Смиренний Йосія мав схвалення Єгови

ОЧЕВИДНО, п’ятирічний царевич Юди Йосія налякався. Його мати Єдида плаче. Вона має для цього підставу: помер дідусь Йосії, цар Манасія (2 Царів 21:18).

Тепер царем Юди буде батько Йосії, Амон (2 Хронік 33:20). Через два роки (659 року до н. е.) слуги вбивають Амона. Народ перебиває змовників і настановляє царем маленького Йосію (2 Царів 21:24; 2 Хронік 33:25). Протягом царювання Амона Йосія звик до пахощів фіміаму, якими було наповнене повітря в Єрусалимі. Вони розносились з дахів багатьох будинків — від жертовників, перед якими жителі міста поклонялися фальшивим богам. Скрізь ходили язичницькі священики, а побожні люди, навіть ті, що нібито поклонялись Єгові, присягали іменем бога Малкома (Софонії 1:1, 5, Хом.).

Йосія знає, що Амон чинив зло, вклоняючись фальшивим божествам. Також молодий цар Юди починає ліпше розуміти проголошення Божого пророка Софонії. У 652 році до н. е. Йосії сповнюється 15; він царює вже вісім років і постановив слухатися слів Софонії. Будучи ще хлопцем, Йосія починає шукати Єгову (2 Хронік 33:21, 22; 2 Хронік 34:3, Хом.).

Йосія приступає до дій!

Минає чотири роки, і Йосія починає очищати Юду та Єрусалим від фальшивої релігії (648 рік до н. е.). Він знищує ідоли, священні палі та жертовники, на яких кадили фіміам для Ваала. Слуги царя стирають у порох ідоли фальшивих богів, а потім розсипають його по могилах осіб, які приносили тим богам жертви. Жертовники, що використовувалися в нечистому поклонінні, оскверняють, а потім руйнують (2 Царів 23:8—14).

Очищення, яке проводив Йосія, було в самому розпалі, коли Єремія, син священика-левита, прийшов до Єрусалима (647 рік до н. е.). Молодого Єремію Бог Єгова призначив своїм пророком, і цей юнак настійно проголошує звістки Єгови про знищення фальшивої релігії! Йосія приблизно того ж віку, що й Єремія. І хоча Йосія відважно проводить очищення, а Єремія безстрашно робить проголошення, незабаром народ знову повертається до фальшивого поклоніння (Єремії 1:1—10).

Безцінна знахідка!

Минає приблизно п’ять років. Двадцятип’ятирічний Йосія вже править коло 18 років. Він прикликає писаря Шафана, зверхника міста Маасею і канцлера Йоаха. Цар наказує Шафанові: ‘Скажи Хілкійї, первосвященику, нехай візьме те срібло, що зібрали від народу сторожі порога, і нехай дадуть його тим, хто працює в Господньому домі, щоб направляти храм’ (2 Царів 22:3—6; 2 Хронік 34:8).

Ремонтники з раннього ранку старанно працюють. Безперечно, Йосія вдячний Єгові за те, що робітники ліквідовують шкоду, якої завдали Божому дому його невірні прабатьки. Робота просувається далі, і Шафан приходить з повідомленням. Але що це? Він несе сувій! Шафан пояснює, що Первосвященик Хілкійя знайшов «книгу Господнього Закону,  даного через Мойсея» (2 Хронік 34:12—18). Оце знахідка — оригінал книги Закону!

Йосія прагне почути з неї кожне слово. Коли Шафан читає, цар намагається проаналізувати, як кожен наказ стосується його та народу. Йосію особливо вражає те, що книга підкреслює важливість правдивого поклоніння й передрікає, що народ зазнає різних лих і піде у вигнання, коли втягнеться у фальшиве поклоніння. Тепер цар усвідомлює, що виконав не всі накази, тому роздирає свої шати і дає розпорядження Хілкійї, Шафану та іншим службовцям: «Зверніться до Господа... про слова цієї... книги. Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги» (2 Царів 22:11—13; 2 Хронік 34:19—21).

Слово Єгови

Посланці Йосії йдуть до пророчиці Хулди, яка сидить у Єрусалимі, і повертаються зі звісткою. Хулда передала слово Єгови, вказавши, що лиха, про які говориться у знайденій книзі, прийдуть на відступницький народ. Але через те що Йосія впокорився перед Богом Єговою, він не бачитиме цього нещастя: його буде прилучено до батьків і в мирі забрано до гробів (2 Царів 22:14—20; 2 Хронік 34:22—28).

