Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Справжній Ісус

Справжній Ісус

Справжній Ісус

ПІСЛЯ того як Ісус дізнався від своїх апостолів, що́ люди думають про нього, він запитав: «А ви за кого Мене маєте?» Євангеліє від Матвія містить відповідь Петра: «Ти — Христос, Син Бога Живого» (Матвія 16:15, 16). Інші теж так вважали. Нафанаїл, який пізніше став апостолом, сказав Ісусу: «Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів» (Івана 1:49). Ісус сам пояснив, наскільки важлива його роль: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Івана 14:6). Неодноразово він говорив про себе як про «Сина Божого» (Івана 5:24, 25; 11:4). І він підтвердив свої слова надприродними чудами, а навіть тим, що воскрешав мертвих.

Обґрунтовані сумніви?

Але чи ми дійсно можемо довіряти тому, що написано про Ісуса в Євангеліях? Чи вони зображають справжнього Ісуса? Покійний Фредерік Брюс, професор біблійної критики й екзегези при Манчестерському університеті (Англія), зауважив: «Здебільшого неможливо підтвердити історичними доводами правдивість кожної подробиці, що міститься у стародавніх писаннях, чи то у Біблії, чи деінде. Достатньо мати помірковану впевненість, що загалом письменнику можна довіряти. Тоді існує очевидна ймовірність, що його подробиці точні... Той факт, що християни вважають Новий Завіт ‘святою’ книгою, не є підставою вважати його історично ненадійним».

Після дослідження сумнівів щодо зображеного в Євангеліях Ісуса Джеймс Едвардс, професор релігієзнавства при Джеймстаунському коледжі (Північна Дакота, США), написав: «Можемо з упевненістю стверджувати, що Євангелія мають різноманітні й важливі докази реальних фактів про Ісуса... Чому Євангелія зображають Ісуса саме таким? Найлогічніша відповідь: розповідь, по суті, виявляє, ким був Ісус. Євангелія правдиво передають враження, яке він справив на своїх послідовників, а також те, що він був справді посланий самим Богом та уповноважений Син і Слуга Бога» *.

У пошуках Ісуса

А що кажуть небіблійні джерела про Ісуса Христа? Чи їх багато? Праці Таціта, Светонія, Йосифа Флавія, Плінія Молодшого та деяких інших письменників античності містять численні згадки про Ісуса. Про вищезгадані праці «Нова британська енциклопедія» (1995 року) зазначає: «Ці незалежні повідомлення є доказом того, що в давнину навіть противники християнства ніколи не сумнівалися в історичності Ісуса, яку декотрі автори почали заперечувати, причому на недостатніх підставах, у кінці XVIII, протягом XIX і на початку XX століття».

На жаль, сучасні вчені у пошуках «справжнього» Ісуса або Ісуса як «історичної постаті», здається, приховують його істинну особистість за багатьма необґрунтованими припущеннями, безпідставними сумнівами та безглуздими теоріями. До певної міри вони самі винні у тому, в чому звинувачують письменників Євангелій: складають різні міфи. Декотрі так рвуться заробити собі репутацію і підписатися під приголомшливою новою теорією, що не можуть неупереджено дослідити докази про Ісуса. Тим часом вчені створюють «Ісуса», який є витвором їхньої уяви.

Люди, котрі дійсно бажають знайти справжнього Ісуса, можуть звернутися до Біблії. Лука Джонсон, професор Нового Завіту та початків християнства зі Школи теології Кандлера при Університеті Емрі, твердить, що більшість наукових праць про Ісуса як історичну постать не беруть до уваги мету Біблії. На його думку, було б цікаво дослідити соціальне, політичне, антропологічне та культурне середовище життя Ісуса, а також епоху, в якій він жив. Однак, додає він, виявлення того, що вчені називають історичним Ісусом, «навряд чи можна назвати метою Святого Письма», яке «описує насамперед характер Ісуса», вчення, яке він ніс, і його роль Відкупителя. Отже, який Ісус був насправді та яке вчення він ніс?

