Порятунок на острові  Робінзон-Крузо

РОБІНЗОН-КРУЗО — це один з трьох островів у Тихому океані, які утворюють архіпелаг Хуан-Фернандес, розташований близько 640 кілометрів від узбережжя Чилі *. Цей острів площею 93 квадратних кілометри названо на честь відомого роману «Робінзон Крузо», написаного в XVIII сторіччі англійським письменником Данієлем Дефо. Як відомо, в основу роману лягли пригоди шотландця Олександра Селкірка, котрий прожив на тому колись безлюдному острові близько чотирьох років.

На дерев’яному щиті на острові говориться: «З цього місця шотландський матрос Олександр Селкірк щодня впродовж понад чотирьох років з тривогою вдивлявся в горизонт: чи не з’явиться там часом рятівний човен, котрий визволить його від самотності». Кінець кінцем Селкірка врятували й він повернувся на батьківщину — у світ, який після декількох років, проведених у власному маленькому раю, аж ніяк його більше не тішив. Переповідають, що пізніше він навіть сказав: «О, мій любимий острів! Ліпше б я ніколи тебе не покидав!»

Минув час, і острів перетворився на карну колонію, заселену людьми, котрі вчинили «злочини віри» проти католицької церкви. Як же він відрізнявся від того райського острова, що його колись знав Селкірк! Проте сьогоднішні мешканці острова насолоджуються миром і спокоєм, незнаними для людей з багатьох інших куточків світу. Остров’яни провадять безтурботне життя, типове для багатьох острівних культур, і завдяки цьому можна легко завести розмову майже з кожним.

За офіційними даними, населення Робінзон-Крузо становить коло 500 мешканців, однак упродовж більшості місяців на острові живе лише близько 400 чоловік. Причина цього полягає, зокрема, в тому, що протягом шкільного року деякі матері з дітьми живуть безпосередньо в Чилі, а додому повертаються лише на канікули, аби побути разом з іншими членами родини.

Та, незважаючи на райське оточення, деякі остров’яни відчувають духовну пустоту й шукають відповідей на свої питання. Інші ж дійшли висновку, що потребують свого роду духовного порятунку.

Духовний порятунок

Така духовна рятувальна праця почалася близько 1979 року. Жінка, котра вивчала Біблію зі Свідками Єгови в Сант-Яго (Чилі), переїхала на острів і почала навчати інших того, чого навчилася сама. Коли через деякий час на острів приїхав по роботі один старійшина, він здивувався, зустрівши там маленьку групу зацікавлених, які з допомогою цієї жінки робили духовний поступ. Через три місяці той старійшина знову відвідав острів, і цього разу «ізольована» вчителька  біблійної правди та дві її зацікавлені були вже готові до того, щоб хреститися. Тож старійшина організував для них хрещення. Згодом одна з цих новоохрещених християнок одружилася і разом з чоловіком продовжувала шукати тих, хто потребував духовного порятунку. Її чоловік узяв провід у будівництві скромного Залу Царства, який і досі служить потребам невеличкої групи на острові. З часом через економічні причини ця пара переїхала з Робінзон-Крузо до центрального Чилі, де донині активно служить Єгові в одному зі зборів.

Мало-помалу з-під влади фальшивої релігії почали виходити інші остров’яни, тож маленька група ставала дедалі більшою. Але оскільки учням на період навчання доводиться переїжджати на материк, у групі залишається лише дві охрещені сестри та одна молода дівчина. Група збільшується під час канікул, коли деякі матері повертаються на острів. Такі періоди додають сил трьом ізольованим від решти братів християнкам, котрі залишаються там самі упродовж цілого року. Завдяки наполегливій праці цих сестер, мешканці Робінзон-Крузо добре знають, хто такі Свідки Єгови. Щоправда, деякі остров’яни противляться їхній праці й намагаються вплинути на інших, аби й ті не приймали звістки про Царство. А втім, насіння біблійної правди, засаджене в щирих серцях, продовжує пускати паростки.

Зміцнення тих, хто знайшов порятунок

Раз на рік на острів приїжджає роз’їзний наглядач. Що ж представляють собою відвідини маленької групи Свідків на віддаленому острові? Один районний наглядач описує свій перший приїзд на Робінзон-Крузо так:

«Та подорож була просто мрією. О сьомій ранку ми вирушили з Вальпараїсо до Сант-Яго. В аеропорту Лос-Серрільйос сіли в невеличкий літак, розрахований на сім пасажирів. Провівши в польоті 2 години 45 хвилин, ми побачили в далечині пік гори, що виступав понад хмарами. Коли підлетіли ближче, нашому зору відкрився і сам острів — вражаючий скельний масив посеред океану. Здавалося, що він пливе по хвилях, неначе корабель, який загубився у безмежному морі.

