Жертви, які подобалися Богу

«Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви» (ЄВРЕЇВ 8:3).

1. Чому люди відчувають потребу звертатись до Бога?

«ЗДАЄТЬСЯ, жертвоприношення так само лежить у людській природі, як і молитва. Принесення жертви показує, що́ людина думає про себе, молитва ж — що́ вона відчуває до Бога»,— написав історик-біблеїст Альфред Едерсхайм. Коли гріх увійшов у світ, то приніс із собою біль, викликаний почуттям вини, безпорадності та відчуження від Бога. Люди завжди прагнули звільнитися від цих почуттів. Тож неважко зрозуміти, що коли люди усвідомлюють, в якому вони безнадійному стані, то відчувають потребу звернутися за допомогою до Бога (Римлян 5:12).

2. Що говорить Біблія про жертвоприношення на початку історії людства?

² Першими, хто, за біблійним повідомленням, склав жертву Богові, були Каїн та Авель. Біблія говорить: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель,— він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою» (Буття 4:3, 4). Пізніше, як ми читаємо, Ной, котрий з Божої волі пережив Потоп, в якому було знищено тогочасне безбожне покоління, відчув спонуку ‘принести на жертовнику цілопалення’ для Єгови (Буття 8:20). Божий вірний слуга і друг Авраам неодноразово, будучи зворушений Його обітницями й благословеннями, ‘будував жертовники та кликав там Господнє ймення’ (Буття 12:8; 13:3, 4, 18). Минув ще якийсь час, і Авраам зіткнувся з величезним випробуванням віри: Єгова наказав йому принести свого сина Ісака в жертву як цілопалення (Буття 22:1—14). Хоча ці повідомлення й короткі, проте, як ми побачимо далі, значною мірою проливають світло на тему жертв.

3. Яку роль жертви відіграють у поклонінні?

³ Як видно з цих та подібних біблійних повідомлень, ще задовго до того, як Єгова дав якісь конкретні закони щодо жертвоприношень, складання тих чи інших жертв уже було невід’ємною частиною поклоніння. З цього приводу в одному довіднику дається таке визначення слова «жертвоприношення»: «Релігійний обряд, що полягає в приношенні дару якомусь божеству з метою встановлення, підтримання чи відновлення сприятливих стосунків між людиною та цим об’єктом святості». З огляду на це виникають деякі важливі, варті докладного розгляду питання, як-от: «Чому при поклонінні потрібні жертви? Які жертви подобаються Богу? І яке значення для нас сьогодні мають жертви, що приносились у давнину?»

Чому потрібні жертви?

4. Які наслідки принесло Адаму і Єві гріхопадіння?

⁴ Коли Адам згрішив, він зробив це навмисно.  Те, що він узяв та їв плід з дерева знання добра й зла, було свідомим виявом непокори. Покаранням за такий зухвалий учинок була смерть, про що недвозначно попереджав Бог: «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш» (Буття 2:17). Згодом Адам і Єва заплатили за вчинений гріх власним життям (Буття 3:19; 5:3—5).

5. Чому Єгова зробив перший крок на благо Адамовим нащадкам і що це за крок?

⁵ А що сталося з Адамовими нащадками? Успадкувавши від нього гріх та недосконалість, вони мали перед собою таку ж перспективу, як і в першої людської пари,— відчуженість від Бога, безнадійність і зрештою смерть (Римлян 5:14). Однак Єгова є не тільки Богом справедливості й сили, але й любові, котра є його основною рисою (1 Івана 4:8, 16). Тому він зробив перший крок, аби усунути ці сумні наслідки. Отже, хоча в Біблії й говориться, що «заплата за гріх — смерть», проте далі підкреслюється: «А дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Римлян 6:23).

6. Що Єгова бажає зробити стосовно шкоди, завданої Адамовим гріхом?

⁶ Аби забезпечити цей дар, Бог Єгова мусив дати щось, завдяки чому можна було б усунути наслідки, спричинені Адамовим гріхом. Очевидно, спочатку єврейське слово кафа́р означало «покривати» або, можливо, «стирати», хоча воно також перекладається як «окуплення» *. Інакше кажучи, Єгова подбав про відповідні засоби, щоб покрити успадкований від Адама гріх та усунути спричинену гріхопадінням шкоду, аби всі, хто виявиться гідним цього дару, могли визволитися з-під прокляття гріха й смерті (Римлян 8:21).

