Єгова більший від нашого серця

«ГОСПОДЬ любить тих, хто боїться Його»,— написав псалмоспівець. Авжеж, Творець радіє, коли спостерігає, що кожен людський служитель Бога намагається триматися Його праведних норм. Бог благословляє вірних йому, підбадьорює та заспокоює їх у час розпачу. Він знає, що його поклонники недосконалі, тому стосовно них має реалістичні сподівання (Псалом 147:11).

Нам, мабуть, не важко повірити, що Єгова в загальному дуже любить своїх слуг. Але декотрі, можливо, через надмірне занепокоєння своїми недоліками, переконані, що Єгова ніколи не полюбить їх. «Я занадто недосконала людина, щоб Єгова полюбив мене»,— можуть дійти висновку вони. Звичайно, ми всі час від часу маємо негативні почуття. Але декому доводиться точити постійну боротьбу з почуттям нікчемності.

Пригнічення

У біблійні часи багато вірних осіб зносило почуття крайнього пригнічення. Йов зненавидів життя й уважав, що Бог залишив  його. Анна, яка стала матір’ю Самуїла, колись була глибоко засмучена через бездітність і гірко плакала. Давид був «над міру похилений», а Епафродит розстроївся через те, що відо́мість про його хворобу засмутила братів (Псалом 38:7; 1 Самуїла 1:7, 10; Йова 29:2, 4, 5; Филип’ян 2:25, 26).

А що сказати про сучасних християн? Можливо, недуга, старість або інші особисті обставини перешкоджають декому здійснювати у священному служінні стільки, скільки б хотілося. Це може довести їх до висновку, що вони підводять Єгову та співвіруючих. Або дехто постійно докоряє собі за минулі помилки, сумніваючись у тому, що Єгова їм простив. Інші, які, мабуть, мали важкі обставини в сім’ї, переконані, що просто не гідні того, аби їх любили. Як це можливо?

Декотрі виховуються в сім’ях, де панує не дух любові, а самолюбства, сарказму й страху. Вони, очевидно, ніколи не пізнали батька, який би глибоко їх любив, який шукав би способів похвалити та підбадьорити, який не звертав би уваги на промахи й охоче прощав би навіть серйозніші помилки, батька, сердечність котрого давала б цілій сім’ї почуття безпеки. Оскільки вони ніколи не мали сповненого любов’ю земного батька, їм може бути важко зрозуміти, що таке мати люблячого небесного Батька.

Наприклад, Фріц пише: «На моє дитинство та юність справило великий вплив немилосердя мого батька *. Він ніколи не хвалив мене, і я ніколи не відчував, що він близький мені. Переважно я боявся його». Унаслідок цього, Фріц, якому тепер за 50, усе ще має почуття неповноцінності. А Маргарет пояснює: «Мої батьки були холодні та неласкаві. Коли я почала вивчати Біблію, мені було тяжко уявити собі сповненого любов’ю батька».

Такі почуття, хоч би чим зумовлені, можуть означати, що наше служіння Богові інколи мотивується здебільшого виною або страхом, а не любов’ю. Наші, здавалося б, найбільші старання не є достатні. Бажання подобатись Єгові та співвіруючим може викликати в нас почуття, що нам усе це не під силу. Через це ми можемо не досягати своєї мети, докоряти себе й занепадати духом.

Що ж робити? Нам, мабуть, потрібно пригадати собі великодушність Єгови. Апостол Іван розумів цю сердечну рису особистості Бога.

«Бог більший від нашого серця»

Під кінець першого сторіччя н. е. Іван написав до співвіруючих: «Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все!» Чому Іван написав ці слова? (1 Івана 3:19, 20).

Іван чітко розумів, що служитель Єгови може відчувати осуд серця. Напевно, він сам колись спізнав таких почуттів. Будучи молодим чоловіком запального характеру, Іван колись отримав зауваження від Ісуса Христа за крайню суворість стосовно інших. Ісус навіть дав йому та його братові Якову «імена Воанергес, цебто «сини громові» (Марка 3:17; Луки 9:49—56).

Через 60 років Іван пом’якшав і зробився зрівноваженим, сердечним і милосердним християнином. Коли він, як останній уцілілий апостол, написав своє перше натхнене послання, то знав, що Єгова не притягає до відповідальності кожного із своїх слуг за щонайменшу помилку. Радше він сердечний, великодушний, щедрий та співчутливий Батько, який глибоко любить усіх, хто любить його та служить йому в правді. Іван написав: «Бог є любов» (1 Івана 4:8).

Єгову тішить наше служіння для нього

Бог знає наші природжені слабкощі й недоліки та бере це до уваги. «Знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох»,— написав Давид. Єгова розуміє, що наше  минуле впливає на те, якими ми є тепер. Він знає нас набагато ліпше, ніж ми самі себе (Псалом 103:14).

Він знає, що багатьом з нас хотілося б бути іншими, але ми не можемо подолати своєї недосконалості. Нашу ситуацію можна прирівняти до ситуації апостола Павла, що написав: «Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню». Усі ми точимо подібну боротьбу. У декотрих випадках це може довести до того, що нас починає звинувачувати серце (Римлян 7:19).

