‘Шукайте миру й женіться за ним’

«Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми» (РИМЛЯН 12:18).

1, 2. Чому мир, встановлений людьми, недовговічний?

УЯВІТЬ собі будинок, що має слабкий фундамент, прогнилі балки та обвислий дах. Чи ви хотіли би поселитись у такому домі? Очевидно, ні. Навіть якби такий будинок пофарбували наново, це не змінило б незадовільного стану самої його конструкції. Кінець кінцем він усе одно б розвалився.

² Власне до такого будинку можна прирівняти мир, який деколи вдається встановити людям цього світу. Він має хитку основу — обіцянки людини, «в [котрій] спасіння нема», та методи, якими вона послуговується для досягнення своїх цілей (Псалом 146:3). Історія людства сповнена безперервними конфліктами між народами, етнічними групами та племенами. Звичайно, інколи наставали недовгі періоди миру. Але що то був за мир? Якщо дві країни, втягнуті у війну, оголошують мир, оскільки одна з них капітулює або ж обидві просто не бачать більше сенсу воювати, чи ж це можна назвати справжнім миром? Адже ненависть, підозри й заздрість, що підштовхнули до війни, так нікуди й не зникли. Мир, який є лише видимістю, шаром фарби, за яким намагаються сховати ворожнечу, не може бути тривким (Єзекіїля 13:10).

3. Чому мир серед Божого народу відрізняється від миру, який встановлюють люди?

³ А втім, у нашому знівеченому війнами світі можна знайти справжній мир. Де? Серед послідовників Ісуса Христа — щирих християн, котрі слухаються його слів і намагаються наслідувати його спосіб життя (1 Коринтян 11:1; 1 Петра 2:21). Мир, яким утішаються правдиві християни різних рас, національностей та соціального становища,— це справжній мир. В основі його лежать мирні стосунки цих людей з Богом, що можливі завдяки вірі у викупну жертву Ісуса Христа. Їхній мир — це Божий дар, а не якась людська вигадка (Римлян 15:33; Ефесян 6:23, 24). Вони отримують його, оскільки підкоряються «Князеві миру», Ісусу Христу, і поклоняються Єгові, «Богові любови та миру» (Ісаї 9:5; 2 Коринтян 13:11).

4. Як християнин може ‘гнатися’ за миром?

⁴ Але щоб утішатися миром, недосконалим людям недостатньо сидіти й чекати на нього склавши руки. Тому апостол Петро писав, аби кожний християнин ‘шукав миру й гнався за ним’ (1 Петра 3:11). Як це робити? Відповідь можна знайти в одному стародавньому пророцтві. Послуговуючись Ісаєю, Єгова передрік: «Усіх твоїх дітей Господь буде навчати, великий мир буде проміж дітьми твоїми» (Ісаї 54:13, Хом.; Филип’ян 4:9). Як бачимо, справжній мир мають лише ті, хто слухається Божого навчання. Крім того, мир, подібно до «любові, радості... довготерпіння, добрості, милосердя, віри, здержливості, лагідності», є одним з плодів святого духу Єгови (Галатів 5:22, 23). Непривітні, безрадісні, нетерпеливі, жорстокі, лукаві, невірні, люті й нездержливі  люди такого миру ніколи не матимуть.

«У мирі зо всіма людьми»

5, 6. а) У чому полягає різниця між мирною людиною та миротворцем? б) До кого християни намагаються ставитись миролюбно?

⁵ Згідно з одним визначенням, мир — це стан безтурботності й спокою. Такий опис підійшов би до багатьох ситуацій, коли не точиться жодних конфліктів. З цього погляду навіть мертві перебувають у мирі! Та щоб зазнати правдивого миру, недостатньо бути просто мирною людиною. Ісус у своїй Нагірній проповіді сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвія 5:9). Христос говорив тут про людей, котрі згодом могли стати синами Божими й отримати безсмертне небесне життя (Івана 1:12; Римлян 8:14—17). З часом усі вірні, котрі не мають небесної надії, зазна́ють «волі слави синів Божих» (Римлян 8:21). Але мати таку надію можуть лише миролюбні особи, тобто миротворці. Існує різниця між мирними людьми та миротворцями. У біблійному контексті миротворці — це люди, котрі активно сприяють миру. Іноді завдяки їхнім зусиллям мир приходить навіть туди, де його раніше не було.

