстрашні перед лицем нацистського гніту

Сімнадцятого червня 1946 року королева Нідерландів Вільгельміна надіслала сім’ї Свідків Єгови з Амстердама листа зі словами співчуття. Вона прагнула виразити своє захоплення сином тієї родини, Якобом ван Беннекомом, котрого під час Другої світової війни стратили нацисти. Декілька років тому муніципалітет міста Дутинхем, що на сході Нідерландів, ухвалив рішення назвати одну з вулиць іменем Бернарда Полмана — Свідка Єгови, якого також стратили у те лихоліття.

ЧОМУ під час Другої світової війни фашисти були так ворожо настроєні проти Якоба, Бернарда та інших Свідків Єгови в Нідерландах? І що допомогло цим Свідкам залишатися вірними в роки жорстоких гонінь та в кінцевому підсумку заслужити повагу й захоплення з боку своїх співвітчизників та королеви? Аби відповісти на ці запитання, розгляньмо деякі події, що призвели до такої конфронтації між подібною до Давида малою групкою Свідків Єгови та величезною, немов Ґоліят, нацистською військовою машиною.

Під забороною, але активні, як ніколи

Десятого травня 1940 року німецько-фашистські війська вторглися в Нідерланди. Оскільки література, яку розповсюджували Свідки Єгови, викривала лиходійства нацизму й відстоювала Боже Царство, фашисти відразу ж ужили заходів, аби припинити їхню діяльність. Через неповні три тижні після вторгнення в Нідерланди нацисти видали таємний указ про заборону діяльності Свідків Єгови. Десятого березня 1941 року рішення було оприлюднено в газеті, де Свідків звинуватили в проведенні кампанії «проти всіх державних і  церковних установ». Внаслідок цього «полювання» на Свідків стало ще жорстокішим.

Цікава деталь: хоча горезвісне гестапо, тобто таємна поліція, тримало під наглядом усі церкви, однак жорстоких гонінь з його боку зазнала одна-єдина християнська організація. «Переслідування аж до смерті,— зазначає голландський історик д-р Луї де Йонг,— спало на долю лише однієї релігійної групи — Свідків Єгови» («Королівство Нідерландів під час Другої світової війни» [«Het Koninkrik der Nederlanden in de Tweede Wereldoorlog»]).

Нідерландська поліція співпрацювала з гестапо, допомагаючи знаходити й арештовувати Свідків. Крім того, інформацію про своїх колишніх співвіруючих нацистам передавав роз’їзний наглядач, котрий піддався страху й став відступником. У кінці квітня 1941 року під арештом перебувало 113 Свідків. Чи такий шалений напад зупинив проповідницьку діяльність?

Відповідь можна знайти у «Звіті з Нідерландів» («Meldungen aus den Niederlanden»), секретному документі німецької поліції безпеки (Сіпо, по-німецьки Sicherheitspolizei), підготовленому в квітні 1941 року. Стосовно Свідків Єгови там говорилося: «Ця заборонена секта проводить енергійну діяльність по цілій країні; вони організовують нелегальні зібрання та розвішують листівки з такими лозунгами, як «Переслідування Божих Свідків — це злочин» та «Єгова покарає переслідувачів вічним знищенням». Через два тижні у подібному документі зазначалося, що «незважаючи на посилення вжитих поліцією безпеки жорстких заходів, спрямованих проти діяльності Дослідників Біблії, їхня праця набирає дедалі більших масштабів». І справді, попри небезпеку арешту Свідки й далі виконували свою працю: лише в 1941 році вони роздали людям понад 350 000 примірників літератури!

Звідки ця мала, але чимраз більша група Свідків (на той час вона налічувала кількасот членів) мала стільки мужності, щоб сміливо виступити проти такого грізного ворога? Подібно до вірного пророка давнини Ісаї, ці християни боялися Бога, а не людей. Чому? Тому що всім серцем повірили запевненню, яке Єгова скерував до цього пророка: «Я,— Я ваш Той Утішитель! Хто ж то ти, що боїшся людини смертельної?» (Ісаї 51:12).

