«Біжіть так»

УЯВІТЬ себе на стадіоні, переповненому збудженими людьми. На поле виходять атлети. Чути рев натовпу, коли з’являються їхні кумири. Судді вже готові слідкувати за дотриманням правил. Розпочинаються змагання, і згодом тріумфальні вигуки змішуються з гулом розчарування. Грім оплесків вітає переможців!

Ви присутні не на сучасних спортивних змаганнях, а на змаганні, що проводилося десь 2000 років тому на Коринтському перешийку. Тут, починаючи з VI століття до н. е. аж до IV століття н. е., кожних два роки відбувалися знамениті Істмійські ігри. Протягом багатьох днів увага цілої Греції була прикута до цієї події. Ігри були чимось більшим, ніж звичайні атлетичні змагання. Атлети служили символами військової готовності. Переможців, котрих обожнювали як героїв, нагороджували вінками з листя дерев. Їх засипали подарунками, а місто виплачувало їм великі пенсії аж до кінця їхнього життя.

Апостол Павло добре знав про Істмійські ігри, що проводилися біля Коринта, і тому порівняв життєвий шлях християн з атлетичними змаганнями. На прикладі бігунів, борців та боксерів він влучно проілюстрував, як можуть бути винагороджені добре тренування, правильно спрямовані зусилля та витривалість. Звичайно, християни, яким він писав, теж знали про ці ігри. Безсумнівно, деякі з них бували в гучних натовпах на стадіоні. Тому вони легко сприймали Павлові ілюстрації. А що сказати про нас сьогодні? Ми теж беремо участь у змаганнях з бігу — бігу за вічним життям. Яку користь можна отримати з Павлових слів про ті змагання?

‘Боротися за правилами’

Вимоги для участі в цих стародавніх змаганнях були дуже суворими. Глашатай представляв глядачам кожного атлета і вигукував: «Чи хтось може звинуватити цього чоловіка в якомусь злочині? Чи він є грабіжником або злою людиною, веде розбещене життя і має погані звички?» Як говориться в книжці «Археологія Греції» (англ.), «жодній особі, що була загальновідомим злочинцем або [тісно] пов’язана з такою людиною, не дозволялося брати участь у змаганнях». Суворо карали тих, хто порушував правила ігор, забороняючи їм виступати в змаганнях.

Цей факт допомагає нам зрозуміти Павлове твердження: «Якщо хтось бере участь у змаганнях, то не одержить вінця  переможця, борючись не за правилами» (2 Тимофія 2:5, СМ). Так само, щоб брати участь в бігу за життя, нам необхідно відповідати вимогам Єгови, дотримуючись його високих моральних норм, які знаходимо в Біблії. Проте Біблія застерігає нас: «Нахил людського серця лихий від віку його молодого» (Буття 8:21). Отже, навіть після старту нам потрібно бути обачними, щоб, борючись за правилами, й далі мати схвалення Єгови та здобути вічне життя.

Найбільшою допомогою в цьому є любов до Бога (Марка 12:29—31). Така любов викликатиме в нас бажання задовольняти Єгову та діяти згідно з його волею (1 Івана 5:3).

«Скиньмо всякий тягар»

На стародавніх іграх бігунів не обтяжував ані одяг, ані спорядження. «На змагання з бігу... суперники зазвичай з’являлися повністю голі»,— говориться в книжці «Життя греків та римлян» (англ.). Одяг не сковував рухів атлетів, і це дозволяло їм рухатися швидко й легко. Вони не витрачали енергії на зайвий тягар. Ймовірно, Павло пам’ятав про це, коли писав до єврейських християн: «Скиньмо всякий тягар... та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами [«біжімо з витривалістю в змаганні, яке призначене нам», Дерк.]» (Євреїв 12:1).

Який же тягар може перешкоджати нам в бігу за життя? Одним з них є бажання нагромаджувати непотрібні матеріальні речі або ж прагнення жити в розкошах. Дехто, можливо, намагається розбагатіти, аби відчувати себе в безпеці, або вважає, що багатство принесе щастя. Такий зайвий «тягар» може настільки сповільнити рухи бігуна, що зрештою Бог не матиме для нього суттєвого значення (Луки 12:16—21). Тоді вічне життя здаватиметься йому схожим на якусь далеку надію. При цьому дехто може собі думати: «Новий світ настане колись у майбутньому, а поки що треба користуватися тим, що пропонує цей світ» (1 Тимофія 6:17—19). Подібний матеріалістичний склад розуму може дуже легко відволікти людину від бігу за життя або навіть стримати її від участі в ньому.

У Нагірній проповіді Ісус сказав: «Ніхто двом панам служити не може,— бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні [«грошам», СМ]». Потім, розповівши, як Єгова піклується про потреби тварин та рослин, і сказавши, що люди мають більшу вартість, ніж вони, Ісус порадив: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його,— а все це вам додасться» (Матвія 6:24—33).

«Біжімо з витривалістю»

У давнину атлети змагалися не лише в бігу на короткі дистанції. Забіг, що називався до́ліхос, проводився на дистанції близько 4 кілометрів. Це було неабияке випробування сил і витривалості. За переказом, у 328 році до н. е. атлет на ім’я Аге́ас, перемігши у цьому виді змагань, побіг аж до свого рідного міста Аргос, аби  повідомити про перемогу. Того дня він пробіг майже 110 кілометрів!

