Диявол. Далеко не забобон

«Через увесь Новий Завіт червоною ниткою проходить тема великого поєдинку між Божими силами добра і силами зла, які підпорядковуються Сатані. Така ідея не належить одному-двом письменникам, це загальноприйнятий погляд. (...) Тож Новий Завіт чітко підтверджує: Сатана — зла дійсність, він завжди ворожо настроєний проти Бога та Божого народу» («Новий біблійний словник», англ.).

ЧОМУ Ж тоді багато людей, які визнають християнство і заявляють, що вірять Біблії, відкидають ідею про те, що Диявол — реальна особа? Бо насправді вони не вважають, що Біблія є Божим Словом (Єремії 8:9). На думку таких осіб, біблійні письменники відобразили філософії довколишніх народів, а не точну правду від Бога. Скажімо, католицький теолог Ганс Кюнґ написав: «Міфічні ідеї про Сатану та легіони демонів... перейшли з вавилонської міфології в ранній юдаїзм, а звідти — у Новий Завіт» («Бути християнином», нім.).

 Але Біблія не є просто твором людини. Вона дійсно — натхнене Боже Слово. Тому мудро серйозно ставитись до того, що вона говорить про Диявола (2 Тимофія 3:14—17; 2 Петра 1:20, 21).

Що думав про це Ісус?

Ісус Христос вважав, що Диявол — реальна особа. Ісуса не спокушувало якесь внутрішнє зло. На нього чинила напад реальна особа, яку він пізніше назвав «правителем світу цього» (Івана 14:30, СМ; Матвія 4:1—11). Також він вірив, що інші духовні істоти підтримували Сатану та його злі задуми. Ісус зціляв ‘одержимих нечистим’ (Матвія 12:22—28, СМ). Важливість цього питання підкреслено навіть в атеїстичному виданні «Енциклопедія раціоналіста» (англ.). Там говориться: «Для теологів каменем спотикання завжди був той факт, що, згідно з Євангеліями, Ісус погоджувався з віруванням у демонів». Говорячи про Диявола та його демонів, Ісус не повторював забобонні вчення з вавилонських міфів, а добре знав, що ці істоти дійсно існують.

Про Диявола можна багато дізнатися з промовленого Ісусом до тогочасних релігійних учителів: «Ваш батько — диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку [«від початку», Хом.], і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого,— бо він неправдомовець і батько неправді» (Івана 8:44).

Згідно з цим віршем, Диявол (це ім’я означає «наклепник») є «неправдомовцем і батьком неправді». Він ще в Едемському саду перший зі створінь почав зводити наклеп на Бога. Єгова сказав, що наші перші прабатьки ‘напевно помруть’, коли з’їдять плід з дерева знання добра і зла. Промовляючи через змію, Сатана заявив, що ці слова неправдиві (Буття 2:17; 3:4). Тому в Біблії його доречно названо «вужем стародавнім, що зветься диявол і сатана» (Об’явлення 12:9).

Диявол обманював про дерево знання добра і зла. Він доводив, що заборона їсти плід з цього дерева була безпідставною і що, наклавши її, Бог зловживав владою. За словами Сатани, Адам і Єва могли стати, «як Бог», самостійно вирішуючи, що таке добро, а що — зло. Він натякав, що, маючи свободу волі, вони нікому не повинні підпорядковуватись (Буття 3:1—5, Хом.). У зв’язку з цим нападом на правомірність Божого правління виникло багато важливих спірних питань. Тому Єгова  дозволив, аби ці питання вирішив час. Це означає, що Сатані було дозволено жити ще якийсь період. Тепер його обмежений час невпинно наближається до кінця (Об’явлення 12:12). Він і далі послуговується брехнею та хитрощами, щоб відчужувати людство від Бога, і використовує людей так само, як за Ісусових днів використовував книжників і фарисеїв, аби пропагувати свої вчення (Матвія 23:13, 15).

Ісус також сказав, що Диявол був ‘душогубом від початку’ і що він «в правді не встояв». Це не означає, що Єгова створив Диявола «душогубом». Біблія не вчить, що Диявол був створений як якесь чудовисько для нагляду за вогненним місцем мук, куди кидають усіх Божих противників. «Ад», тобто пекло, про яке говорить Біблія, не є оселею Сатани. Це просто спільна могила людства (Дії 2:25—27; Об’явлення 20:13, 14).

