Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Єгова навчив нас витривалості та наполегливості

Єгова навчив нас витривалості та наполегливості

Життєпис

Єгова навчив нас витривалості та наполегливості

РОЗПОВІВ АРІСТОТЕЛІС АПОСТОЛІДІС

У передгір’ї Північного Кавказу розташоване російське місто П’ятигорськ, знане своїми мінеральними джерелами та лагідним кліматом. Саме тут я народився 1929 року в сім’ї грецьких біженців. Через десять років, після жахіття сталінських політичних й етнічних чисток і терору, нас змусили повернутися до Греції, і ми знову стали біженцями.

КОЛИ ми переїхали до міста Пірей (Греція), слово «біженець» набуло для нас цілком іншого значення. Ми почувалися справжніми чужинцями. Хоча ми з братом носили імена двох відомих грецьких філософів, Сократа й Арістотеля, однак мало хто до нас так звертався. Усі казали на нас «маленькі росіяни».

Невдовзі після початку Другої світової війни померла моя люба мама. На ній тримався весь дім, і така втрата була спустошливою. Оскільки мама хворіла вже протягом певного часу, то навчила мене виконувати багато чого з хатньої роботи. З часом це стало мені у пригоді.

Війна і визволення

Через війну, нацистську окупацію і безжалісне бомбардування союзників кожен день видавався останнім. Раз у раз ми стикались з убогістю, голодом і смертю. Вже з 11 років мені довелося разом з батьком важко працювати, аби утримувати нас трьох. Обмежене знання грецької мови, а також війна та її наслідки перешкоджали мені здобути світську освіту.

Німецька окупація Греції закінчилася у жовтні 1944 року. Невдовзі після цього я познайомився зі Свідками Єгови. Посеред тодішнього розпачу і злиднів біблійна надія на світле майбутнє під правлінням Божого Царства зворушила моє серце (Псалом 37:29). Божа обітниця нескінченного життя в мирних умовах тут на землі стала немов справжній бальзам для моїх ран (Ісаї 9:6). У 1946 році я і батько охрестилися, символізувавши наше присвячення Єгові.

Наступного року я дуже втішився, отримавши своє перше призначення: став слугою оголошення у другому організованому в місті Пірей зборі (згодом таких братів почали називати відповідальними за журнали). Наша територія простяглась аж до Елевсіна, що приблизно за 50 кілометрів від Пірея. На той час у нашому зборі служило багато помазаних духом християн. Я мав привілей працювати з ними і вчитися від них. Мені було приємно спілкуватися з цими братами, адже вони розповідали безліч випадків про те, яких величезних зусиль потрібно докладати, аби виконувати проповідницьку працю. З їхнього прикладу було чітко зрозуміло, що для того, аби вірно служити Єгові, необхідно багато терпіння і наполегливості (Дії 14:22). Яке ж це щастя — знати, що сьогодні у цій території є понад 50 зборів Свідків Єгови!

Несподіване випробування

Через деякий час я познайомився з Елені, милою і ревною молодою християнкою з міста Патри. Наприкінці 1952 року ми заручилися. Однак через кілька місяців Елені серйозно захворіла. Лікарі виявили в неї пухлину головного мозку. Її стан був критичний. Елені необхідно було негайно зробити операцію. Доклавши багато зусиль, ми знайшли лікаря в Афінах. Він охоче погодився з нашими релігійними переконаннями і зробив операцію без переливання крові, хоча на той час ще не було усіх необхідних для цього засобів (Левит 17:10—14; Дії 15:28, 29). Після операції лікарі з обачністю висловлювали оптимістичні сподівання щодо майбутнього моєї нареченої, не відкидаючи можливості повернення хвороби.

Як же мені повестися у цій ситуації? Беручи до уваги таку зміну обставин, може, розірвати заручини й звільнити себе? В жодному разі! Заручившись, я дав обітницю і хотів, щоб моє «так» означало «так» (Матвія 5:37). Навіть на мить я не дозволив собі подумати про розірвання заручин. Завдяки турботі своєї старшої сестри Елені частково одужала, і в грудні 1954 року ми одружилися.

Через три роки хвороба Елені повернулася, і той самий лікар зробив ще одну операцію. Цього разу, аби повністю видалити пухлину, йому довелося проникнути у глибші частини мозку. Як наслідок, мою дружину частково паралізувало, а також було пошкоджено ділянку мозку, що відповідає за мову. Тепер нас обох чекало багато серйозних випробувань. Навіть найпростіші завдання стали для моєї коханої дружини складними перепонами. Її стан погіршувався, і тому ми були змушені впровадити докорінні зміни у нашому щоденному житті. Але передусім усе це вимагало багато витривалості та наполегливості.