7. а) Яка надія була дана у вироку, котрий Бог виніс Сатані? б) Чим необхідно було заплатити, щоб визволити людство з-під влади гріха й смерті?

⁷ Надію на визволення з рабства гріха й смерті було висловлено відразу після гріхопадіння першої людської пари. Оголошуючи вирок над Сатаною, представленого змієм, Єгова заявив: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Буття 3:15). Це пророче твердження стало променем надії для всіх, хто в майбутньому повірив би в цю обітницю. Але за це визволення необхідно було заплатити. Не могло бути так, що обіцяне Насіння просто прийде й знищить Сатану. Диявол мусив, так би мовити, вжалити Насіння в п’яту, завдавши йому смерть, хоча й тимчасову.

8. а) Чому Каїн приніс лише розчарування? б) Чому Авелева жертва була прийнятною в Божих очах?

⁸ Адам і Єва, безумовно, багато думали про те, хто буде тим обіцяним Насінням. Коли Єва народила свого першого сина Каїна, вона проголосила: «Набула чоловіка від Господа» (Буття 4:1). Може, вона думала, що її син стане цим Насінням? Так чи інакше і Каїн, і його жертва принесли лише розчарування. Його ж брат Авель виявив віру в Божу обітницю, і це спонукало його принести в жертву Єгові деяких первородних тварин зі своєї отари. Ми читаємо: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний» (Євреїв 11:4).

9. а) У що вірив Авель і як він це показав? б) Чого було досягнуто завдяки Авелевій жертві?

⁹ Авелева віра не була просто вірою в існування Бога, яку, звичайно, мав і Каїн. Авель вірував у Божу обітницю про Насіння, котре мало принести спасіння вірним людям. Йому не було виявлено, як саме це станеться, але Божа обітниця показала, що когось повинні були вжалити в п’яту. Отже, він, очевидно, зрозумів: треба пролити кров, а власне це і лежить в основі жертвоприношення. Авель приніс Джерелу  життя дар, який включав у себе життя і кров. Ця жертва була, напевно, виразом його палкого бажання побачити сповнення обітниці Єгови. Саме завдяки цьому вияву віри Авелева жертва сподобалась Єгові. Вона також показала, у чому полягає суть жертвоприношення — чинника, за допомогою котрого грішні люди можуть наблизитись до Бога, аби отримати його ласку (Буття 4:4; Євреїв 11:1, 6, Хом.).

10. Як було підкреслено глибоке значення жертвоприношень, коли Єгова попросив Авраама скласти в жертву Ісака?

¹⁰ Надзвичайно глибоке значення жертвоприношення було яскраво унаочнено, коли Єгова наказав Авраамові скласти свого сина в жертву цілопалення. Хоча фактично Ісак так і не був принесений в жертву, ця ситуація послужила прообразом того, що́ з бігом часу збирався зробити сам Єгова: скласти свого єдинородного Сина як найбільшу жертву, аби виконати Свою волю стосовно людства (Івана 3:16). Давши в Мойсеєвому Законі вказівки щодо різних жертв і приношень, Єгова встановив пророчі образи, аби показати своїм вибраним людям, що́ вони мають робити, аби отримати прощення гріхів, та зміцнити їхню надію на спасіння. Чого ми можемо навчитися з розгляду цих жертв?

Жертви, які подобаються Єгові

11. Які дві категорії приношень складали в Ізраїлі первосвященики і для чого вони це робили?