Християнське життя — це також біг на довгу дистанцію, що випробовує нашу витривалість. Така витривалість у цьому бігу до кінця необхідна для того, щоб отримати схвалення Єгови та нагороду вічного життя. Саме так пробіг свою дистанцію Павло. При кінці життя він зміг сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофія 4:7, 8). Подібно до Павла, ми теж повинні ‘закінчити’ свій біг. Якщо наша витривалість послабиться лише через те, що дистанція виявиться трохи довшою, ніж ми сподівалися на початку, нам не вдасться отримати нагороди (Євреїв 11:6). Яка ж це була б трагедія, беручи до уваги той факт, що ми так близько від лінії фінішу!

Нагорода

Переможців давньогрецьких атлетичних змагань нагороджували вінками, які зазвичай були зроблені з листя дерев і прикрашені квітами. Переможці Піфійських ігор отримували вінок з лаврового листя. На Олімпійських іграх вручали вінки з листя диких оливок, в той час як на Істмійських іграх переможцям давали соснові вінки. «Щоб викликати запал у суперників,— зауважує один біблеїст,— вінки — нагороди за перемогу — і пальмове віття клали під час змагань перед очима учасників на триніжок, або стіл, який стояв на стадіоні». Що ж до переможця, то носити вінок було великою честю. Повертаючись додому, він тріумфально в’їжджав на колісниці до міста.

Пам’ятаючи про це, Павло запитав своїх коринтських читачів: «Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! ...Вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний» (1 Коринтян 9:24, 25; 1 Петра 1:3, 4). Яка ж величезна різниця! На відміну від в’янучих вінків зі стародавніх ігор, нагороди, які чекають на тих, хто добіжить до кінця у бігу за життя, ніколи не зітліють.

Щодо цього ліпшого вінка апостол Петро написав: «Коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави» (1 Петра 5:4). Чи можна було б будь-яку нагороду, яку пропонує цей світ, порівняти з безсмертям — нагородою нетлінного життя в небесній славі разом з Христом?

Сьогодні переважна більшість християнських бігунів не є помазані Богом для того, щоб бути його духовними синами, і не мають небесної надії. Вони біжать не за нагородою безсмертя. Проте Бог також ставить перед ними незрівнянну нагороду — вічне життя в досконалості на райській землі під правлінням небесного Царства. Незалежно від того, за яку нагороду бореться християнський бігун, він повинен бігти зі ще більшою рішучістю та силою, ніж будь-який бігун на атлетичному змаганні. Чому? Тому що така нагорода ніколи не зів’яне: «Та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя» (1 Івана 2:25).

Маючи перед собою таку незрівнянну нагороду, як християнський бігун повинен ставитися до принад цього світу? Він має дивитися на них так, як Павло, котрий сказав: «Усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття». З огляду на це, наскільки важко було Павлові бігти! «Браття,  я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою» (Филип’ян 3:8, 13, 14). Павло біг, рішуче зосереджуючи свій погляд на нагороді. Так само повинні робити і ми.

Хто є нашим найліпшим взірцем

На стародавніх іграх чемпіони викликали повсюдне захоплення. Про них писали поети, а скульптори увічнювали їх у статуях. Історик Вєра Олівова говорить, що вони «купалися в славі і були надзвичайно популярні». Вони також служили взірцем для молодшого покоління чемпіонів.

Який «чемпіон» служить найліпшим прикладом для християн? Павло відповідає: «Біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами [«біжімо з витривалістю в змаганні, яке призначене нам», Дерк.], дивлячись на [«вдивляючися пильно в», Хом.] Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (Євреїв 12:1, 2). Дійсно, щоб перемогти у бігу за вічне життя, нам потрібно вдивлятися пильно в нашого Взірця, Ісуса Христа. Це можна робити завдяки регулярному читанню Євангелій і роздумуванню над тим, як ми можемо наслідувати Ісуса. Таке вивчення допоможе нам цінувати те, що Ісус Христос був слухняний Богові і випробував якість своєї віри через витривалість. У нагороду за витривалість він отримав схвалення Бога Єгови та багато чудових привілеїв (Филип’ян 2:9—11).

Звичайно, найвизначнішою рисою Ісуса була його любов. «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). Він допоміг нам глибше зрозуміти слово «любов», наказавши любити навіть ворогів (Матвія 5:43—48). Оскільки Ісус любив свого небесного Отця, то знаходив радість у виконанні Його волі (Псалом 40:10, 11; Приповістей 27:11). Наслідування Ісуса, як нашого Взірця і того, хто задає темп у напруженому бігу за життя, також спонукуватиме нас любити Бога та ближнього й знаходити справжню радість у священному служінні (Матвія 22:37—39; Івана 13:34; 1 Петра 2:21). Пам’ятаймо, що Ісус не вимагає від нас неможливого. Він запевняє нас: «Я тихий і серцем покірливий,— і «знайдете спокій душам своїм». Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матвія 11:28—30).

Подібно до Ісуса, нам слід зосереджувати свій погляд на нагороді, яка зберігається для всіх, хто витерпить до кінця (Матвія 24:13). Якщо ми боремося за правилами, скидаємо всякий тягар і біжимо з витривалістю, то можемо бути певні в перемозі. Ціль, що перед нами, спонукує нас бігти швидше! Вона відновлює наші сили через радість, яку вселяє в нас, і ця радість допомагає легше простувати по дорозі вперед.

[Ілюстрація на сторінці 29]

Християнське життя — це біг на довгу дистанцію, який вимагає витривалості.

[Ілюстрація на сторінці 30]

На відміну від атлетів, яких нагороджували вінками, християни можуть очікувати нетлінної нагороди.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Нагорода є для всіх, хто витерпить до кінця.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 28]

Copyright British Museum