Справжній Ісус

Євангелія — чотири біблійні оповіді про життя Ісуса — зображають його як чоловіка, що виявляв розмаїтість почуттів. Жаль і співчуття спонукували його допомагати людям, які страждали від хвороб, сліпоти й інших бід (Матвія 9:36; 14:14; 20:34). Смерть його друга Лазаря та журба сестер Лазаря зворушили Ісуса настільки, що він «заплакав» (Івана 11:32—36Ог., 1988). По суті, Євангелія виявляють багатство почуттів Ісуса: співчуття до прокаженого, радість через успіхи своїх учнів, обурення на безсердечність законників і смуток через те, що жителі Єрусалима відкинули Месію.

Виконуючи чуда, Ісус часто звертав увагу на роль у цьому самої людини: «Твоя віра спасла тебе» (Матвія 9:22). Він похвалив Нафанаїла, назвавши його «справді ізраїльтянином», а потім додав: «Немає в нім підступу» (Івана 1:47). Коли дехто вважав, що подарунок однієї жінки, яким вона виразила свою вдячність, був марнотратством, Ісус захистив її та сказав, що такий великодушний вчинок довго пам’ятатимуть (Матвія 26:6—13). Для своїх послідовників він був справжнім другом, ніжним товаришем і «до кінця полюбив їх» (Івана 13:1; 15:11—15).

З Євангелій також видно, що Ісус швидко переймався проблемами більшості людей, котрих зустрічав. Розмовляючи з жінкою біля криниці, з релігійним вчителем у садку чи рибалкою на березі озера, він одразу сягав їхніх сердець. Варто було Ісусу лише завести розмову, як багато людей відкривали йому свої найпотаємніші думки. Він викликав в їхніх серцях глибокий відгук. Хоча за його часу від посадових осіб люди могли триматися на відстані, у випадку з Ісусом народ юрмився навколо нього. Людям подобалося бути з Ісусом; у його товаристві вони почувалися спокійно. Діти з ним поводились невимушено, і коли для прикладу він використав дітей, то не лише поставив дитину перед своїми учнями, але й ‘обняв її’ (Марка 9:36; 10:13—16). Безсумнівно, Євангелія зображають Ісуса настільки привабливою особою, що люди залишалися з ним аж три дні, аби лише послухати його захопливі слова (Матвія 15:32).

Будучи досконалим, Ісус не ставився занадто критично, зарозуміло чи владно до недосконалих, обтяжених гріхом людей, серед яких він жив і яким проповідував (Матвія 9:10—13; 21:31, 32; Луки 7:36—48; 15:1—32; 18:9—14). Він ніколи не був надмірно вимогливим. Ісус не обтяжував людей ще більше. Натомість він сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені... Я вас заспокою». Його учні вважали його «тихим і серцем покірливим», його ярмо було любим, а тягар легким (Матвія 11:28—30).

В описах Євангелій характер Ісуса виглядає дуже правдоподібним. Для чотирьох різних людей було б не легко вигадати незвичайний персонаж, а потім зберегти його образ незмінним у чотирьох різних розповідях. Якби цей персонаж ніколи не існував, то було б практично неможливо, щоб чотири письменники описали ту саму особу і зобразили її однаково.

Історик Майкл Ґрант ставить запитання, яке змушує задуматись: «Як могло трапитись, що в усіх без винятку Євангельських переданнях створюється надзвичайно чіткий образ привабливого молодого чоловіка, який вільно, без жодного натяку на сентиментальність, неприродність чи напускну скромність, спілкується з різними жінками, у тому числі з такими, що мають сумнівну репутацію, і, незважаючи на це, при кожній нагоді зберігає добропорядність?» Розумна відповідь: ця людина справді існувала і поводилась так, як каже Біблія.

Справжній Ісус і ваше майбутнє

Біблія не лише подає реальну картину життя Ісуса на землі, але й виявляє, що він мав передлюдське існування як єдинородний Син Бога, «первородний усього сотворіння» (Колосян 1:15, УКУ). Дві тисячі років тому Бог переніс життя свого небесного Сина в утробу єврейської діви, аби той народився як людина (Матвія 1:18). Під час свого земного служіння Ісус проголошував, що Боже Царство — це єдина надія для багатостраждального людства, і навчив своїх учнів, щоб вони продовжували цю працю проповідування (Матвія 4:17; 10:5—7; 28:19, 20).