Завжди пам’ятайте: важливішим від того, як ми дивимось на себе, є те, як дивиться на нас Єгова. Кожного разу, коли Єгова бачить, як ми докладаємо зусиль, щоби подобатись йому, він не просто відчуває задоволення, але тішиться (Приповістей 27:11). Хоча наші досягнення можуть здаватися в наших очах відносно малими, йому дає насолоду наша готовність і добра спонука. Єгова дивиться понад здійснюване нами, він бачить, що ми хочемо робити, і розуміє наші бажання та прагнення. Єгова може читати наші серця (Єремії 12:3; 17:10).

Наприклад, багато Свідків Єгови сором’язливі й мовчазні від природи, це люди, які воліють залишатися в тіні. Проповідування доброї новини від дому до дому для них може бути неабиякою трудністю. Однак, спонукані бажанням служити Богові й допомагати ближнім, навіть такі несміливі навчаються заводити розмову про Біблію. Вони можуть вважати, що роблять мало, і такий погляд позбавляє їх радості. Серце таких людей натякає, що їхнє публічне служіння нічого не варте. Але Єгову справді втішають чималі зусилля таких людей в служінні. Крім того, вони не можуть знати, коли й де пустить паростки, виросте й принесе плоди посіяне насіння правди (Екклезіяста 11:6; Марка 12:41—44; 2 Коринтян 8:12).

Інші Свідки страждають через хронічні захворювання або старіння. Думка про регулярне відвідування зібрань у Залі Царства може завдавати їм болю та неспокою. Промова про активну участь у проповідуванні може нагадати їм про те, що́ вони колись робили й бажають робити, але їм перешкоджає недуга. Такі брати мають почуття вини, оскільки вони не можуть триматися порад так, як би їм хотілося. Проте Єгова високо цінує їхню вірність і витривалість. Доти, доки вони залишаються вірними, він ніколи не забуде їхньої відданості (Псалом 18:26; 37:28).

«Впокорюєм наші серця»

Коли Іван досягнув старості, він напевно багато чого зрозумів про Божу великодушність. Пригадайте його слова: «Бог більший від нашого серця та відає все». Крім того, Іван заохотив нас ‘впокорювати наші серця’. Що він мав на думці?

За «Тлумачним словником слів Старого й Нового Завіту» (В. Е. Вайн, англ.), грецьке дієслово, перекладене тут словом «впокорювати» означає «застосовувати переконування, переборювати або схиляти на свій бік, умовляти». Інакше кажучи, аби впокорити наше серце, ми повинні схилити його на свій бік, переконати його повірити, що Єгова любить нас. Як?

Згаданий раніше в цій статті Фріц вже понад 25 років служить старійшиною в одному із зборів Свідків Єгови. Він зрозумів, що за допомогою особистого вивчення можна переконати своє серце в любові Єгови. «Я регулярно й старанно вивчаю Біблію та наші публікації. Це допомагає мені полишати думки про минуле і впевнено дивитися в чудове майбутнє. Інколи мене охоплюють думки про минуле і здається, що Бог ніколи не може полюбити мене. Але в цілому я відчуваю, що завдяки  регулярному вивченню зміцнюється моє серце, посилюється моя віра і я можу залишатися радісним та зрівноваженим».

Щоправда, читання Біблії та роздуми, либонь, не змінять нашої ситуації. Але вони можуть змінити наше ставлення до цієї ситуації. Коли ми вкладаємо в серце думки зі Слова Бога, це допомагає нам думати так, як він. Більш того, вивчення допомагає нам поглиблювати розуміння Божої великодушності. Ми можемо поступово упевнитись, що Єгова не докоряє нас за середовище, в якому ми росли, а також за наші недуги. Він знає, що наші тягарі — чи то емоційні, чи фізичні — часто зумовлені не нами, і він з любов’ю бере це до уваги.

А що можна сказати про згадану вище Маргарет? Коли вона почала пізнавати Єгову, вивчення Біблії також принесло їй великий пожиток. Подібно до Фріца, їй довелося переглянути свій образ батька. Молитва допомогла Маргарет зібрати в єдине ціле те, про що вона дізнавалась через вивчення. «Оскільки я мала сердечних друзів, то спочатку вважала Єгову близьким другом, але не ніжним батьком. Поступово я навчилася виражати Єгові свої почуття, сумніви, тривоги й хвилювання. Я багато молилася до нього й водночас об’єднувала в одне ціле всю нову інформацію про нього, немов мозаїку. Через деякий час мої почуття до Єгови розвинулися настільки, що тепер я рідко коли маю труднощі вважати його моїм люблячим Батьком»,— розповіла Маргарет.

Звільнення від усіх тривог

Доти, доки існує ця зла, стара система, ніхто не може сподіватися визволення від тривог. Для декотрих християн це означає, що таки можуть виникати почуття тривоги або невпевненості в собі й заподіювати страждання. Але ми можемо бути переконані, що Єгові відомі наші добрі спонуки й наполегливі зусилля в служінні йому. Він ніколи не забуде любові, яку ми виявляємо щодо його імені (Євреїв 6:10).

На близькій новій землі під правлінням Месіанського Царства всі вірні люди можуть сподіватися визволення від тягарів системи Сатани. Яке ж полегшення це принесе! Тоді ми побачимо ще яскравіший доказ великодушності Єгови. А поки прийде цей час, будьмо ж усі переконані, що «Бог більший від нашого серця та відає все» (1 Івана 3:20).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 30]

Єгова не є суворий деспот, але сердечний, великодушний та співчутливий Батько.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Вивчення Божого Слова допомагає нам думати так, як Єгова.