⁶ Пам’ятаючи про це, звернімо увагу на пораду апостола Павла з листа до Римлян: «Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми» (Римлян 12:18). Павло не казав римлянам просто мати спокійний характер, хоча це також було б великою поміччю. Радше він закликав їх сприяти миру. Миру з ким? Зі «всіма людьми» — родичами, співхристиянами і навіть з тими, хто не поділяв їхніх переконань. Павло заохочував, аби римляни — наскільки це залежало від них — дбали про мирні стосунки з іншими. Звичайно ж, він не спонукував їх іти задля миру на компроміс зі своїми переконаннями. Суть його поради була скоріше така: замість того щоб шукати непотрібних конфліктів, ліпше ставитися до інших миролюбно. І дотримуватись цього принципу необхідно було завжди: як зі співхристиянами, так і з людьми поза збором (Галатів 6:10). Згідно з цим Павло написав: «Завжди дбайте про добро один для одного й для всіх» (1 Солунян 5:15).

7, 8. Чому і як християни виявляють миролюбність у контактах з тими, хто не поділяє їхніх вірувань?

⁷ Але як можна виявляти миролюбність у стосунках з тими, хто не поділяє наших вірувань чи навіть виступає проти них? По-перше, необхідно уникати почуття власної вищості. Наприклад, якщо ми називаємо когось принизливими, зневажливими словами, то навряд чи діємо миролюбно. Єгова повідомив про свої присуди над різними організаціями й класами людей, проте ми не маємо жодного права говорити про окремих осіб так, ніби вони вже отримали вирок. Ми не повинні нікого осуджувати, навіть противників. У листі до Тита Павло наказав дати християнам на Криті пораду щодо стосунків з людськими органами влади, а тоді додав: «Нагадуй їм... щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям» (Тита 3:1, 2).

 ⁸ Коли ми виявляємо миролюбність у контактах з тими, хто не поділяє наших вірувань, це створює чудові передумови, аби вони могли відгукнутись на правду. Звичайно, ми не хочемо розвивати дружбу, яка «псує добрі звичаї» (1 Коринтян 15:33). Проте ми можемо бути ввічливими і повинні ставитися до людей з гідністю й доброзичливістю. Петро писав: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петра 2:12).

Миролюбність у служінні

9, 10. Який приклад у виявленні миролюбності до невіруючих залишив апостол Павло?

⁹ Християни першого сторіччя мали репутацію відважних осіб. Вони не намагалися узгоджувати свою звістку з уподобаннями інших, а коли стикалися з протидією, були сповнені рішучості слухатися більше Бога, ніж людей (Дії 4:29; 5:29). А втім, ранні християни не плутали сміливості з грубістю. Зверніть увагу, як захищав свою віру Павло перед царем Іродом Агріппою II.  Агріппа був винний у кровозмішанні зі своєю сестрою Вернікою. Однак Павло не почав читати йому лекції про мораль. Він радше наголосив на тих думках, в яких вони були згідні, і підкреслив, що цар є знавцем юдейських звичаїв та вірує в пророків (Дії 26:2, 3, 27).

¹⁰ Чи Павло просто обсипа́в лестощами людину, котра могла дарувати йому волю? Ні. Згідно з власною ж порадою, він говорив правду. Розмовляючи з Агріппою, він жодним словом не збрехав (Ефесян 4:15). Скоріше Павло був миротворцем і знав, як стати ‘всім для всіх’ (1 Коринтян 9:22). Його метою було відстояти право проповідувати про Ісуса. Будучи добрим учителем, він почав з того, в чім і він, і Агріппа могли погодитись. Так Павло допоміг тому неморальному цареві побачити християнство у більш позитивному світлі (Дії 26:28—31).

11. Як ми можемо бути миротворцями в служінні?

