Чому слід бути саможертовним?

Біл — 50-річний сім’янин, викладач будівельної технології. Кожного року він за свій рахунок протягом багатьох тижнів допомагає проектувати і будувати Зали Царства для зборів Свідків Єгови. Емма — освічена й обізнана 22-річна дівчина. Замість гнатися виключно за особистими цілями й задоволеннями, вона щомісяця проводить понад 70 годин у служінні, допомагаючи людям зрозуміти Біблію. Моріс і Бетті — пенсіонери. Вони могли б тепер влаштувати собі легше життя, однак переїхали в іншу країну, щоб допомагати людям дізнаватися про Божий намір щодо землі.

ЦІ ОСОБИ не вважають себе особливими чи незвичайними. Вони — нормальні люди, які роблять те, що вважають за правильне. Чому вони використовують свій час, сили, здібності й засоби на користь інших? Усіх їх спонукує любов до Бога та ближнього. Ця любов розвинула в кожному з них справді саможертовний дух.

Що означає мати саможертовний дух? Бути саможертовним не значить вести аскетичний, суворий спосіб життя. Для цього не потрібно крайнього самозречення, яке позбавляє людину радості й задоволення. Як зазначає «Словник української мови», «самопожертва» — це лише «жертвування собою, своїми особистими інтересами заради блага інших».

Ісус Христос — найбільший взірець

Божий єдинородний Син Ісус Христос є найбільшим прикладом людини з саможертовним духом. Його передлюдське життя, безсумнівно, було надзвичайно цікавим і насиченим. Він мав близькі особисті взаємини з Отцем і з духовними створіннями. Крім того, Божий Син використовував свої вміння як «майстер» у складних і захоплюючих справах (Приповістей 8:30, 31). Він, безумовно, жив за обставин, що набагато перевищують умови життя найзаможнішої людини на землі. Поряд з Богом Єговою він мав високе і привілейоване становище у небі.

І все ж Божий Син «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши  подібним до людини» (Филип’ян 2:7). Ставши людиною, він охоче відмовився від усіх особистих вигод і дав своє життя на викуп, щоб скасувати всю шкоду, завдану Сатаною (Буття 3:1—7; Марка 10:45). Це означало жити серед грішних людей у світі, який лежить у владі Сатани Диявола (1 Івана 5:19, УКУ). Це також означало миритися з особистими незручностями й прикростями. Але Ісус постановив чинити волю свого Отця, хоч би чого це йому коштувало (Матвія 26:39; Івана 5:30; 6:38). Це до краю випробувало Ісусову любов і вірність. До якої міри сягала його саможертовність? «Він упокорив Себе,— сказав апостол Павло,— бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Филип’ян 2:8).

Нехай у вас будуть ті самі думки

Нас заохочується наслідувати Ісусів приклад. Павло переконував: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Филип’ян 2:5). Як цього можна досягти? Один із способів — це ‘дбати не про своє, але і про інших’ (Филип’ян 2:4). Справжня любов «не шукає тільки свого» (1 Коринтян 13:5).

Є чимало прикладів турботливих осіб, які самовіддано служать іншим. Однак сьогодні багато людей схильні до егоїзму. У світі панує себелюбство. Нам слід остерігатися духу цього світу, бо, якщо він сформує наш світогляд і умонастрій, то ми, мабуть, поставимо власні бажання на перше місце. Тоді у всьому, що ми робимо,— як використовуємо свій час, сили й засоби,— переважатимуть егоїстичні прагнення. Тому нам потрібно наполегливо боротися з цим впливом.

Навіть порада, дана з найліпших міркувань, деколи може пригнітити наш дух саможертовності. Апостол Петро усвідомлював, до чого допровадить Ісусів саможертовний шлях, тому сказав йому: «Будь милостивий до Себе, Господи» (Матвія 16:22, Філ.). Йому, очевидно, було важко погодитися з тим, що Ісус готовий піти на смерть заради суверенітету свого Отця і спасіння людства. Тому Петро намагався відговорити Ісуса від такого шляху.

‘Зречись самого себе’

Як зреагував Ісус? Біблія повідомляє: «Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: «Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!» Після того Ісус покликав народ разом із своїми учнями і сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Марка 8:33, 34).

