Бальзамування. Чи це для християн?

З наближенням своєї смерті вірний патріарх Яків висловив останнє прохання: «Поховайте мене при батьках моїх у печері, що на полі Ефрона хіттеянина, у тій печері, що на полі Мехпели, що навпроти Мамре в ханаанській землі» (Буття 49:29—31).

ЙОСИП вшанував прохання батька, виконавши звичай, поширений на той час в Єгипті. Він наказав «рабам своїм лікарям забальзамувати батька його». Згідно з описом у книзі Буття (50 розділ), за традицією, лікарі підготовлювали тіло 40 днів. Бальзамування Якова робилося з урахуванням того, що члени родини та сановники Єгипту мали повільно подорожувати караваном майже 400 кілометрів, аби привезти тіло Якова для поховання до Хеврона (Буття 50:1—14).

Чи це означає, що колись, можливо, знайдуть забальзамоване тіло Якова? Малоймовірно. Ізраїль був країною, яка добре зрошувалась. Саме тому в тій території знайдено не так багато різновидів археологічних речових пам’яток (Вихід 3:8). Збереглося чимало стародавніх предметів, виготовлених із металу й каменю, проте більшість делікатніших речей, скажімо одяг, шкіряні вироби та забальзамовані тіла, не витримали вологості та впливу часу.

Але що таке бальзамування? Чому існував такий звичай? Чи це для християн?

Коріння цього звичаю

Бальзамування можна описати як збереження тіла людини або тварини. Історики переважно погоджуються, що бальзамування сягає своїм корінням в Єгипет, хоча стародавні ассирійці, перси і скіфи теж мали такий звичай. Мабуть, сама ідея і перші спроби бальзамувати людей з’явилися, коли знайшли тіла, які були поховані в пустелі та збереглися природним чином. Таке поховання не давало доступу вологості й повітря до тіла і так сповільнювало його розкладання. Дехто вважає, що бальзамування бере свій початок відтоді, як було знайдено тіла, котрі збереглися в покладах натрону (кристалічної соди), на який багатий Єгипет і околиці.

Ціль бальзамувальника — зупинити природний біологічний процес, який починається вже через кілька годин після  смерті й викликає розкладання тіла. Якщо вдасться запобігти цьому процесу, розкладання припиниться або принаймні значно сповільниться. Необхідно зробити три речі: зберегти тіло у стані, подібному до живого, запобігти розкладанню і зробити так, аби тіло не знищили комахи.

Стародавні єгиптяни бальзамували своїх померлих здебільшого з релігійних міркувань. Згідно з їхніми уявленнями про загробне життя, померлі бажають спілкуватися з матеріальним світом. Вони вірили, що тіла померлих використовуватимуться цілу вічність і в них знову вселятиметься життя. Хоча бальзамування було дуже поширене, досі не знайдено жодного точного опису, як єгиптяни виконували цей обряд. Найдетальніше цей процес описав грецький історик Геродот у V столітті до н. е. Проте кажуть, що усі намагання відтворити результати, користуючись вказівками Геродота, не були успішними.

Чи це для християн?

Якова забальзамували люди, які мали інші релігійні погляди, ніж він. Проте навряд чи Йосип, передавши тіло свого батька лікарям, замовив молитви та обряди, які, очевидно, супроводжували більшість бальзамувань в Єгипті. І Яків, і Йосип мали міцну віру (Євреїв 11:21, 22). Хоча, безсумнівно, Єгова сам не наказував бальзамувати Якова, у Святому Письмі не говориться про цей вчинок з осудом. Бальзамування Якова не служило прикладом для наслідування ізраїльському народу чи християнському збору. Власне кажучи, Боже Слово не подає жодних конкретних вказівок щодо цього. Після того як в Єгипті забальзамували самого Йосипа, більше про цей звичай Біблія не згадує (Буття 50:26).

Знайдені в гробницях Палестини перегнилі людські рештки засвідчують: євреї не мали звичаю бальзамувати мертвих, а навіть якщо і робили це, то для того, щоб зберегти тіло на короткий час. Наприклад, Лазаря не забальзамували. Хоча його обгорнули в тканину, спостерігачі стурбувалися, коли від гробниці мали відкотити каменя. Оскільки Лазар був мертвим вже чотири дні, його сестра вважала, що, коли відкрити гробницю, буде неприємний запах (Івана 11:38—44).

Чи забальзамували Ісуса Христа? Євангелія не підтримують такої думки. У той час євреї мали звичай: перш ніж поховати людину, намащувати тіло ароматичними речовинами й пахучими оліями. Наприклад, щоб підготувати тіло Ісуса, Никодим пожертвував велику кількість ароматичних речовин (Івана 19:38—42). Чому так багато? Очевидно, таку щедрість у нього викликала щира любов і повага до Ісуса. З цього не потрібно робити висновок, що для збереження тіла використовували стільки ароматичних речовин.

Як християнам ставитися до бальзамування? Правду кажучи, бальзамування лише віддаляє неминуче. Ми з пороху взяті й до пороху вернемось (Буття 3:19). Але скільки часу пройде від самої смерті до похорону? Якщо члени родини й друзі приїдуть здалека і захочуть побачити тіло, без сумніву, до певної міри тіло варто забальзамувати.

 Однак з біблійного погляду не слід турбуватися, коли місцеві закони вимагають забальзамувати тіло або ж цього хочуть родичі. Мертві «нічого не знають» (Екклезіяста 9:5). Якщо вони перебувають у пам’яті Бога, то повернуться до життя у його обіцяному новому світі (Йова 14:13—15; Дії 24:15; 2 Петра 3:13).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 31]

БАЛЬЗАМУВАННЯ — ВЧОРА І СЬОГОДНІ

У стародавньому Єгипті тип бальзамування залежав від суспільного становища роду. Заможна сім’я, мабуть, обирала процедуру, описану нище.

Спершу металевим інструментом через ніздрі витягували мозок. Після цього череп обробляли відповідними препаратами. Наступний крок — виймали всі внутрішні органи, окрім серця й нирок. Щоб добратися до черевної порожнини, на тілі треба було зробити розріз, однак це вважалося гріхом. Аби обійти це суперечливе питання, єгипетські бальзамувальники призначали певну особу (різника), яка робила розріз. Зробивши свою справу, різник одразу втікав, адже за цей так званий злочин карали прокльонами й каменуванням.

Після того як з черевної порожнини витягували всі нутрощі, її ретельно промивали. Історик Геродот написав: «Потім наповнюють черево чистою розтертою смирною, касією та іншими ароматичними речовинами, за винятком ладана, і знову зашивають».

Далі тіло обезводнювали, замочуючи в натроні на 70 днів. Згодом тіло промивали і вміло обгортали лляною тканиною. Потім тканину покривали камеддю або речовиною з її вмістом, які служили замість клею, і мумію клали у щедро прикрашену дерев’яну труну у формі людини.

Сьогодні бальзамування — справа декількох годин. Для цього переважно у вени й артерії, а також у черевну порожнину і грудну клітку вводять відповідну кількість бальзамувальної рідини. За багато років розробили і перепробували чимало розчинів. Проте з огляду на кошти і безпеку найчастіше для бальзамування використовують формалін.

[Ілюстрація]

Золота труна фараона Тутанхамона.