¹¹ А як ми можемо бути миротворцями в служінні? Подібно до Павла, уникаймо суперечок. Безперечно, інколи необхідно «Слово Боже звіщати безстрашно», рішуче захищаючи свою віру (Филип’ян 1:14). Однак в основному наша мета — проповідувати добру новину (Матвія 24:14). Коли людина побачить правду про Божі наміри, вона зможе позбутися фальшивих релігійних поглядів та очиститись від безбожної поведінки. Тому добре, наскільки це можливо, звертати увагу на речі, котрі знайдуть відгук у наших слухачів, і починати з того, в чому ми з ними погоджуємось. Інакше ми можемо досягти зовсім протилежних результатів: настроїти проти себе особу, котра при тактовному підході вислухала б звістку про Царство (2 Коринтян 6:3).

Миротворці в сім’ї

12. Що ми можемо робити, аби бути миротворцями в сімейному колі?

¹² Павло казав, що ті, хто одружується, «муку тілесну... будуть мати» (1 Коринтян 7:28). У сімейному житті буває чимало труднощів. Так, наприклад, між деякими подружніми партнерами час від часу виникають суперечки. Як їх вирішувати? У дусі миру. Миротворець намагатиметься не допустити наростання конфлікту. Як? Перш за все, слідкуючи за своїм язиком. Коли з цього малого органу злітають саркастичні, образливі слова, тоді він справді стає «злом безупинним... повним отрути смертельної» (Якова 3:8). Миротворець же своїм язиком не руйнує, а будує (Приповістей 12:18).

13, 14. Як ми можемо зберігати мир, коли помиляємось у слові або коли нами опановують емоції?

¹³ Усі ми недосконалі, отже час від часу говоримо речі, про які пізніше жалкуємо. У таких ситуаціях не баріться попросити вибачення — і відновити мир (Приповістей 19:11; Колосян 3:13). Не втягуйтесь у «суперечки про слова» та «запеклі суперечки про дрібниці» (1 Тимофія 6:4, 5, НС). Ліпше дивіться в корінь конфлікту і спробуйте зрозуміти почуття подружнього партнера. Якщо на вас обрушуються різкі слова, не відповідайте тим самим. Пам’ятайте, що «лагідна відповідь гнів відвертає» (Приповістей 15:1).

¹⁴ Іноді буде необхідно прислухатись і до поради з Приповістей 17:14: «Перед вибухом сварки покинь ти її». Якщо ситуація стає напруженою, зупиніться і спробуйте подивитися на неї з боку. Пізніше, коли емоції вляжуться, ви, очевидно, зможете знайти мирне розв’язання проблеми. Бувають і такі випадки, коли варто звернутися за допомогою до зрілого християнського наглядача. Такі досвідчені, співчутливі чоловіки можуть підкріпити вас і допомогти відновити в подружжі мир (Ісаї 32:1, 2).

Миротворці в зборі

15. Який згубний дух розвинувся, за словами Якова, у деяких християн і чому цей дух названо ‘земним’, ‘тваринним’ та ‘демонським’?

¹⁵ На жаль, деякі християни у першому сторіччі виявляли дух заздрості й сварливості, який аж ніяк не сприяв миру. Яків писав: «Це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна  [«тваринна», Хом.] та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ» (Якова 3:14—16). Існує погляд, що грецьке слово, перекладене як «сварка», несе в собі думку про егоїстичне честолюбство й підступні намагання здобути становище. Тож не без причин Яків називає таку сварливість «земною», «тваринною» та «демонською». Упродовж історії людські правителі, немов дикі звірі, які намагаються пожерти одне одного, виявляли саме такий дух. Сварливість і справді є «земною» та «тваринною». Але вона також «демонська». Цю підступну рису вперше виявив жадібний до влади ангел, котрий виступив проти Бога Єгови й став Сатаною, правителем демонів.

16. Як декотрі християни в першому сторіччі виявляли такий дух, як у Сатани?

