Чи ви дійсно терпимі?

ЧИ ВАС коли-небудь обурювала чиясь неправильна поведінка? Чи ви швидко реагуєте, коли щось згубно впливає на ваших близьких друзів?

Іноді, щоб серйозний гріх не поширювався, необхідно діяти швидко та рішуче. Наприклад, коли в XV столітті до н. е. виникла загроза, що безсоромні правопорушники розбестять ізраїльтян, Пінхас, внук Аарона, почав рішуче діяти, аби викоренити зло. Бог Єгова схвалив його вчинок, сказавши: «Пінхас... відвернув Мою лють від Ізраїлевих синів, коли він запалився горливістю Моєю серед них [«тим, що не потерпів серед них жодного суперництва зі мною», НС]» (Числа 25:1—11).

Пінхас ужив відповідних заходів, аби зупинити поширення негативного впливу. А що сказати про надмірне обурення на властиві людині помилки? Якщо б ми діяли поспіхом чи без обґрунтованої причини, то стали б не оборонцями праведності, а радше символом нетерпимості, тобто не брали б до уваги недосконалостей інших. Що допоможе нам уникати цієї пастки?

‘Єгова прощає всі ваші провини’

Єгова — «Бог заздрісний (ревнивий); Бог, нетерпимий до суперництва» (Вихід 20:5, примітка в НС). Як Творець, він має право вимагати від нас виключної відданості (Об’явлення 4:11). Проте Єгова терпеливо ставиться до властивих людині слабкостей. Розмірковуючи про Божі риси, псалмоспівець Давид сказав: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий. Не завжди на нас ворогує [«не буде Він вічно докоряти», Дерк.]... Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими». Дійсно, якщо ми розкаюємось, Бог ‘прощає всі наші провини’ (Псалом 103:3, 8—10).

Оскільки Єгова розуміє гріховну природу людей, «не буде Він вічно докоряти» розкаяним правопорушникам (Псалом 51:7; Римлян 5:12). По суті, його намір полягає в тому, щоб усунути гріх і недосконалість. Поки цього ще не досягнуто, Бог не відплачує нам «за провинами нашими», а милосердно прощає на основі викупної жертви Ісуса Христа. Якби Єгова не виявляв милосердя, жоден з нас не мав би шансів на спасіння (Псалом 130:3). Наскільки ж ми вдячні, що наш небесний Отець, який по праву вимагає виключної відданості, є милосердним Богом!

Потрібна рівновага

Якщо Суверенний Господь Всесвіту виявляє терпимість у стосунках з недосконалими людьми, хіба ми не повинні робити так само? Терпимість можна описати як здатність бути терплячим до чужих звичаїв і поглядів. Чи ми маємо таку здатність — виявляти терпеливість та стриманість, коли інші говорять або чинять те, що не є грубим гріхом, хоча такі слова чи вчинки, можливо, недоречні?

Звичайно, нам слід уникати надмірної терпимості. Для прикладу, заподіюється величезної шкоди, коли представники релігійної влади допускають, аби безчесні священики чинили статеву наругу над хлопчиками і дівчатками. Ось як висловився щодо цього один репортер з Ірландії: «Розглядаючи скоєне з  дітьми як випадковий гріх, відповідальні представники церкви просто переводять священика-злочинця [в інше місце]».

Чи просте переведення такого чоловіка в інше місце є прикладом належної терпимості? Звичайно, що ні! Припустімо, що медична комісія дозволила безвідповідальному хірургу, який вбивав та калічив своїх хворих, продовжувати оперувати, перевівши його з однієї лікарні в іншу. Таку «терпимість» може викликати помилкове так зване почуття товариської взаємодопомоги. Але що сказати про ті жертви, які через недбалі, навіть злочинні вчинки втратили життя або зазнали серйозної шкоди для здоров’я?

Виявляти дуже мало терпимості теж небезпечно. Коли Ісус був на землі, певна група юдеїв, відомі як зелоти, намагалася неправильно використати приклад Пінхаса, щоб виправдати свої дії. Декотрі зелоти вдавалися до крайнощів, коли «під час свят та подібних оказій в Єрусалимі змішувалися з натовпом і несподівано встромляли кинджал в об’єкт свого незадоволення».