¹¹ «Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви»,— писав апостол Павло (Євреїв 8:3). Зауважте, що Павло розділяє приношення первосвящеників у стародавньому Ізраїлі на дві категорії — «дари» та «жертви», або «жертви за гріхи» (Євреїв 5:1). Зазвичай люди дають дари, аби виразити прихильність та вдячність, а також щоб розвинути дружбу або здобути схвалення чи милість (Буття 32:21; Приповістей 18:16). Подібно багато з приношень, котрі треба було складати згідно з Законом, можна вважати «дарами» Богу, завдяки яким людина сподівалася отримати його прихильність і ласку *. Коли хтось порушував Закон, необхідно було принести відшкодування, і, щоб залагодити провину, складалися «жертви за гріхи». У П’ятикнижжі, зокрема в книгах Вихід, Левит і Числа, дуже детально обговорюються різні жертви та приношення. Хоча засвоїти та запам’ятати всі подробиці може бути досить важко, проте деякі основні моменти стосовно різних жертв напевно заслуговують нашої уваги.

12. В якому місці Біблії можна знайти загальний огляд жертв, тобто приношень?

¹² Як ми, можливо, зауважили, в розділах з 1-го по 7-й книги Левит п’ять основних видів приношень — цілопалення, хлібна жертва, мирна жертва, жертва за гріх та жертва за провину — описуються окремо, хоча, по суті, деякі з них складалися одночасно. Ми також можемо помітити, що приношення в цих розділах описуються двічі, але під різним кутом: спочатку, в Левит 1:2 по 5:26, детально обговорюється, що саме треба було жертвувати на жертовнику, а потім, в Левит 6:1 по 7:36,— які частки необхідно було відкласти для священиків, а які — для особи, котра складала жертву. Далі, у 28-му та 29-му розділах книги Числа, міститься свого роду детальний розклад: які приношення треба було складати щоденно, які — щотижня, які — щомісяця, а які під час щорічних свят.

13. Опишіть приношення, які складалися добровільно як дари Богові.

 ¹³ До приношень, котрі складалися добровільно як дари або як один зі способів наблизитись до Бога з метою отримати його ласку, належали цілопалення, хлібні жертви та мирні жертви. На думку деяких учених, давньоєврейський вираз, перекладений як «цілопалення», означає «жертва сходження вгору» або «жертва, яка сходить угору». І це доречно, адже, коли складалося цілопалення, зарізану тварину спалювали на жертовнику, і духмяні, або любі, пахощі сходили на небо до Бога. Характерною особливістю цілопалення було те, що спочатку кров’ю тварини кропили навколо жертовника, а потім цілу тварину складали в жертву Богу. Священики мали ‘все те спалити на жертовнику як цілопалення, огняну жертву, пахощі любі для Господа’ (Левит 1:3, 4, 9; Буття 8:21).

14. Як приносилась хлібна жертва?

¹⁴ Хлібна жертва описується в 2-му розділі книги Левит. Це була добровільна жертва — борошно високої якості з додатками ладану, зазвичай полите оливою. «Візьме звідти [священик] повну свою жменю пшеничної муки її, і оливи її зо всім її ладаном, та й спалить священик на жертівнику за пригадувальну частину,— це огняна жертва, пахощі любі для Господа» (Левит 2:2). Ладан був одним із складників священного кадила, яке спалювалось на кадильному жертовнику в скинії та в храмі (Вихід 30:34—36). Очевидно, саме це мав на увазі Давид, коли сказав: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх — як жертва вечірня» (Псалом 141:2).

15. Яка була мета мирної жертви?

¹⁵ Ще однією добровільною жертвою була описана в 3-му розділі Левит мирна жертва. Цю назву можна також перекласти як «жертва приношень миру». У давньоєврейській мові слово «мир» означало набагато більше, ніж просто відсутність війни чи неспокою. «У Біблії воно несе в собі таку думку, але крім того означає стан миру або  мирні стосунки з Богом, добробут, радість і щастя»,— говориться в книжці «Вивчення інститутів Мойсеєвого Закону» (англ.). Отже, мирні жертви складалися не для того, щоб налагодити мир з Богом,— так би мовити, умилостивити Його,— а щоб виразити вдячність або відзначити благословенний стан миру з Богом, який мали схвалені ним люди. Після принесення Єгові крові й жиру тварини як священики, так і особа, котра складала жертву, їли решту м’яса разом (Левит 3:17; 7:16—21; 19:5—8). Так у чудовий символічний спосіб людина, що складала жертву, священики та Єгова споживали їжу разом, показуючи, які між ними існують мирні стосунки.

16. а) Яка була мета жертви за гріх та жертви за провину? б) Чим ці дві жертви відрізнялись від цілопалення?

