Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Співчуття. Шлях до доброти та розуміння

Співчуття. Шлях до доброти та розуміння

Співчуття. Шлях до доброти та розуміння

«ЯКЩО пом’якшити умієш біль чужий, то не даремно ходиш по землі оцій»,— писала Елен Келлер. Ця жінка добре розуміла, що́ таке емоційні страждання. Коли їй було рік і сім місяців, вона важко захворіла й повністю втратила зір і слух. Але одна співчутлива вчителька навчила її читати і писати шрифтом Брайля, а згодом навіть розмовляти.

Енн Саллівен, так звали вчительку Келлер, як ніхто інший знала, наскільки важко боротися з фізичними обмеженнями, адже сама була майже незрячою. Енн, виявляючи велике терпіння, придумала спосіб спілкування з Елен: вона «писала» на її долоні слова по літерах. Зворушена співчуттям вчительки, Елен присвятила усе своє життя сліпим і глухим людям. Елен Келлер подолала свої обмеження завдяки величезним зусиллям і тому надзвичайно співчувала тим, хто опинився у подібних обставинах. Вона від усього серця прагнула допомогти таким людям.

Мабуть, ви не раз помічали, що у цьому егоїстичному світі люди часто ‘не мають співчуття’ до інших і нехтують чужими потребами (1 Івана 3:17СМ). Однак християни отримали наказ любити ближніх і мати щиру любов між собою (Матвія 22:39; 1 Петра 4:8). Все ж, напевно, вам відомо, як іноді виходить у житті: ми прагнемо виявляти любов іншим, проте не завжди помічаємо можливість допомогти їм. І стається це просто тому, що ми не знаємо їхніх потреб. Співчуття допоможе нам виявляти доброту та розуміння.

Що таке співчуття?

Один словник каже, що співчуття — це «усвідомлення та розуміння чиєїсь ситуації, почуттів і спонук». Також це здатність поставити себе на місце іншого. Отже, виявляти співчуття — означає перш за все розуміти обставини інших і вміти відчувати те, що вони. Ми виявляємо співчуття, коли відчуваємо біль іншої особи у своєму серці.

Слово «співчуття» вживається і в Біблії. Апостол Петро радив християнам бути «спочутливими, братолюбними, милосердними» (1 Петра 3:8). Грецьке слово, перекладене тут як «спочутливий», буквально означає «той, хто страждає з іншими». Апостол Павло також заохочував християн до співчуття, кажучи ‘тішитися з тими, хто тішиться, і плакати з отими, хто плаче’. Він додав: «Думайте про інших так само, як про себе» (Римлян 12:15; 12:16НС). Хіба ж ви не погодитеся, що практично неможливо любити інших, не вміючи поставити себе на їхнє місце?

Майже кожен до певної міри виявляє співчуття. Кого не зворушує вигляд дітей, які вмирають з голоду, або збентежених біженців? Хіба може мати, яка любить свого малюка, не відгукнутися на його плач? Але не завжди чиєсь страждання легко помітити й усвідомити. Як же важко зрозуміти почуття того, хто страждає від депресії, непомітних іншим фізичних вад чи навіть розладів харчування, коли ми самі ніколи не переживали чогось подібного! Незважаючи на це, Святе Письмо показує, що ми можемо і повинні розвивати співчуття до таких осіб, навіть не будучи у їхній ­ситуації.

Біблійні приклади співчуття

Єгова — найвеличніший приклад співчуття. Хоча він досконалий, але не очікує досконалості від нас, «бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (Псалом 103:14; Римлян 5:12). Крім того, він усвідомлює наші обмеження і тому ‘не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо’ (1 Коринтян 10:13). За допомогою своїх служителів і свого святого духу він допомагає нам знаходити вирішення проблем (Єремії 25:4, 5; Дії 5:32).

