Запитання читачів

Три Євангелії розповідають про незадоволення, викликане тим, що Ісус був помазаний дорогоцінним миром. Чи нарікало багато апостолів, чи в першу чергу Юда?

Про цю подію розповідається в Євангеліях від Матвія, Марка й Івана. Очевидно, що почав нарікати Юда, до якого долучилось принаймні декілька інших апостолів. Цей випадок показує, чому ми можемо бути вдячними за всі чотири євангельські розповіді. Кожен письменник подав точний опис, але не кожен виклав ті самі деталі. Зіставляючи паралельні розповіді, ми отримаємо повнішу і детальнішу картину багатьох подій.

У розповіді з Матвія 26:6—13 подано місце події — Віфанія, дім Симона прокаженого, але не подано імені жінки, яка вилила миро на Ісусову голову. Матвій пише: «Як побачили ж учні це, то обурилися» і почали нарікати, що миро можна було продати, а гроші роздати бідним.

Більшість з цих деталей також згадано в розповіді Марка. Але він додає, що жінка розбила цю посудину. В ній було «щире нардове» запашне миро, яке, можливо, привезли з Індії. А про нарікання Марко пише, що «дехто обурювались між собою» і «нарікали на неї» (Марка 14:3—9). Отже, з цих двох розповідей можна зробити висновок, що нарікав не один апостол, а більше. Але як до цього дійшло?

Іван, будучи самовидцем, подає цікаву деталь: жінку звали Марія, і була вона сестрою Марти й Лазаря. Іван також згадує цю деталь, яка є радше доповненням, аніж суперечністю: «[Вона] намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла». Об’єднавши розповіді, можемо побачити, що Марія вилила миро, яке, за словами Івана, було «щире нардове», на голову й ноги Ісуса. Іван був поряд з Ісусом і міг обуритись, коли до його вчителя виявили неповагу. Ми читаємо: «Говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динаріїв не продано, та й не роздано вбогим?» (Івана 12:2—8).

Звичайно, Юда був «один з Його учнів», але можна відчути, як Іван обурився, що хтось, будучи учнем Ісуса, планував його зрадити. Перекладач д-р К. Говард Матені стосовно Івана 12:4 зауважив: «Дієприкметник теперішнього часу [у перекладі Огієнка «що мав»] та неозначена форма дієслова «зраджувати» [або «що мав... видати»] вказують на послідовність або тривалість дії. Це показує, що Юдина зрада не була випадковим, або нерозважним вчинком. Юда думав про зраду, планував її впродовж багатьох днів». Іван додає пояснення, що Юда нарікав «не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші,— і крав те, що вкидали».

Можна зробити логічний висновок: нарікати почав злодій Юда, бо коли б дорогоцінне миро було продане і гроші вкинено до скриньки, яку він носив, тоді він міг би більше вкрасти. Юда висловив своє невдоволення, а дехто з апостолів своїм ремствуванням підтримав його, здавалося б, вагомі доводи. Проте головним підбурювачем був Юда.