 Ми приземлилися, а тоді човном відправились до села. То тут, то там із води випиналися скелясті брили — маленькі острівці, на яких відпочивали південні морські котики Arctocephalus philippii. Цей вид котиків охороняється законом, оскільки їхня популяція дуже зменшилась. Раптом повз човен щось пролетіло, а тоді знову зникло в воді. То була летюча риба, чиї «плісировані» плавці нагадують крила. Здається, їй подобалось вистрибувати з моря й ловити комах. Звичайно, деколи ці мисливці й самі стають здобиччю: їхні стрибки можуть привернути увагу інших хижаків, котрі залюбки ковтають цих риб, коли ті пірнають назад у воду.

Врешті-решт ми дісталися до села Сан-Хуан Баутіста (Св. Івана Хрестителя). На причалі зібралося досить багато остров’ян, котрі або зустрічали гостей, або просто прийшли подивитися з цікавості, хто цього разу приїхав до них на острів. Перед собою ми побачили мальовничу картину, від якої аж перехопило подих,— величну зубчасту гору Ель-Юнка (Ковадло), немовби вистелену темно-зеленим оксамитовим покривалом, а за нею — безодньо-блакитне небо, прикрашене кошлатими білими хмарами.

Незабаром ми помітили на причалі групу наших християнських сестер зі своїми дітьми, котрі прийшли нас зустрічати. Були власне канікули, тож група була більшою, ніж звичайно. Після сердечних привітань нас відвели до привабливої хатки, яка протягом тижня слугувала нашим домом.

Той тиждень був дуже особливий, і ми усвідомлювали, що мине він досить швидко. Треба було якнайліпше використати час. Того ж дня відразу після обіду ми відвідали зацікавлену, котра невдовзі мала стати нашою духовною сестрою та увійти до Божого духовного раю. Вона сяяла від радості, але й трошки переживала. Наближався час її хрещення, на який вона так чекала. Ми обговорили з нею необхідні питання, аби вона могла відповідати вимогам, які ставляться до вісників доброї новини. Наступного дня ця жінка вперше пішла проповідувати. На третій день ми почали обговорювати з нею вимоги до хрещення, і наприкінці тижня вона вже охрестилася.

Відвідуваність зібрань того тижня була досить доброю; найвища кількість присутніх становила 14 осіб. Щодня ми ходили в польове служіння, на повторні відвідини, біблійні вивчення, а також на пастирські візити. Яким же це було підбадьоренням для сестер, котрі здалека від усіх протягом цілого року виконують працю самі!»

Чоловікам на острові відгукуватись на правду набагато важче, можливо, тому, що їхня світська робота забирає дуже багато сил. Основна праця — вилов омарів — вимагає неабиякого присвячення. Коли аналізувати причини негативної реакції багатьох остров’ян на біблійну звістку, то не останню роль відіграє в цьому також упереджене ставлення. А втім, є надія, що згодом інші остров’яни — як чоловіки, так і жінки — теж відгукнуться на голос правди.

До цього часу десять осіб з острова знайшли порятунок, пізнавши правду та наміри Бога Єгови. Деякі з них з тої чи іншої причини виїхали звідти. Але все одно, чи залишилися ці люди на острові, чи ні, їхній духовний порятунок виявився набагато важливішим, ніж порятунок Олександра Селкірка. Тепер, хоч би в якому куточку землі вони жили, ці люди перебувають у духовному раю. Сестри, котрі далі живуть на острові, та їхні діти вже тепер можуть втішатися чудовим райським оточенням, але в них є щось цінніше: надія жити тоді, коли вся земля стане справжнім раєм у повному розумінні цього слова.

Рятувальна робота продовжується

Щодо відстані, то ця маленька група Свідків Єгови з острова Робінзон-Крузо живе дуже далеко від решти своїх духовних братів і сестер. Але вони не почуваються покинутими, як колись почувався шотландець Селкірк. Завдяки теократичній літературі, що постійно приходить на острів, відеозаписам районних та обласних конгресів, які тричі на рік надсилає їм філіал Товариства Вартової башти в Чилі, а також щорічним візитам районного наглядача, Свідки на острові утримують добрий зв’язок з організацією Єгови. Тож вони й далі залишаються дієвою частиною ‘всесвітнього братства’ (1 Петра 5:9).

[Примітка]

[Карти/Ілюстрація на сторінці 9]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЧИЛІ

Сант-Яго

ОСТРІВ РОБІНЗОН-КРУЗО

Сан-Хуан Баутіста

Ель-Юнка

ТИХИЙ ОКЕАН

ОСТРІВ САНТА-КЛАРА

[Ілюстрація]

Коли в далечині показується острів, прямо посеред океану зору відкривається вражаючий скельний масив.

[Відомості про джерело]

Карта Чилі: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

Велична зубчаста гора Ель-Юнка (Ковадло).

[Ілюстрація на сторінці 9]

Село Сан-Хуан Баутіста (Св. Івана Хрестителя).

[Ілюстрація на сторінці 9]

На таких острівцях відпочивають морські котики та леви.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Із Сант-Яго ми летіли невеликим літаком.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Нерівне побережжя острова Робінзон-Крузо.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Скромний Зал Царства на острові.