Єгова особисто відчуває біль, який зносять його люди. Він сказав до євреїв, котрі повернулися з Вавилона: «Хто бо торкається до вас, торкається об зіницю ока мого» (Захарія 2:8, Кул.). Біблійний письменник Давид добре знав, наскільки Бог співчутливий. Він звернувся до Бога: «Помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?» (Псалом 56:9). Як приємно знати, що Єгова пам’ятає усі сльози, які його служителі пролили, зберігаючи непорочність,— пам’ятає так, немовби ці сльози були записані у якійсь книзі!

Ісус Христос, так само як його небесний Отець, уважний до почуттів інших людей. Перед тим як зцілити глухого, Ісус відвів його убік. Зробив він це, правдоподібно, для того, аби чудесне зцілення надмірно не збентежило і не перелякало цього чоловіка (Марка 7:32—35). Іншим разом Ісус спостерігав за вдовою, котра хоронила свого єдиного сина. Ісус одразу відчув її біль, наблизився до поховальної процесії та воскресив юнака (Луки 7:11—16).

Після свого воскресіння Ісус з’явився Савлові на шляху до Дамаска і розповів, як на нього впливає те, що він, Савл, так злісно переслідує учнів. «Я Ісус, що Його переслідуєш ти»,— сказав Божий Син (Дії 9:3—5). Ісус особисто відчував страждання своїх учнів, подібно як мати відчуває біль своєї хворої дитини. Будучи нашим небесним Первосвящеником, Ісус також ‘співчуває слабостям нашим’ (Євреїв 4:15).

Апостол Павло навчився бути чутливим до страждань і почуттів інших. «Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся?»,— запитав він (2 Коринтян 11:29). Коли ангел чудом звільнив з кайданів Павла і Силу, які перебували у в’язниці в Филипах, Павло найперше повідомив в’язничного, що ніхто не втік. Павло, поставивши себе на місце в’язничного, зрозумів, що той може вчинити самогубство. Апостол знав, що згідно з римським звичаєм в’язничного суворо карали за втечу в’язня, особливо того, якого наказали пильно охороняти (Дії 16:24—28). Добрий вчинок Павла, який врятував життя в’язничному, зворушив цього чоловіка, і він та його домашні стали християнами (Дії 16:30—34).

Як розвивати співчуття

Святе Письмо постійно заохочує наслідувати нашого небесного Отця і його Сина, Ісуса Христа. Тому співчуття — це риса, яку нам необхідно розвивати. А як це робити? Є три основні чинники, які допоможуть ліпше відчувати й розуміти потреби і почуття інших: вміння слухати, спостережливість та здатність уявляти.

Слухайте. Уважно слухаючи інших, ми дізнаємося, які проблеми їх турбують. І чим ліпше ми слухаємо, тим імовірніше, що люди відкриватимуть свої серця і виявлятимуть почуття. «Я охоче розмовлятиму зі старійшиною, коли впевнена, що він вислухає мене,— пояснює Міріам.— Мені необхідно знати, що він справді розуміє мою проблему. Довір’я до нього зростає, коли він ставить запитання, які доводять, що він уважно слухає мою розповідь».

Спостерігайте. Не кожен може відверто розповісти про свої почуття та переживання. Однак прониклива і спостережлива людина помітить, коли співхристиянин пригнічений, коли підліток починає уникати спілкування чи ревний служитель втрачає запопадливість. Така здатність відразу розпізнати проблему дуже необхідна для батьків. «Мама якимось чином знає про мої почуття ще до того, як я їй розповім,— каже Мері,— тому мені дуже легко ділитися з нею проблемами».

Залучіть свою уяву. Найліпший спосіб розвинути співчуття до інших — це запитати себе: як би я почувався, опинившись у такій ситуації? Якою була б моя реакція? Чого б я потребував? Три фальшиві розрадники Йова не змогли уявити себе на його місці. Тому вони засудили Йова, вважаючи, що він мусив вчинити гріх.