Безстрашність заслуговує поваги

До кінця 1941 року було заарештовано вже 241 Свідка. Проте мало хто піддався страху перед людиною. Наскільки відомо, горезвісний співробітник німецької  таємної поліції Віллі Лаґес сказав якось, що «90 відсотків Свідків Єгови відмовлялися видати будь-яку інформацію, тимчасом як серед представників інших груп лише одиниці мали достатньо мужності, аби мовчати». Висновок голландського священнослужителя Йоганнеса Й. Бескеса, котрий був ув’язнений разом з деякими Свідками, підтверджує слова Лаґеса. У 1951 році Бескес написав:

«У той час я почав глибоко поважати їх за довір’я [до Бога] та силу віри. Ніколи не забуду одного юнака (йому було, напевно, не більше 19-ти), котрий розповсюджував памфлети, де передрікалося падіння Гітлера й третього Рейху. (...) Якби він пообіцяв припинити цю діяльність, то вже через півроку був би на волі. Але він категорично відмовив і отримав вирок: примусові роботи в Німеччині на необмежений строк. Ми добре знали, що це означає. Наступного ранку, коли цього юнака забирали й ми з ним прощались, я сказав, що ми пам’ятатимемо і молитимемось за нього. А він лише коротко відмовив: «Не хвилюйся про мене. Боже Царство неодмінно прийде». Такі речі не забуваються, навіть коли всім своїм єством не погоджуєшся зі вченнями цих Свідків Єгови».

Попри жорстоку протидію, кількість Свідків постійно зростала. Перед Другою світовою війною їх було близько 300, однак 1943 року ця цифра сягнула 1379. На жаль, ще до кінця того ж року з понад 350 Свідків, ув’язнених у різних концтаборах, 54 померло. У 1944 році загальна кількість Свідків Єгови з Нідерландів, які перебували в концтаборах, становила 141.

Останній рік нацистських гонінь

Шосте червня 1944 року, тобто день висадки союзних військ у Європі, було переломним днем: від того часу період гонінь Свідків почав відлічувати свій останній рік. З погляду ситуації на фронті, фашисти та їхні спільники були загнані в кут. Здавалося б, у цій ситуації нацисти припинять переслідувати невинних християн. Однак того року було заарештовано ще 48 Свідків, а 68 з тих, хто вже був за ґратами, загинули. Один з них — це згаданий раніше Якоб ван Беннеком.

Вісімнадцятирічний Якоб охрестився 1941 року разом з іншими 580 Свідками Єгови. Невдовзі він залишив добру роботу, оскільки вона вимагала від нього компромісу в справі християнського нейтралітету. Якоб влаштувався кур’єром і розпочав повночасне служіння. Одного разу під час перевезення біблійної літератури його  спіймали й заарештували. У серпні 1944 року, перебуваючи у в’язниці в Роттердамі, 21-річний Якоб написав своїй сім’ї наступного листа:

«Почуваюся я дуже добре і сповнений радості. (...) Мене допитували вже чотири рази. Перші два допити були звірячими, мене жорстоко побили; але завдяки Господній силі й незаслуженій ласці я зміг до цього часу нічого не видати. (...) Мені вдалося виголосити тут уже декілька промов, загалом шість, і вислухало їх 102 особи. Деякі з цих людей виявляють живий інтерес та пообіцяли, що, як тільки звільняться, продовжать займатися цим».

Чотирнадцятого вересня 1944 року Якоба забрали до концтабору в голландському місті Амерсфорт. І навіть там він продовжував проповідувати. Як? Один із співв’язнів пригадує: «Полонені підбирали недокурки, які викидали охоронці, і, використовуючи як папір сторінки з Біблії, робили собі цигарки. Деколи Якобові вдавалося прочитати кілька слів з біблійної сторінки, котра мали піти на самокрутку. І на підставі цих слів він одразу починав нам проповідувати. Незабаром ми дали йому прізвисько Біблійна Людина».

У жовтні 1944 року Якобу, а разом з ним також великій групі інших полонених, наказали копати протитанкові траншеї. Він відмовився, оскільки сумління не дозволяло йому брати участі в діях, пов’язаних з війною. Попри постійні погрози з боку охоронників він не здавався. Тринадцятого жовтня один з офіцерів забрав Якоба з одиночної камери й привів на місце робіт. Як і раніше, Якоб стояв на своєму. Зрештою йому наказали вирити собі могилу, а тоді застрелили.

Полювання на Свідків продовжується

Мужня позиція Якоба й таких, як він, розлютила нацистів і спричинила нову хвилю полювання на Свідків. Однією з жертв став 18-річний Еверт Кеттеларі. Спочатку йому вдавалося уникнути арешту та переховуватись, але кінець кінцем його арештували й, намагаючись витягнути інформацію про інших Свідків, жорстоко побили. Та Еверт відмовився видати співвіруючих, і його вислали до Німеччини на примусові роботи.

