Визнання гріхів веде до духовного одужання

«КОЛИ я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму, бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху» (Псалом 32:3, 4). Мабуть, ці розпачливі слова відображали емоційний біль Давида — царя стародавнього Ізраїлю. Він сам був винний у своїх стражданнях, бо приховував серйозний гріх, тоді як мав зізнатись у ньому.

Давид був дуже здібним чоловіком. Усі знали, що він хоробрий воїн, вправний політик, поет і навіть музикант. Однак цей цар покладався не на свої здібності, а на Бога (1 Самуїла 17:45, 46). У Біблії говориться, що серце цього чоловіка було «повнотою віддане Господеві» (1 Царів 11:4, Хом.). Але він вчинив особливо важкий гріх, і, очевидно, саме про нього він згадує в 32-му Псалмі. Розглянувши обставини, що призвели до цього гріха, ми можемо багато чого навчитися. Такий розгляд допоможе збагнути, яких пасток слід уникати, а також покаже потребу визнавати свої гріхи, щоб відновити стосунки з Богом.

Вірний і відданий цар чинить гріх

Тоді як Ізраїль вислав своїх чоловіків на війну з аммонітянами, Давид перебував в Єрусалимі. Одного вечора він прогулювався по даху свого палацу і побачив, що в сусідньому домі купається дуже гарна жінка. Цар забув про стриманість і в нього з’явилося до неї пристрасне прагнення. Дізнавшись, що це Вірсавія, дружина Урії, котрий служив у його війську, Давид покликав її та вчинив з нею перелюб. Через якийсь час Вірсавія повідомила Давида, що вона вагітна (2 Самуїла 11:1—5).

Давид потрапив у пастку. Якщо викриється їхній гріх, обом буде винесено смертний вирок (Левит 20:10). Тому Давид склав план: відкликав з поля битви чоловіка Вірсавії Урію. Докладно розпитавши Урію про подробиці війни, цар наказав йому йти додому. Давид надіявся: тепер усі подумають, що батьком дитини Вірсавії є Урія (2 Самуїла 11:6—9).

Але Урія не пішов до своєї дружини. Як же розчарувався Давид! Урія сказав, що він не міг би навіть думки допустити про повернення додому тоді, як його товариші поневіряються на війні. Коли ізраїльська армія вирушала у військовий похід, чоловіки стримувалися від статевих стосунків, у тому числі зі своїми дружинами. Вони мали дотримуватися церемонійної чистоти (1 Самуїла 21:6). Тоді Давид запросив Урію на обід, напоїв його, але той і далі не йшов додому до своєї дружини. Своєю вірною поведінкою Урія засудив грубий Давидів гріх (2 Самуїла 11:10—13).

Давид чимраз більше відчував на собі петлю свого гріха. У розпачі цар не бачив іншого виходу, як послати Урію на війну з листом до воєначальника Йоава. Зміст того короткого листа був дуже чітким: «Поставте Урію напереді найтяжчого бою, і відступіте від нього, щоб він був ударений, і помер». Здавалося, розчерком пера могутній цар приховав свою поведінку, пославши Урію на смерть (2 Самуїла 11:14—17).

Як тільки закінчився період оплакування Вірсавією смерті свого чоловіка, Давид одружився з нею. Минув час, у них народилася  дитина. Весь той час Давид мовчав про свої гріхи. Мабуть, він намагався виправдати ці вчинки перед собою. Хіба ж Урія не загинув почесно на полі бою, як і багато інших? Крім того, він же виявив непослух до царя, відмовившись піти до своєї дружини! Аби виправдати гріх, ‘лукаве серце’ вдаватиметься до будь-яких міркувань (Єремії 17:9; 2 Самуїла 11:25).

Хибні кроки, що ведуть до гріха

Як міг Давид, котрий любив праведність, вдатися до перелюбу та вбивства? Очевидно, зерна гріха були засіяні протягом якогось часу. Ми можемо запитати себе, чому цар не був зі своїми воїнами, щоб підтримувати їх під час походу проти ворогів Єгови. Натомість Давид відпочивав у палаці і не переймався думками про війну настільки, щоб відкинути неправильне прагнення, яке з’явилося у нього до дружини вірного воїна. Сьогодні правдиві християни захистять себе, якщо разом зі своїм збором активно займатимуться духовною діяльністю та регулярно братимуть участь у благовісницькій праці (1 Тимофія 6:12).

Ізраїльському цареві було наказано зробити копію Закону та читати його щоденно. Біблія пояснює чому: «Щоб учився боятися Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх слів цього Закону та тих постанов, щоб виконувати їх, щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не збочував він ні праворуч, ні ліворуч від цієї заповіді» (Повторення Закону 17:18—20). Скидається на те, що Давид не дотримувався цієї настанови у той період, коли чинив такі важкі гріхи. Аби оберігатися від правопорушення у ці тяжкі часи, нам слід регулярно вивчати Боже Слово та роздумувати над ним (Приповістей 2:10—12).