Саме тепер мамине навчання виявилося справді безцінним. Щоранку я підготовляв усі продукти, а Елені готувала з них їжу. Дуже часто ми запрошували гостей, у тому числі повночасних служителів, осіб, з котрими ми вивчали Біблію, та бідних співхристиян зі збору. Усім їм дуже смакували ці приготовлені нами страви! Ми з Елені займалися разом й іншими хатніми справами, щоб наш будинок був чистим та охайним. Таке надзвичайно напружене життя тривало тридцять років.

Запопадливість попри недугу

Ніщо в світі не могло послабити в моєї дружини любові до Єгови і запопадливості у служінні, і це надзвичайно зворушувало мене та інших. З часом, докладаючи неабияких зусиль, Елені змогла висловлюватися, хоча її словниковий запас був досить обмеженим. Їй дуже подобалося підходити до людей на вулиці з доброю біблійною новиною. Коли я їхав кудись у справах, брав Елені з собою. Вона чекала мене у машині, яку я паркував поблизу метушливих тротуарів. Елені відкривала вікно машини і пропонувала перехожим «Вартову башту» і «Пробудись!». Якось за дві години вона розповсюдила 80 журналів. Дуже часто їй вдавалося розповсюдити усі старі журнали, що були у зборі. Елені регулярно брала участь і в інших видах служіння.

Протягом усіх років інвалідності вона завжди була зі мною на зібраннях. Моя дружина жодного разу не пропустила конгресу, навіть коли ми були змушені їхати за кордон через переслідування Свідків Єгови у Греції. Попри обмеження вона відвідала конгреси в Австрії, Німеччині, на Кіпрі та в інших країнах. Елені ніколи не нарікала і не вимагала до себе надмірної уваги, навіть тоді, коли мої відповідальності у служінні Єгові зросли, і я часами створював їй якісь незручності.

Для мене ця ситуація стала довгим навчанням у тому, як розвивати витривалість та наполегливість. Я не раз відчував руку допомоги Єгови. Брати і сестри йшли на справжні жертви, аби всякими способами допомогти; також нас підтримували приязні лікарі. Протягом усіх цих важких років нам ніколи не бракувало засобів до життя, хоча за таких нелегких обставин я не міг працювати повний робочий день. Справи Єгови та служіння Йому завжди були у нас на першому місці (Матвія 6:33).

Багато хто запитував, що нас підтримувало у ті важкі часи. Коли тепер я оглядаюсь у минуле, то усвідомлюю, що особисте вивчення Біблії, сердечні молитви до Бога, регулярне відвідування християнських зібрань і ревна участь у проповідуванні зміцнили нашу витривалість і наполегливість. Ми завжди пригадували собі слова з Псалма 37:3—5: «Надійся на Господа й добре чини... Хай Господь буде розкіш твоя... На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить». Ще один дуже цінний вірш — це Псалом 55:23: «Свого тягара поклади ти на Господа,— і тебе Він підтримає». Подібно до дитини, яка повністю довіряє своєму батькові, ми не лише поклали свої тягарі на Єгову, але й цілком залишили їх Йому і вже більше не турбуємося (Якова 1:6).

Дванадцятого квітня 1987 року, коли моя дружина проповідувала напроти нашого будинку, важкі залізні двері захлопнулися позаду неї, і від удару її викинуло на тротуар. Це завдало їй сильних пошкоджень, внаслідок чого моя дружина перебувала в комі наступних три роки. На початку 1990 року Елені померла.

Служіння Єгові з усіх сил

Ще у 1960 році мене призначили слугою збору в Нікеї (Пірей). З того часу я мав привілей послужити і в інших зборах у місті Пірей. Хоча у мене ніколи не було власних дітей, але дуже тішуся, що допоміг багатьом духовним дітям стати міцними у правді. Деякі з них служать нині старійшинами збору, службовими помічниками, піонерами і членами родини Бетелю.

З відновленням 1975 року демократії в Греції Свідки Єгови вже не ховалися по лісах, а вільно проводити свої конгреси. Досвід в організації конгресів за кордоном, який набули деякі з нас, виявився безцінним. Тому багато років я отримував радість, маючи привілей служіння у численних комітетах конгресів.

Згодом, у 1979 році, було заплановано в околицях Афін побудувати перший у Греції Зал конгресів. Мене призначили допомагати в організації та проведенні цього великомасштабного будівельного проекту. Ця робота теж вимагала багато витривалості й наполегливості. Трирічна співпраця з сотнями саможертовних братів і сестер міцно об’єднала нас узами любові та єдності. Ті незабутні спогади з часів будови назавжди закарбувались у моєму серці.