 Того ж місяця, у жовтні 1944 року, поліція вирішила арештувати чоловіка Евертової сестри, Бернарда Леймеса. Разом з ним поліцейські виявили ще двох Свідків — Ентоні Реймаєра та Альберта Боса. Альберт до того вже провів 14 місяців у концтаборі, однак після звільнення поновив свою ревну проповідницьку працю. Спочатку нацисти безжалісно побили їх, а тоді застрілили. Їхні тіла знайшли й перепоховали лише після війни. Невдовзі після закінчення війни про розправу повідомило декілька місцевих газет. Як зазначалося в одній з них, ці троє Свідків рішуче відмовили нацистам у виконанні будь-чого, що суперечило Божому закону, «і були вимушені заплатити за це власним життям».

Тимчасом 10 листопада 1944 року було заарештовано й відправлено на певний військовий об’єкт згаданого раніше Бернарда Полмана. Він був єдиний Свідок серед тих, хто мав там примусово працювати, і єдиний, хто відмовився це робити. Намагаючись змусити його піти на компроміс, охоронники вдавалися до найрізноманітніших методів. Його морили голодом, брутально били палицями, лопатою та прикладом рушниці. На додаток його змушували ходити в крижаній воді, що сягала йому до колін, а тоді на цілу ніч у мокрій одежі закривали в сирому підвалі. Але Бернард не здавався.

У цей час двом його сестрам, котрі не були Свідками Єгови, дозволили приїхати на побачення. Вони переконували Бернарда змінити свої погляди, але він ні на хвилину не завагався. Коли сестри запитали Бернарда, чи можуть щось для нього зробити, він запропонував, аби вони повернулися додому й почали вивчати Біблію. Згодом переслідувачі дозволили побачитися з Бернардом його вагітній дружині; вони сподівалися, що заради неї він відмовиться од подальшої боротьби. Але її присутність та відважні слова лише зміцнили його рішення залишатися вірним Богу. Сімнадцятого листопада 1944 року на очах усіх інших робітників п’ятеро катів розстріляли Бернарда. І навіть коли він уже не дихав, а його тіло було наскрізь прошите кулями, чергового офіцера охопила така лють, що він витягнув револьвер та прострелив голову Бернарда через обидва ока.

Хоча Свідки, котрі довідалися про його страту, і були шоковані таким нелюдським ставленням, проте залишалися вірними й безстрашними та продовжували виконувати свою християнську діяльність. Невдовзі після тої події маленький збір Свідків Єгови, розташований поблизу місцевості, де стратили Бернарда, повідомив: «Цього місяця, попри сиру й вітряну погоду, а також труднощі, які нам на шляху створив Сатана, ми змогли багато чого досягти. Кількість годин, проведених у полі, зросла з 429 до 765. (...) Під час проповідування один з братів зустрів чоловіка, котрому зміг дати добре свідчення. Чоловік запитав: «Чи це та сама віра, до якої належав той чоловік, котрого застрілили?» Почувши ствердну відповідь, він вигукнув: «Ото людина! Ото віра! Оце я називаю справжнім героїзмом віри!»

Єгова пам’ятає про них

У травні 1945 року фашисти зазнали поразки й були вигнані з Нідерландів. Незважаючи на безжалісне переслідування у воєнні роки, кількість Свідків Єгови зросла з кількасот до понад двох тисяч осіб. Говорячи про Свідків, котрі діяли в часі війни, історик д-р Де Йонг визнає: «Незважаючи на погрози й тортури, переважна більшість із них відмовилась зректися своєї віри».

Тому представники світських влад мали всі підстави, аби згадати Свідків Єгови за їхню мужню позицію, зайняту під час нацистського правління. Але найголовніше — це те, що про бездоганну поведінку тих Свідків з воєнних часів пам’ятатиме Єгова та Ісус (Євреїв 6:10). Під пануванням близького вже Тисячолітнього правління Ісуса Христа ці вірні й безстрашні Свідки, котрі пожертвували своїм життям заради служіння Богу, повиходять з пам’ятних гробів і отримають можливість жити вічно в раю на землі! (Івана 5:28, 29).

[Ілюстрація на сторінці 24]

Якоб ван Беннеком.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Газетна вирізка з указом про заборону діяльності Свідків Єгови.

[Ілюстрації на сторінці 27]

Справа: Бернард Леймес; нижче: Альберт Бос (зліва) та Ентоні Реймаєр; внизу: бюро Товариства в Гемстеде.