Опріч того, остання з Десяти Заповідей ясно говорить: «Не жадай жони ближнього свого» (Вихід 20:17). На той час Давид мав багато дружин та наложниць (2 Самуїла 3:2—5). Незважаючи на це, він розвинув прагнення до іншої привабливої жінки. Ця розповідь нагадує нам про важливість таких Ісусових слів: «Кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Матвія 5:28). Тому не розвиваймо таких неправильних бажань, а швидко викидаймо їх з розуму та серця.

Покаяння та милосердя

Безперечно, щира біблійна оповідь про Давидів гріх записана не для того, щоб хтось задовольняв свої хтиві бажання. Вона допомагає нам переконатися, наскільки могутньою та зворушливою є одна з видатних рис Єгови — його милосердя (Вихід 34:6, 7).

Після того як Вірсавія народила сина, Єгова послав до Давида пророка Натана. Це був милосердний вчинок. Якби Давидові ніхто нічого не сказав, можливо, він став би запеклим на своєму грішному шляху (Євреїв 3:13). На щастя, Давид позитивно зреагував на Боже милосердя. Вміло підібрані, але ясні Натанові слова викликали в Давида докори сумління, і цар покірно визнав, що згрішив проти Бога. По суті, 51-й Псалом, в якому згадується Давидів гріх, вчинений з Вірсавією, був укладений після того, як цар розкаявся та визнав свою тяжку провину. Ніколи не дозволяймо, щоб наше серце затверділо, якщо вчинимо серйозний гріх (2 Самуїла 12:1—13).

Давид отримав прощення, але цього чоловіка не минуло покарання або наслідки його гріха (Приповістей 6:27). Чи могло бути інакше? Якби Бог закрив на все очі, то зрадив би свої принципи. Тоді він нагадував би невдалого батька, такого як первосвященик Ілій, котрий тільки легко докоряв своїм злим синам і потім дозволяв їм чинити далі зло (1 Самуїла 2:22—25). Але Єгова не забирає від розкаяного грішника своєї сердечної доброзичливості. Подібно до відсвіжної, холодної води, його милосердя допоможе провиннику зносити наслідки свого гріха. Теплота  божественного прощення та підбадьорливе спілкування зі співпоклонниками мають благотворний вплив. Ціна викупу Христа дає можливість розкаяному грішнику відчути на собі, що таке «багатство [Божої] милості» (Ефесян 1:7, СМ).

‘Чисте серце і відновлений дух’

Коли Давид визнав свій гріх, він не піддався негативному відчуттю нікчемності. Псалми, написані ним про визнання гріхів, виявляють, що він відчув полегшення і постановив вірно служити Богові. Візьміть, приміром, 32-й Псалом. У 1-му вірші читаємо: «Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито». Хтось може вчинити дуже важкий гріх, але все обернеться на добре, якщо така особа щиро розкається. Один зі способів виявити щирість — це повністю взяти на себе відповідальність за свої вчинки, як це зробив Давид (2 Самуїла 12:13). Він не намагався виправдати себе перед Єговою і не пробував обвинуватити інших. У 5-му вірші говориться: «Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: «Признаюся в проступках своїх перед Господом!» і провину мого гріха Ти простив». Щире визнання приносить полегшення, після цього людина більше не відчуває докорів сумління з приводу помилок, зроблених у минулому.

Закінчивши благати Єгову про прощення, Давид став прохати: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псалом 51:12). Прохання про «чисте серце» та ‘відновлення духа’ виявляє: Давид усвідомлював, що має схильність до гріха і потребує Божої допомоги, аби очистити своє серце та почати все знову. Він не піддавався почуттю жалю до себе, а постановив йти далі в служінні Богові. Давид молився: «Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу» (Псалом 51:17).

Як Єгова зреагував, коли Давид щиро розкаявся та став робити рішучі зусилля, аби служити йому? Він сердечно запевнив Давида: «Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе» (Псалом 32:8). Єгова запевнив розкаяного царя, що особисто цікавиться його почуттями й потребами. Бог подбав про те, аби дати Давидові більше проникливості,  тобто щоб він міг дивитися глибше, ніж тільки на зовнішній бік справи. Якби у майбутньому цар зустрівся зі спокусою, то зміг би припустити, які можуть бути наслідки його вчинків і як вони вплинуть на інших. Це допомогло б йому розсудливо поводитись.

Цей випадок з життя Давида є підбадьоренням для всіх, хто вчинив серйозний гріх. Якщо ви́знаємо свої гріхи й виявимо щире розкаяння, то знову здобудемо свій найцінніший скарб — стосунки з Богом Єговою. Хоча якусь хвилю доведеться зносити біль та сором, але це набагато легше, ніж страждати від мук, спричинених мовчанням. І це набагато ліпше, ніж стати запеклим бунтівником і пожинати жахливі наслідки такої поведінки (Псалом 32:9). Натомість ми відчуємо сердечне прощення ніжного, милосердного Бога, «Отця милосердя й Бога потіхи всілякої» (2 Коринтян 1:3).

[Ілюстрація на сторінці 31]

Давид надіявся уникнути наслідків свого гріха, пославши Урію на смерть.