Будучи християнами, ми ніколи б не зайшли так далеко, як зелоти, вдаючись до буквальних нападів на тих, хто нам не подобається. Але чи не трапляється так, що через свою нетерпимість ми нападаємо в інший спосіб, можливо, образливо говоримо про цих осіб? Якщо ми дійсно виявляємо терпимість, то не вдаватимемось до образливих слів.

У I столітті існувала ще одна нетерпима група — фарисеї. Вони постійно осуджували інших і не зважали на людську недосконалість. Горді фарисеї зневажали простих людей, називаючи їх «проклятим народом» (Івана 7:49). Ісус небезпідставно засудив таких лицемірно-праведних чоловіків, кажучи: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати» (Матвія 23:23).

Цими словами Ісус не применшував важливості дотримання Мойсеєвого Закону. Він просто показував, що ‘найважливіші’ аспекти Закону вимагають, аби їх застосовували з поміркованістю і милосердям. Як же Ісус та його учні відрізнялися від нетерпимих фарисеїв і зелотів!

Ні Бог Єгова, ні Ісус Христос не дивляться на зіпсованість крізь пальці. Незабаром «Ісус... даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає» Євангелії» (2 Солунян 1:6—10). Однак, маючи ревність до праведності, Ісус завжди віддзеркалює такі риси небесного Отця, як терпіння, милосердя та ніжну турботу до всіх, хто хоче поводитися правильно (Ісаї 42:1—3; Матвія 11:28—30; 12:18—21). Який же чудовий приклад подав нам Ісус!

Терпіть один одного

Хоча ми, можливо, є дуже ревними до того, що праведне, застосовуймо пораду апостола Павла: «Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос [«Єгова», НС] вам простив, робіть так і ви» (Колосян 3:13; Матвія 6:14, 15). Терпимість вимагає миритися з вадами і помилками один одного в цьому недосконалому світі. Необхідно бути поміркованими в наших сподіваннях стосовно інших (Филип’ян 4:5).

Виявляючи терпимість, ми не маємо права схвалювати правопорушення чи закривати очі на провини. Інколи спосіб мислення чи поведінка співвіруючого можуть дещо не узгоджуватися з нормами Єгови. Відхилення, можливо, не настільки серйозне, щоб Бог відкинув таку  особу, проте воно вказує, що необхідні деякі поправки (Буття 4:6, 7). Який же це вияв любові, коли ті, хто має духовну кваліфікацію, намагаються в дусі лагідності виправляти особу, яка провинилася! (Галатів 6:1). Але щоб мати успіх у цьому, необхідно діяти, виявляючи турботу, а не критиканський дух.

«З повагою і лагідно»

А що сказати про терпимість до людей, чиї релігійні погляди відрізняються від наших? У «Головному уроці», який вивісили в усіх національних школах, заснованих в Ірландії 1831 року, говорилось: «Ісус Христос не хотів насильно нав’язувати свою релігію іншим. (...) Якщо ми ображаємо наших сусідів та сваримося з ними, то таким чином не переконаємо їх, що ми праві, а вони ні. Найімовірніше, ми переконаємо їх, що у нас немає християнського духу».

Ісусові вчення та дії приваблювали людей до Божого Слова, так само потрібно робити і нам (Марка 6:34; Луки 4:22, 32; 1 Петра 2:21). Як досконала людина з особливою проникливістю від Бога, він умів читати серця. Тому, коли було необхідно, Ісус міг оголосити ворогам Єгови нещадні осуди (Матвія 23:13—33). З його боку це не була нетерпимість.

На відміну від Ісуса, ми не можемо читати серця. Отож нам слід слухатися поради апостола Петра: «Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом [«з повагою і лагідно», СМ]» (1 Петра 3:15). Як слуги Єгови, ми повинні обстоювати свої вірування, оскільки вони ґрунтуються на Божому Слові. Але, роблячи це, ми повинні виявляти повагу до інших людей і поглядів, яких вони щиро дотримуються. Павло написав: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Колосян 4:6).

У відомій Нагірній проповіді Ісус сказав: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Матвія 7:12). Тому продовжуймо терпіти один одного та виявляймо повагу до тих, кому проповідуємо добру новину. Врівноважуючи нашу ревність до праведності терпимістю, що ґрунтується на Біблії, ми догоджатимемо Єгові та будемо дійсно терпимі.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Уникайте нетерпимого складу розуму, який мали фарисеї.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ісус віддзеркалював дух терпимості свого Отця. А ви?