Чи пророцтво Хулди було точним, оскільки Йосія загинув у битві? (2 Царів 23:28—30). Так, бо «мир», з яким його прилучено до гробів, протиставляється «лиху», що має спа́сти на Юду (2 Царів 22:20; 2 Хронік 34:28). Йосія помер ще до лиха, яке прийшло в 609—607 роках до н. е., коли вавилоняни оточили й знищили Єрусалим. Крім того, слова ‘прилучений до своїх батьків’ зовсім не виключають того, що особа могла померти насильницькою смертю. Подібний вислів використовується для опису як насильницької, так і ненасильницької смерті (Повторення Закону 31:16; 1 Царів 2:10; 22:34, 40).

Поступ правдивого поклоніння

Йосія збирає в храмі мешканців Єрусалима і читає їм «усі слова Книги Заповіту», яку знайшли в домі Єгови. Тоді цар складає угоду, «щоб ходити за Господом та додержувати заповіді Його, і свідчення Його, і постанови Його всім серцем та всією душею, щоб виконати слова того заповіту, що написані в тій книзі». І ввесь народ пристає до угоди (2 Царів 23:1—3, Ог., 1988).

Тепер у боротьбі з ідолопоклонством цар Йосія вдається до інших, вочевидь, більш рішучих заходів. Священики чужих богів банкрутують у Юді, а священики-левити, які беруть участь у нечистому поклонінні, втрачають привілей служіння при жертовнику Єгови. Висоти, побудовані за часу царя Соломона, роблять непридатними для поклоніння. Очищення відбувається також на території колишнього десятиплемінного царства Ізраїлю, яке ассирійці захопили ще раніше (740 року до н. е.).

На сповнення слів, які 300 років до того промовив невідомий «чоловік Божий», Йосія спалює кістки священиків Ваала на жертовнику, який цар Єровоам I поставив у Бет-Елі. Він нищить висоти в Бет-Елі та інших містах, а ідолопоклонницьких священиків приносить у жертву на жертовниках, коло яких вони служили (1 Царів 13:1—4; 2 Царів 23:4—20).

Велике відзначення Пасхи

Бог підтримує вчинки Йосії, спрямовані на відновлення чистого поклоніння. До кінця своїх днів цар дякує Єгові, що люди «не відступали від Господа, Бога своїх батьків» (2 Хронік 34:33). До того ж хіба Йосія може забути чудову подію, яка відбулася 18-го року його царювання?

Цар наказує народу: «Справте Пасху для Господа, вашого Бога, як написано в оцій [новознайденій] Книзі Заповіту» (2 Царів 23:21). Йосія невимовно радіє, коли бачить позитивний відгук. Лише він для відзначення дав 30 000 пасхальних тварин і 3000 голів великої худоби. Яке свято! Якщо взяти до уваги усі жертви, добре продумані заходи та кількість поклонників, то такої Пасхи не було ще з часів пророка Самуїла (2 Царів 23:22, 23; 2 Хронік 35:1—19).

 Оплакування його смерті

Решту років свого 31-річного царювання (659—629 роки до н. е.) Йосія був добрим царем. Наприкінці правління він дізнається, що фараон Нехо планує пройти через Юду, аби перестріти вавилонські війська і таким чином надати допомогу ассирійському цареві коло Кархеміша, що над річкою Євфрат. З невідомих причин Йосія вирушає, щоб воювати з єгиптянами. Нехо висилає до нього посланців, кажучи: «Не протився Богові, що зо мною, і нехай Він не знищить тебе». Незважаючи на це, Йосія переодягається і вирушає в долину Меґіддо, щоб повернути єгиптян (2 Хронік 35:20—22).

Але царю Юди не пощастило! Ворожі лучники вцілили в нього, і він каже своїм слугам: «Відведіть мене, бо я сильно ранений». Вони забирають його з військової колісниці, кладуть в іншу й везуть до Єрусалима. Там або по дорозі додому Йосія робить свій останній подих. «І помер він, і був похований у гробах своїх батьків,— говориться у натхненому повідомленні,— а вся Юдея та Єрусалим були в жалобі по Йосії». Єремія співав по цареві жалобну пісню. Після того під час певних подій його смерть оплакували в жалобних піснях (2 Хронік 35:23—25).

Вступивши в бій з єгиптянами, цар Йосія зробив непоправну помилку (Псалом 130:3). Незважаючи на це, він отримав Боже схвалення за своє смирення й непохитну підтримку правдивого поклоніння. Життя Йосії — чудовий приклад того, що Єгова прихильно ставиться до своїх відданих слуг, які мають смиренне серце! (Приповістей 3:34; Якова 4:6).

[Ілюстрація на сторінці 29]

Молодий Йосія ревно шукав Єгову.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Йосія знищив висоти і підтримував чисте поклоніння.