Чотирнадцятого нісана (приблизно 1 квітня) 33 року н. е. Ісуса арештували, допитали, засудили і стратили на підставі фальшивого обвинувачення у підбуренні до бунту (Матвія 26:18—20, 48—27:50). Смерть Ісуса служить викупом, який звільняє віруючих людей з грішного стану і таким чином дає можливість всім, хто вірує в нього, жити вічно (Римлян 3:23, 24; 1 Івана 2:2). Ісус був воскрешений 16 нісана, а невдовзі після цього він зійшов на небо (Марка 16:1—8; Луки 24:50—53; Дії 1:6—9). Воскреслий Ісус, як призначений Єговою Цар, має повну владу виконати початковий намір Бога щодо людства (Ісаї 9:6, 7; Луки 1:32, 33). Отже, Біблія представляє Ісуса як головну постать у здійснені Божих намірів.

У першому столітті багато людей прийняли Ісуса як того, ким він був — обіцяним Месією, або Христом, що був посланий на землю, аби виправдати суверенітет Єгови, а також віддати своє життя на викуп за людство (Матвія 20:28; Луки 2:25—32; Івана 17:25, 26; 18:37). Люди навряд чи стали б Ісусовими учнями перед лицем лютого переслідування, якби не були впевнені у тому, ким він був. З відвагою та завзяттям вони взялися за його доручення — ‘зробити учнями всі народи’ (Матвія 28:19, Хом.).

Сьогодні мільйони щирих та обізнаних християн переконані, що Ісус не був вигаданою особою. Вони визнають його Царем Божого встановленого на небі Царства, який невдовзі повністю керуватиме цілою землею. Звістка про цей божественний уряд є приємною новиною, адже він несе з собою полегшення від проблем усього світу. Правдиві християни виявляють свою вірну підтримку вибраного Єговою Царя, звіщаючи іншим «добру новину про Царство» (Матвія 24:14НС).

Ті, що підтримують розпорядок Царства через Христа, Сина Бога живого, житимуть, аби втішатися вічними благословеннями. Ви теж можете мати такі благословення! Видавці цього журналу будуть раді допомогти вам пізнати справжнього Ісуса.

[Примітка]

^ абз. 5 За детальним розглядом Євангелій дивіться 5—7 розділи книжки «Біблія. Слово Боже чи людське?» (англ.), опублікованої Свідками Єгови.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

Що кажуть інші

«На мою думку, Ісус з Назарета був одним з найвеличніших вчителів, яких світ коли-небудь мав... Я скажу індусам: «Ваше життя буде неповноцінним, якщо ви з благоговінням не дослідите Ісусові вчення» (Мохандас Ганді, «Звістка Ісуса Христа», англ.).

«Така оригінальна, довершена, завжди послідовна, досконала, людяна і водночас настільки вища за усю людську велич постать не може бути ані обманом, ані вигадкою... Створити такого Ісуса міг лише більший від Ісуса» (Філіп Шафф, «Історія християнської церкви», англ.).

«Щоб кілька звичайних осіб одного покоління могли вигадати таку сильну й привабливу особистість, таку високу мораль і такий зворушливий образ людського братерства, то це було б чудо, причому більш неймовірне, ніж чуда, описані в Євангеліях» (Вілл Дюрант, «Цезар і Христос», англ.).

«Зважаючи на той факт, що існувало багато справжніх людей, котрі намагалися заснувати релігії, але не змогли, важко збагнути, що релігійний рух, який поширився по цілій землі, був заснований людиною, що ніколи не існувала, але котру вигадали як такий собі стародавній варіант рекламної стратегії» (Грег Істербрук, «Біля тихих вод», англ.).

«Як літературознавець, я глибоко переконаний, що Євангелія аж ніяк не легенди... Вони недостатньо художні, як на легенди. Більша частина Ісусового життя нам невідома, а люди, які створюють легенди, цього не допустили б» (Клайв Люїс, «Бог на лаві підсудних», англ.).

[Ілюстрації на сторінці 7]

Євангелія виявляють багатство почуттів Ісуса.