Праця в «полі» перед жнивами

УЧНІ Великого Вчителя задумались. Ісус щойно розповів про пшеницю і кукіль. Це була одна з багатьох притч, розказаних того дня. Коли Вчитель закінчив оповідати, більшість слухачів розійшлася. Учні ж розуміли, що Ісус був не просто цікавим оповідачем і що ці притчі мають особливе значення, а надто притча про пшеницю і кукіль.

За повідомленням Матвія, учні попросили: «Поясни нам притчу про кукіль польовий». Пояснюючи її, Ісус передрік велике відступництво серед тих, хто називатиме себе його послідовниками (Матвія 13:24—30, 36—38, 43). Воно справді виникло і поширилось відразу після смерті апостола Івана (Дії 20:29, 30; 2 Солунян 2:6—12). Відступництво мало настільки поширитись, що Ісус цілком слушно  питав, як записано в Луки 18:8: «Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?»

Прихід Ісуса мав означати початок «жнив», тобто збирання християн, яких у притчі символізує пшениця. Починаючи з 1914 року, це є ознакою «закінчення системи речей». Не дивно, що з наближенням згаданих жнив, люди виявляли зацікавлення біблійною правдою (Матвія 13:39, НС).

Як свідчить історія, особливо таке зацікавлення почало розвиватися з XV сторіччя, причому навіть серед загальновизнаного християнства, символізованого «куколем», тобто серед несправжніх християн. Відтоді як Біблія стала загальнодоступною і з’явилися покажчики біблійних висловів, люди щирого серця стали ретельно вивчати Святе Письмо.

Світло сяє дедалі яскравіше

На першу половину XIX сторіччя припадає діяльність Генрі Ґрю (1781—1862) з Бірмінгема (Англія). Восьмого липня 1795 року, коли Генрі було 13 років, він з батьками прибув до Сполучених Штатів Америки. Сім’я оселилась у Провіденсі (штат Род-Айленд). Батьки прищепили Генрі любов до Біблії. Двадцятип’ятирічний Ґрю 1807 року отримав місце пастора баптиської церкви у Гартфорді, штат Коннектікут.

Генрі Ґрю серйозно поставився до своїх обов’язків учителя і намагався допомагати підопічним жити згідно зі Святим Письмом. Оскільки він вважав, що у зборі не повинен перебувати свідомий грішник, то, заручившись підтримкою відповідальних осіб церкви, виключав (позбавляв спілкування) тих, хто чинив розпусту чи дозволяв собі будь-який неморальний вчинок.

Його турбували й інші проблеми. Справи церкви вели люди, що не були її членами, вони ж брали участь у співі під час церковної відправи. Ці особи мали право  голосу при розгляді проблем збору і, отже, впливали на його життя. Знаючи принцип відокремленості від світу, Ґрю був глибоко переконаний, що ці функції можуть виконувати тільки вірні чоловіки (2 Коринтян 6:14—18; Якова 1:27). Він вважав, що співання пісень хвали невіруючими зневажає Бога. У зв’язку з обраною позицією 1811 року Ґрю відлучили від церкви. Тоді ж інші члени, які мали подібні переконання, залишили церкву.

Відокремлення від загальновизнаного християнства

Прагнучи узгодити своє життя і діяльність з настановами Біблії, ці люди разом з Генрі Ґрю почали її старанно досліджувати. Завдяки цьому вони швидко поглибили розуміння біблійних правд і таким чином могли викрити відхилення загальновизнаного християнства. Наприклад, 1824 року Ґрю написав добре обґрунтоване спростування вчення про Трійцю. Зверніть увагу, яку логічну аргументацію він використав у такому фрагменті: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син,— тільки ОТЕЦЬ» [Марка 13:32]. Зауважте послідовність відповідно до значимості осіб: Людина, Ангели, Син, Отець... Наш Господь вчить нас, що тільки Отець знає цей день. Але таке твердження неправильне, якщо, як дехто вважає, Отець, Слово і Святий Дух — це три особи в одному Бозі, адже, згідно з цим [доктриною про Трійцю]... Син знав би цей день так само, як і Отець».

Ґрю викривав лицемірство кліру і воєначальників, які удавали з себе служителів Христа. У 1828 році він заявив: «Чи можна уявити собі більшу недоречність: християнин виходить зі своєї комірчини [порівняйте Матвія 6:6], де молився за своїх ворогів, і наказує військам з несамовитою жорстокістю всаджувати смертоносну зброю у серця тих самих ворогів? У першому випадку він успішно наслідує свого Господа у смертну годину, але кого він наслідує у другому? Ісус молився за своїх убивць. Християни вбивають тих, за кого моляться».