Задоволення духовних потреб в’язнів

Пройшло кілька років, і переді мною відкрилися нові можливості. Неподалік території мого збору в Корідалосі розташована одна з найбільших в’язниць у Греції. З квітня 1991 року мене, як служителя Свідків Єгови, призначили щотижня відвідувати цю в’язницю. Там мені дозволили проводити біблійні вивчення та християнські зібрання із зацікавленими в’язнями. Багато з них зробили великі зміни, засвідчивши тим могутню силу Божого Слова (Євреїв 4:12). А це вражало як службовців в’язниці, так і інших в’язнів. Декого з в’язнів, з якими я вивчав Біблію, звільнили, і тепер вони є вісниками доброї новини.

Певний час я вивчав Біблію з трьома добре знаними торговцями наркотиками. Роблячи духовний поступ, вони почали приходити на біблійне вивчення поголені, охайно причесані, одягнені в сорочки і краватки у середині серпня — одного з найспекотніших місяців у Греції! Директор, головний наглядач в’язниці та ще декілька службовців вибігли зі своїх кабінетів, аби побачити це рідкісне явище. Вони не могли повірити своїм очам!

Ще один підбадьорливий випадок стався у жіночому блоці в’язниці. Там було розпочате біблійне вивчення з жінкою, яку засудили на смерть за вбивство. Вона була відома своєю бунтарською поведінкою. Однак невдовзі завдяки біблійній правді, про яку ця жінка дізналася, вона стала робити разючі зміни. Багато хто висловився, що вона, немов лев, який перетворюється на ягня (Ісаї 11:6, 7). Невдовзі директорка в’язниці стала виявляти до неї повагу та довір’я. Мені було радісно бачити, як ця зацікавлена жінка швидко прогресувала духовно і зрештою присвятилася Єгові.

Допомога немічним та літнім

Довготривала боротьба моєї дружини з недугою зробила мене більш чутливим до потреб хворих і старших. Щоразу, коли у наших публікаціях з’являлися статті, котрі заохочували виявляти ініціативу і з любов’ю допомагати таким особам, мій інтерес до цього питання зростав. Я дуже цінував і збирав такі статті. Минуло кілька років, і в моїй папці нагромадилося більше сотні сторінок. Першою була стаття «Повага до старших та знедолених» у «Вартовій башті» за 15 липня 1962 року. У багатьох статтях говорилося, що добре, коли кожен збір надає організовану допомогу хворим та літнім (1 Івана 3:17, 18).

Старійшини організували групу братів і сестер, які виявили готовність піклуватися хворими та старшими особами нашого збору. Ми розподілили добровольців по групах так, щоб дехто міг допомогти вдень, інші протягом ночі, ще інші могли надавати транспорт. Також попіклувалися, щоб були і такі, до кого можна звертатися протягом 24 годин, так би мовити, «летючий загін».

Результати таких зусиль дуже мене підбадьорювали. Наприклад, під час одного зі щоденних візитів до хворої сестри, яка жила сама, її знайшли на підлозі непритомною. Ми повідомили про це сестрі, котра жила неподалік і мала автомобіль. Вона завезла хвору до лікарні за небувало короткий час — лише за 10 хвилин! Лікарі сказали, що саме завдяки цьому хвора залишилася живою.

Такі немічні та старші особи виявляють надзвичайну вдячність членам цієї групи. Зігріває серце надія на те, що ми житимемо у Божій новій системі з цими братами і сестрами, але вже в інших обставинах. А також ще одною винагородою для мене є усвідомлення того, що підтримка, яку ми надаємо, допомагає їм бути витривалими.

Наполегливість винагороджена

Сьогодні я служу старійшиною в одному зі зборів у місті Пірей. Незважаючи на похилий вік та проблеми зі здоров’ям, я щасливий, що далі можу брати активну участь у діяльності збору.

Протягом років скрутні обставини, нелегкі випробування та непередбачувані випадки вимагали чимало стійкості та наполегливості. Та все ж Єгова завжди давав мені потрібну силу, аби долати усі ці проблеми. Знову і знову я пересвідчувався у правдивості слів псалмописьменника: «Коли я кажу: «Похитнулась нога моя», то, Господи, милість Твоя підпирає мене! Коли мої думки болючі в нутрі моїм множаться, то розради Твої веселять мою душу!» (Псалом 94:18, 19).

[Ілюстрація на сторінці 25]

З дружиною Елені після її другої операції у 1957 році.

[Ілюстрація на сторінці 26]

На конгресі в Нюрнберзі (Німеччина), 1969 рік.

[Ілюстрація на сторінці 28]

Група братів і сестер, які допомагали хворим та старшим.