¹⁶ Яків закликав християн давати відсіч духу сварливості, який загрожує миру. Він написав: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси,— від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?» (Якова 4:1). Вжите в цьому вірші слово «пожадливості» може означати невситиме прагнення матеріальних благ або ж слави, влади та впливу. Очевидно, деякі християни не бажали бути «найменшими» — а такими, власне, мали бути, за словами Ісуса, його правдиві послідовники. Їм більше подобалася роль свого роду світил збору (Луки 9:48). Такий дух віддзеркалює спосіб мислення Сатани й може позбавити збір миру.

17. Як сьогоднішні християни можуть бути миротворцями у зборі?

¹⁷ Сьогодні нам також треба боротися зі схильністю до матеріалізму, заздрості й пустого честолюбства. Якщо ми справді миротворці, то не будемо перейматися тим, що хтось у зборі ліпше від нас уміє виконувати певну роботу; не будемо ми й підривати авторитет таких братів в очах інших, піддаючи сумніву їхні спонуки. Коли ж ми самі маємо якусь особливу здібність, тоді не будемо намагатись затьмарювати інших, даючи зрозуміти, що збір процвітає лише завдяки нашому умінню й досвіду. Такий дух викликає поділення й не сприяє миру. Миротворці не виставляють напоказ своїх талантів, а скромно використовують їх, щоб служити братам та приносити честь Єгові. Вони також усвідомлюють, що в кінцевому підсумку правдивими християнами нас робить любов, а не якісь здібності (Івана 13:35; 1 Коринтян 13:1—3).

«Дозором твоїм зроблю мир»

18. Як старійшини сприяють миру в своєму колі?

¹⁸ До числа тих, хто першими виявляє миролюбність, належать старійшини збору. Говорячи про свій народ, Єгова передрік: «Дозором твоїм зроблю мир, твоїми ж начальниками — справедливість» (Ісаї 60:17). Згідно з цими пророчими словами, брати, котрі служать християнськими пастирями, з усіх сил намагаються сприяти миру між собою та серед членів отари. Старійшини можуть зберігати мир між собою, якщо виявлятимуть мирну й помірковану «мудрість, що зверху» (Якова 3:17). Оскільки ці брати мають різне походження й життєвий досвід, час від часу вони розходитимуться в поглядах. Чи це означатиме, що між ними немає миру? Звичайно ні, якщо в такій ситуації вони поведуться правильно. Миротворці скромно висловлюють свої думки, а тоді з повагою вислуховують інших. Миротворець не наполягає на своєму, а радше з молитвою обдумує погляд свого брата. Зазвичай, коли не порушується жодний біблійний принцип, може існувати багато поглядів  на справу. У разі незгоди миротворець виявить поступливість і підтримає рішення більшості. Так він покаже свою поміркованість (1 Тимофія 3:2, 3, НС). Досвідчені наглядачі знають, що зберегти мир набагато важливіше, ніж довести своє.

19. Як старійшини служать миротворцями в зборі?

¹⁹ Старійшини сприяють миру між членами отари, підтримуючи їх та не будучи надто критичними щодо їхнього служіння. Безперечно, інколи доводиться когось виправляти (Галатів 6:1). Однак застосування виховних заходів — це далеко не основне завдання християнських наглядачів. Частіше вони хвалять братів. Сердечні старійшини намагаються бачити в них добре. Вони цінують наполегливу працю співхристиян та вірять у те, що брати роблять у служінні все, що в їхніх силах (2 Коринтян 2:3, 4).

20. Який пожиток отримає збір, коли кожен християнин буде миротворцем?

²⁰ Отже, в сім’ї, у зборі, у стосунках з особами, котрі не поділяють наших переконань,— за всіх обставин ми намагаємося бути миролюбними і сприяти миру. Докладаючи в цьому цілеспрямованих зусиль, ми підтримуватимемо в зборі радісний дух. І, як побачимо в наступній статті, в багатьох ситуаціях такий спосіб дій може нас зміцнити та бути охороною.

Чи ви пригадуєте?

• Що означає бути миротворцем?

• Як ми можемо виявляти миролюбність у стосунках з тими, хто не є Свідками?

• Як можна сприяти миру в сімейному колі?

• Як старійшини можуть сприяти миру в зборі?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрація на сторінці 9]

Миротворці уникають почуття вищості.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Християни намагаються бути миротворцями в служінні, дома та у зборі.