З іще більшою переконливістю Ґрю пише: «Коли ж ми повіримо Вседержителю, який запевняє нас, що він «осміяний бути не може»? Коли ми зрозуміємо суть, дух цієї святої релігії, яка вимагає утримуватись від «всього лихого»? (...) Чи це не дискредитація Сина Благословенного — припускати, що його релігія вимагає від людини в одній ситуації чинити по-ангельськи, а в іншій дозволяє діяти по-демонськи?»

Вічне життя не успадковується

У ті часи, коли ще не було ні радіо, ні телебачення, щоб заявити про свою позицію, люди писали і розповсюджували брошури. Приблизно 1835 року Ґрю написав важливу працю, в якій викрив небіблійність вчення про безсмертя душі і пекло. Він вважав, що ці догмати ганьблять Бога.

Розповсюдження цієї брошури мало далекосяжні наслідки. У 1837 році один з її примірників знайшов у поїзді 40-річний Джордж Сторс. Він народився в Лебаноні, штат Нью-Гемпшир, а на той час мешкав в Ютиці, штат Нью-Йорк.

Сторс був високошановним пастором методистсько-єпископальної церкви. Його вразили наведені в брошурі переконливі доводи проти основних вчень загальновизнаного християнства, які він ніколи не ставив під сумнів. Сторс не знав, хто написав брошуру. Лише через кілька років, не пізніше 1844-го, він зустрівся з Генрі Ґрю. Тоді обидва мешкали у Філадельфії, що в штаті Пенсільванія. А до того протягом трьох років Джордж Сторс сам вивчав порушені питання, і про це від нього знали тільки інші пастори.

Урешті-решт, оскільки ніхто не міг спростувати зроблені ним висновки, Джордж Сторс вирішив, що не може бути вірним  Богові, залишаючись у методистській церкві. Він склав із себе повноваження і переїхав в Олбані, штат Нью-Йорк.

Ранньої весни 1842 року Сторс протягом шести тижнів прочитав серію лекцій під загальною назвою «Дослідження на тему «Чи нечестивці безсмертні?». Інтерес до цих лекцій був настільки великим, що Сторс підготував їх до друку і протягом 40 років у США і Великобританії було розповсюджено 200 000 примірників. Сторс і Ґрю об’єдналися у боротьбі проти догмату про безсмертність душі. Ґрю завзято проповідував до самої смерті 8 серпня 1862 року у Філадельфії.

Невдовзі після викладу шістьох вищезгаданих лекцій Сторс зацікавився проповідями Вільяма Міллера, який очікував, що друге пришестя Христа відбудеться 1843 року. Протягом приблизно двох років Сторс активно поширював його погляди на північному сході США. Після 1844 року він більше не встановлював дат приходу Христа, але й не заперечував, коли інші намагались дослідити хронологію. Сторс вважав, що прихід Христа близько, тому християнам важливо чувати і бути духовно пильними, готовими на день перевірки. Проте він відійшов від групи Міллера через те, що її члени дотримувались таких небіблійних догматів, як безсмертність душі, спалення світу і відсутність надії на вічне життя для тих, хто помер у незнанні.

До чого спонукала Божа любов?

Сторса відштовхнуло вчення адвентистів про те, що нечестивців буде воскрешено тільки для того, щоб знов умертвити. Він не знаходив у Біблії підтвердження таким безцільним і мстивим діям Бога. Сторс і його товариші вдалися до іншої крайності, вони говорили, що нечестивці взагалі не воскреснуть. Хоч їм було важко пояснювати певні біблійні вірші, які стосуються воскресіння неправедних, на їхню думку, такий висновок більше узгоджувався з Божою любов’ю. Ще один крок у розумінні Божого наміру був зроблений незабаром.

У 1870 році Сторс сильно захворів і не міг працювати кілька місяців. Тоді він переглянув усе, чого дізнався протягом своїх 74 років. Сторс прийшов до висновку, що упустив дуже важливий намір Бога щодо людства, вказаний в угоді з Авраамом: «Всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу» ( Буття 22:18; Дії 3:25).

 Це дало новий поштовх його роздумам. Якщо «всі народи землі» отримають благословення, то чи ж не повинні всі почути цю добру звістку? Як їм почути її, адже мільйони мільйонів уже померли? У результаті подальшого дослідження Біблії він дійшов висновку, що є два класи «нечестивців»: ті, хто свідомо відхилив Божу любов, і ті, хто помер у незнанні.

Останні, зрозумів Сторс, будуть воскрешені, аби мати можливість скористатися викупною жертвою Христа Ісуса. Ті, що приймуть її, житимуть вічно на землі, а ті, що відхилять, будуть знищені. Отже, вважав Сторс, Бог, воскресивши людину, дасть їй надію. Урешті-решт ніхто не залишиться мертвим через гріх Адама, крім самого Адама! А що буде з тими, хто житиме під час повернення Господа Ісуса Христа? Сторс зрозумів, що потрібна всесвітня кампанія проповідування. Він не мав найменшого уявлення, як її можна провести, та з переконанням написав: «Надто багато людей не вірять в успіх якогось починання тільки тому, що не розуміють, як його здійснити. Вони гадають, що оскільки не можуть осягнути розумом якоїсь справи, то Бог не спроможний її виконати».