Спочатку Диявол був «в правді». Колись він належав до небесної родини духовних створінь Єгови як досконалий Божий син, але «в правді не встояв». Цей Божий син захотів бути незалежним і визначив свої принципи, що ґрунтувалися на обмані. Його «початком» є не той момент, коли він був створений як ангел, Божий син, а коли він свідомо збунтувався проти Єгови та обманув Адама і Єву. Диявол подібний до людей, які збунтувалися проти Єгови за часів Мойсея. Ми читаємо про них: «Зіпсулись вони,— не Його то сини, покоління невірне й покручене» (Повторення Закону 32:5). Те саме можна сказати про Сатану. Він став «душогубом», коли збунтувався і поніс відповідальність за смерть Адама і Єви та всіх людей (Римлян 5:12).

Неслухняні ангели

Інші ангели приєдналися до бунту Сатани (Луки 11:14, 15). За днів Ноя ці ангели «кинули житло своє», взявши на себе людські тіла, щоб мати статеві стосунки з «людськими дочками» (Юди 6; Буття 6:1—4; 1 Петра 3:19, 20). І цим шляхом пішла «третина зір із неба», тобто менша частина духовних створінь (Об’явлення 12:4).

Книга Об’явлення, в якій є надзвичайно багато символів, зображає Диявола як «змія червоноогняного, великого» (Об’явлення 12:3). Чому такий образ? Не тому, що він має такий жахливий, потворний вигляд. Ми не знаємо, яке тіло мають духовні створіння, але Сатана, напевно, не відрізняється виглядом від інших ангельських духовних створінь. Проте вислів «змій великий, червоноогняний» дуже влучно передає хижий, страшний, могутній та руїнницький дух Сатани.

Тепер Сатана та його демони сильно обмежені. Вони більше не можуть матеріалізуватись, як колись. Невдовзі після того, як у 1914 році Христос зацарював у небі, їх було скинено до околиць землі (Об’явлення 12:7—9).

Диявол — грізний ворог

А втім, Диявол залишається грізним ворогом. Він ходить, «ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петра 5:8). Диявол не є якимсь безособовим джерелом зла в нашому недосконалому тілі. Правда, нам доводиться щоденно боротися зі своїми грішними схильностями (Римлян 7:18—20). Але справжня боротьба ведеться «проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Ефесян 6:12).

 Наскільки поширений вплив Диявола? «Ввесь світ лежить у владі лукавого»,— сказав апостол Іван (1 Івана 5:19, УКУ). Звичайно, ми не хочемо постійно відчувати занепокоєння з цього приводу або мати паралізуючий забобонний страх перед Дияволом. Та було б мудро пам’ятати про його намагання засліпити нас, щоб ми не бачили правди, і заплямити нашу непорочність у Божих очах (Йова 2:3—5; 2 Коринтян 4:3, 4).

Диявол не завжди використовує насильницькі методи нападу на тих, хто хоче чинити Божу волю. Іноді він прикидається «анголом світла». Про цю небезпеку застерігав апостол Павло: «Боюсь я,— як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі» (2 Коринтян 11:3, 14).

Тому потрібно ‘бути тверезими, пильнувати і противитись йому, будучи твердими у вірі’ (1 Петра 5:8, 9; 2 Коринтян 2:11). Не грайте Сатані на руку, втягаючись у практики, пов’язані з окультизмом (Повторення Закону 18:10—12). Ретельно вивчайте Боже Слово, пам’ятаючи, що Ісус Христос неодноразово посилався на нього, коли був спокушуваний Дияволом (Матвія 4:4, 7, 10). Просіть у молитві про Божий дух, бо його плоди допоможуть уникати вчинків тіла, до яких так настійно заохочує Сатана (Галатів 5:16—24). Також палко моліться до Єгови, коли відчуваєте якийсь тиск Диявола та його демонів (Филип’ян 4:6, 7).

Не потрібно панічно боятися Диявола. Єгова обіцяє, що обов’язково захистить нас, коли Сатана намагатиметься заподіяти нам зло (Псалом 91:1—4; Приповістей 18:10; Якова 4:7, 8). «Зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його»,— говорить апостол Павло. Тоді зможете «стати проти хитрощів диявольських» (Ефесян 6:10, 11).

[Ілюстрація на сторінці 5]

Ісус знав, що Диявол — реальна особа.

[Ілюстрація на сторінці 6]

«Ввесь світ лежить у владі лукавого».

[Відомості про джерело]

NASA photo

[Ілюстрації на сторінці 7]

Противтесь Дияволу: вивчайте Боже Слово і регулярно моліться.