Запитання читачів

Як християнська дружина може врівноважувати вірність Богу з підкоренням своєму невіруючому чоловіку, якщо той бере участь у відзначанні релігійних свят?

У цьому дружині потрібно мудрості й тактовності. Але вона поводиться правильно, намагаючись врівноважувати обидва обов’язки. Стосовно подібної ситуації Ісус порадив: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Щоправда, тут він говорив про обов’язки перед урядами, котрим, як було зазначено пізніше, християни мали підкорятися (Римлян 13:1). Проте його пораду також можна застосовувати щодо того, як дружина врівноважує свої обов’язки перед Богом і біблійний обов’язок підкорятися своєму чоловікові, навіть коли той невіруючий.

Жодна обізнана з Біблією людина не заперечить: у ній говориться про те, що перший обов’язок християнина або християнки — обов’язок перед Усемогутнім Богом — бути вірним і відданим йому повсякчас (Дії 5:29). Однак у багатьох ситуаціях правдивий поклонник може зважати на прохання або вимоги невіруючого, який має владу, і не порушувати при цьому Божих високих норм.

Повчальним для нас стане приклад трьох євреїв, про яких розповідається в 3-му розділі книги Даниїла. Їхній урядовий можновладець, Навуходоносор, видав наказ, аби вони разом з іншими з’явилися в долину Дура. Усвідомлюючи, що відбуватиметься фальшиве поклоніння, три євреї, мабуть, аж ніяк не хотіли бути в тому місці. Даниїлові, можливо, вдалося знайти виправдання, але цим трьом — ні *. Тому ці чоловіки погодилися  прийти, однак вони не могли брати й не взяли участі в жодному злі (Даниїла 3:1—18).

Так само напередодні свят невіруючий чоловік може просити або й вимагати, щоб його дружина-християнка робила те, чого б вона хотіла уникнути. Розгляньте деякі приклади: чоловік говорить їй приготувати певну страву на день, коли він з іншими відзначатиме свято. Або він вимагає, щоб вони цілою сім’єю (в тому числі й дружина) пішли в день свята до його родичів на гостину чи просто їх відвідати. Напередодні свята він може сказати, щоб його дружина, роблячи покупки, також купила для нього виняткові для цього свята продукти, сувеніри на подарунки, декоративну обгортку чи святкові листівки для привітань.

Звичайно, християнській дружині потрібно рішучості, щоб не брати участі в обрядах фальшивої релігії, але чи задовольнити вищезгадані прохання? Він — голова сім’ї, і Боже Слово говорить: «Жінки, коріться чоловікам, як воно в Господі личить» (Колосян 3:18, Хом.). Чи вона може в таких випадках виявити покору, яка личить дружині, і водночас бути вірною Богові? Їй треба вирішити, як урівноважувати слухняність своєму чоловікові зі слухняністю Єгові, яка є найважливішою.

В інші дні чоловік може попросити її приготувати певну страву, чи то тому, що ця страва йому подобається, чи тому, що він звик їсти її в певну пору року. Дружина хоче виявляти до нього любов та визнавати його головування. Чи було б виявом її любові та визнанням головування, якби, за його проханням, вона готувала таку страву під час свята? Декотрі християнські дружини роблять це з чистим сумлінням, вважаючи приготування такої їжі не чим іншим, як звичайним щоденним виконанням обов’язку. Певна річ, жодна вірна християнка не пов’язуватиме цього з якимось святом, навіть коли чоловік вважає інакше. Так само він може вимагати, аби вона відвідувала з ним його родичів у різні дні кожного місяця або року. Чи вона може це робити, навіть коли такі відвідини припадають на святковий день? Або чи вона погодиться купувати замовлені ним товари, не роздумуючи про те, що він має намір робити з ними?

Звичайно, християнська дружина повинна думати про інших, а саме: як це вплине на них (Филип’ян 2:4). Їй би не хотілося створювати жодного враження, начебто вона якось пов’язана зі святкуванням, подібно як не хотілося трьом євреям, щоб інші бачили, як вони йдуть у долину Дура. Тому вона може спробувати тактовно порозмовляти зі своїм чоловіком, щоб пересвідчитись, чи він, взявши до уваги її почуття, міг би сам виконати певні справи, пов’язані зі святкуванням. Завдяки цьому він міг би піти назустріч дружині, яка любить і поважає його. Можливо, він також усвідомить, наскільки нерозумно ставити їх обидвох у незручне становище, якщо вона прилюдно відмовиться взяти участь в обрядах фальшивої релігії. Спокійна розмова заздалегідь може привести до мирного вирішення справи (Приповістей 22:3).

В остаточному підсумку вірна християнка повинна зважувати факти й потім вирішувати, що робити далі. Слухняність Богові має стояти на першому місці, як це було у випадку трьох євреїв (1 Коринтян 10:31). Отже, християнці (або християнину) треба особисто вирішувати, що́ можна робити, не порушуючи при цьому Божих норм, аби вдовольнити прохання того, хто має владу в сім’ї чи серед людей в певній околиці.

[Примітка]