¹⁶ До жертв, які складалися з метою отримати прощення гріхів або окуплення провини проти Закону, належали жертви за гріх та жертви за провину. Хоча у випадку цих жертв інколи також треба було дещо спалювати на жертовнику, ці приношення відрізнялись від цілопалення, оскільки Богу жертвувалась не ціла тварина, а лише жир та ще деякі частини. Решту тварини спалювали поза табором, хоча в окремих випадках її м’ясо їли священики. Ця різниця має важливе значення. Завдяки цілопаленню — жертві, яка була даром для Бога,— можна було наблизитись до Єгови, отже тварина жертвувалась цілком і виключно Богу. Цікава деталь: зазвичай, перш ніж скласти цілопалення, людина приносила жертву за гріх або жертву за провину. Це наводить на думку, що дар грішної людини був би лише тоді прийнятним для Бога, коли б вона отримала прощення гріхів (Левит 8:14, 18; 9:2, 3; 16:3, 5).

17, 18. Для чого було передбачено жертву за гріх і для чого складалися жертви за провину?

¹⁷ Жертва за гріх приймалася лише у випадку ненавмисного гріха проти Закону, тобто гріха, вчиненого через тілесну слабкість. «Коли хто невмисне згрішить проти якої зо всіх заповідей Господніх,— чого не треба чинити», говорилося в Законі, тоді такий грішник мав принести відповідно до свого статусу, або суспільного становища, жертву за гріх (Левит 4:2, 3, 22, 27). Нерозкаяних же грішників позбавляли життя; їхні провини не покривалися жодними жертвами (Вихід 21:12—15; Левит 17:10; 20:2, 6, 10; Числа 15:30; Євреїв 2:2).

¹⁸ Значення та мета жертви за провину пояснюється в 5-му розділі Левит. Особа могла вчинити ненавмисний гріх. Але цей переступ так чи інакше робив його винним у порушенні прав або своїх ближніх, або Єгови, і цей прогріх треба було загладити. Гріхи ці розділялися на декілька категорій. Одні були особистими (5:2—6), інші — гріхами проти «Господніх святощів» (5:14—16), входили туди й гріхи, спричинені порочними прагненнями та плотськими слабостями, хоч їх і не назвеш цілком ненавмисними (5:20—22). У таких випадках винна особа мусила не тільки визнати гріх, але й відшкодувати завдані збитки, а тоді принести Єгові жертву за провину (Левит 5:23—26).

Мало надійти щось ліпше

19. Чому, маючи Закон і складаючи згідно з ним жертви, ізраїльтяни так і не отримали Божої ласки?

¹⁹ Мойсеїв Закон, за яким необхідно було складати різні жертви й приношення, був даний ізраїльтянам, аби вони могли наблизитись до Бога, щоб отримати його ласку й благословення та залишатися в такому стані аж  до приходу обіцяного Насіння. Апостол Павло, будучи за походженням євреєм, висловив це так: «Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Галатів 3:24). На жаль, Ізраїль як народ не зреагував на таке виховання відповідним чином і зловжив цим привілеєм. У результаті всі їхні жертви стали огидними в очах Єгови, про що він сказав: «Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю» (Ісаї 1:11).

20. Що сталося з Законом і жертвами в 70 році н. е.?

²⁰ У 70 році н. е. єврейській системі речей разом з її храмом і священством надійшов кінець. Після тих подій складати жертви згідно з вимогами Закону стало неможливим. Чи це означає, що жертви — одна з невід’ємних частин Закону — повністю втратили своє значення для Божих поклонників у наші дні? Це питання ми розглянемо в наступній статті.

[Примітки]

Чи ви можете пояснити?

• Що спонукувало вірних чоловіків давнини складати жертви Єгові?

• Для чого потрібні були жертви?

• Які основні види жертв складалися під Законом і яка була мета кожної з них?

• Якій основній меті, за словами Павла, служив Закон і передбачені в ньому жертви?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрація на сторінці 14]

Оскільки Авель виявив віру в Божу обітницю, його жертва сподобалась Єгові.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Чи ви усвідомлюєте глибоке значення цієї сцени?