Через якихось 30 років після того, як Петро дав Ісусові ту пораду, він показав, що зрозумів значення саможертовності. Він не заохочував співвіруючих звільнити темп і бути до себе поблажливими. Навпаки, Петро заклика́в їх підперезати стегна свого розуму, тобто приготуватися до діяльності, і не пристосовуватися до своїх попередніх світських пожадливостей. Їм слід було, незважаючи на переслідування, поставити виконання Божої волі на перше місце у своєму житті (1 Петра 1:6, 13, 14; 4:1, 2).

Найцінніше, що ми можемо зробити,— це віддати себе в розпорядження Єгові, вірно наслідуючи Ісуса Христа і дозволяючи Богові керувати нашою діяльністю. З цього погляду Павло подав чудовий приклад. Почуття невідкладності  і вдячність Єгові спонукали Павла відмовитися від світських прагнень та перспектив, які могли б відволікти його від виконання Божої волі. «Я ж,— каже він,— з охотою витрачуся й себе витрачу» в служінні інтересам інших (2 Коринтян 12:15). Павло використовував свої здібності для підтримки божественних справ, а не для власної користі (Дії 20:24; Филип’ян 3:8).

Як ми можемо перевірити себе, щоб побачити, чи маємо таке ж мислення, як апостол Павло? Можна поставити собі такі запитання: як я використовую свій час, сили, здібності й засоби? Чи я використовую ці та інші цінні дари для власної користі, чи на благо іншим? Чи я розглянув можливість брати повнішу участь у рятівній праці проголошення доброї новини, можливо, як повночасний вісник Царства? Чи міг би я брати більшу участь у реалізації таких проектів, як будівництво та ремонт Залів Царства? Чи я використовую нагоди допомагати нужденним? Чи я віддаю Єгові те, що найліпше (Приповістей 3:9)?

«Більше щастя — давати»

Але чи бути саможертовним справді мудро? Безсумнівно! Павло з особистого досвіду знав, що такий дух приносить щедрі винагороди. Він приніс йому велике щастя й глибоке задоволення. Павло пояснив це старшим чоловікам з Ефеса, коли зустрівся з ними в Мілеті: «У всьому я показав вам, що, так [саможертовно] працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя — давати, ніж брати» (Дії 20:35, Хом.). Мільйони людей переконалися, що виявлення такого духу приносить благословення вже тепер. Це також нестиме радість у майбутньому, коли Єгова винагородить тих, які ставлять його справи та інтереси інших людей вище своїх власних (1 Тимофія 4:8—10).

Коли Біла запитали, чому він докладає стільки зусиль, допомагаючи будувати Зали Царства, він відповів: «Допомагаючи меншим зборам, я отримую велике задоволення. Мені подобається використовувати свої вміння і знання на користь інших». А чому Емма вирішила присвятити свої сили й здібності, аби навчати  людей біблійних істин? Вона каже: «Не можу собі уявити, щоб я робила щось інше. Поки я молода і сильна, хочу робити, скільки можу, щоб догоджати Єгові і допомагати ближнім. Жертвування якимись матеріальними вигодами не є чимсь особливим. Я роблю лише те, що повинна робити, з огляду на все, зроблене для мене Єговою».

Моріс і Бетті не шкодують, що після років тяжких трудів у вихованні дітей не віддалися безтурботному життю. Тепер, вийшовши на пенсію, вони хочуть далі займатися чимось корисним і змістовним у житті. «Ми не хочемо лише сидіти склавши руки й відпочивати,— кажуть вони.— Допомагаючи людям в іншій країні дізнаватися про Єгову, ми можемо робити щось значуще».

Чи ви постановили бути саможертовними? Це не легка справа. Точиться постійна боротьба між нашими недосконалими людськими схильностями та щирим бажанням догоджати Богові (Римлян 7:21—23). Але це боротьба, яку можна виграти, якщо дозволити Єгові керувати нашим життям (Галатів 5:16, 17). Він, безумовно, пам’ятатиме про нашу саможертовну працю в служінні і щедро нас поблагословить. Бог Єгова обов’язково ‘відчинить небесні отвори і виллє нам благословення аж надмір’ (Малахії 3:10; Євреїв 6:10).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ісус виявляв дух саможертовності. А ти?

[Ілюстрації на сторінці 24]

Павло зосереджував свої зусилля на праці проповідування Царства.