Джордж Сторс помер у грудні 1879 року в своєму домі в Брукліні (Нью-Йорк), всього за декілька кварталів від місця, де з часом виник центр всесвітньої кампанії проповідування, якої він з таким нетерпінням очікував.

Потрібно більше світла

Чи такі люди, як Генрі Ґрю і Джордж Сторс, розуміли правду настільки ж ясно, як ми тепер? Ні, і вони усвідомлювали потребу подальших змін, адже 1847 року Сторс написав: «Нам не слід забувати, що ми тільки-но вийшли з темних віків панування церкви; тому не буде нічого дивного, коли деякі фальшиві, «вавилонські» вчення ми ще вважаємо правдивими». Ґрю, наприклад, усвідомлював цінність викупу Ісуса, але не розумів, що таке «відповідний викуп», тобто що досконале людське життя Ісуса було віддане в обмін на втрачене досконале життя Адама (1 Тимофія 2:6, НС). Генрі Ґрю також помилково вважав, що Ісус повернеться і залишиться правити на землі. Однак Ґрю дуже серйозно ставився до справи, яка цікавила зовсім небагатьох після другого сторіччя н. е.,— освячення імені Єгови.

У Джорджа Сторса теж не було точного розуміння деяких важливих питань. Він побачив віроломство кліру, але іноді вдавався до інших крайнощів. Приміром, засуджуючи погляди кліру щодо Сатани, він взагалі заперечував його існування як реальної особи. Сторс відкидав вчення про Трійцю, але майже до самої  смерті вагався, чи святий дух не є особою. Очікуючи невидимого приходу Христа, Джордж Сторс думав, що згодом він з’явиться людям. Усе ж таки обидва чоловіки, очевидно, були щиросерді і чесні, вони підійшли до правди набагато ближче, ніж більшість інших.

«Поле», про яке говорив Ісус у притчі про пшеницю і кукіль, тоді ще не дозріло (Матвія 13:38). Ґрю, Сторс та інші працювали у «полі» перед жнивами.

Чарлз Тейз Рассел, який з 1879 року почав видавати журнал «Вартова башта», написав про початок своєї роботи так: «Завдяки Господу у нас багато помічників у вивченні Його слова, і між ними визначається Джордж Сторс, наш улюблений літній брат, який своїми промовами і публікаціями дуже допоміг нам; проте ми завжди хотіли бути послідовниками не людей, хоч би й добрих і мудрих, але бути «наслідувачами Богові, як улюблені діти». Безперечно, доробок таких людей, як Ґрю і Сторс, приніс користь щирим Дослідникам Біблії, але усе ж таки їм слід було і далі вивчати Боже Слово Біблію як єдине джерело правди (Івана 17:17).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 26]

У що вірив Генрі Ґрю

Ім’я Єгови було зганьблено і повинно бути освячене.

Вчення про Трійцю, безсмертя душі і про пекло — фальшиві.

Християнський збір повинен бути відокремленим від світу.

Християни не можуть брати участі у війнах.

Християни не підлягають закону про суботу.

Християнам не слід вступати у таємні об’єднання, як, наприклад, у масонські ложі.

Серед християн не повинно бути поділення на клір і мирян.

Релігійні титули від антихриста.

В усіх зборах повинні бути ради старійшин.

Старійшини мусять достойно поводитись в усьому, бути бездоганними.

Усі християни мусять проповідувати добру новину.

Люди будуть жити в Раю на землі.

Християнські пісні повинні нести хвалу Єгові і Христу.

[Відомості про джерело]

Фото: Collection of The New-York Historical Society/69288

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

У що вірив Джордж Сторс

Ісус приніс своє життя як викупну плату за людство.

Проповідування доброї новини ще не проведено (на 1871 рік).

У зв’язку з цим кінець ще не наблизився (1871 року). В майбутньому настане час, коли буде проведено всесвітнє проповідування.

Будуть люди, які житимуть вічно на землі.

Усі, хто помер у незнанні, воскреснуть. Ті, хто визнає викупну жертву Христа, житимуть вічно на землі. Ті, що відкидають її, загинуть.

Вчення про безсмертя душі і пекло є неправдивими, вони ганьблять Бога.

Господню Вечерю слід відзначати щороку 14 нісана.

[Відомості про джерело]

Фото: SIX SERMONS, by George Storrs (1855)

[Ілюстрації на сторінці 29]

У 1909 році Ч. Т. Рассел, редактор «Сіонської Вартової башти», переїхав у Бруклін (Нью-Йорк).