Недосконалим людям часто легше засуджувати помилки інших, ніж розуміти їхні почуття. Проте коли ми спробуємо уявити, чого людина зазнала, це допоможе поспівчувати їй, а не засудити. «Мені легше дати добру пораду, якщо я спочатку уважно вислухаю і спробую до кінця зрозуміти ситуацію»,— говорить Хуан, досвідчений старійшина.

Публікації, які пропонують Свідки Єгови, допомогли багатьом ліпше розуміти інших. У журналах «Вартова башта» і «Пробудись!» обговорювалися такі складні проблеми, як депресія і насилля над дітьми. Завдяки цій вчасній інформації читачі могли краще зрозуміти почуття тих, хто зіткнувся з такими труднощами. Також за допомогою книжки «Запитання молодих людей — корисні відповіді» багато батьків усвідомили, що́ турбує їхніх дітей.

Співчуття допомагає у християнській діяльності

Навряд чи хтось з нас, маючи вдосталь їжі, не поділився б нею з голодною дитиною. Якщо ми маємо співчуття, то також розпізна́ємо духовний стан людини. У Біблії говориться про Ісуса: «А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Матвія 9:36). Тепер мільйони людей перебувають у такому ж духовному стані і потребують допомоги.

Так само як у дні Ісуса, сьогодні, для того щоб досягти сердець людей, нам, можливо, необхідно долати упередження чи віковічні традиції. Співчутливий служитель, аби зробити свою звістку привабливішою, намагається знайти з людьми спільну основу або ж розмовляти про те, що їх турбує (Дії 17:22, 23; 1 Коринтян 9:20—23). Добрі діла, зроблені зі співчуттям, також можуть привернути увагу слухачів до звістки про Царство. Саме так сталося у випадку із в’язничним у Филипах.

Завдяки співчуттю ми зможемо не звертати уваги на недоліки братів і сестер у нашому зборі. Якщо спробуємо зрозуміти почуття брата, який образив нас, то нам, безсумнівно, буде легше пробачити йому. Коли б ми мали таке життя, як той брат, і опинилися б у подібній ситуації, можливо, повелися б так само. Співчуття Єгови спонукує Його ‘пам’ятати, що ми — порох’, тож чи не повинне наше співчуття спонукувати нас бути милостивими до недосконалості інших і ‘прощати один одному взаємно’? (Псалом 103:14; Колосян 3:13, УКУ).

Коли ж необхідно дати пораду тому, хто помилився, то, зрозумівши його почуття та переживання, зможемо зробити це набагато лагідніше. Співчутливий християнський старійшина пам’ятає, що він міг би теж зробити помилку чи опинитися в подібній ситуації. Тому Павло радить: «Виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти» (Галатів 6:1).

Співчуття також може спонукати запропонувати якусь практичну допомогу навіть тоді, коли співхристиянин не просить нас про це. Апостол Іван пише: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього [«але не має до нього співчуття», СМ], то як Божа любов пробуває в такому?.. Любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Івана 3:17, 18).

Для того щоб любити «ділом та правдою», спершу необхідно розпізнати, чого саме потребують наші брати. Чи ми намагаємося спостерегти потреби інших, аби допомогти їм? Саме це й означає бути співчутливим.

Розвивайте співчуття до інших

Можливо, від природи ми не дуже співчутливі, та все ж можемо працювати над цією рисою. Якщо будем уважніше слухати, пильніше спостерігати, частіше уявляти себе на місці інших, наше співчуття зростатиме. І тоді ми захочемо виявляти ще більшу любов, доброзичливість і співчуття до наших дітей, співхристиян та ближніх.

Ніколи не дозвольте егоїзму придушити співчуття. «Нехай кожен дбає не про своє,— писав Павло,— але кожен і про інших» (Филип’ян 2:4). Наше вічне майбутнє залежить від співчуття Єгови і його Первосвященика, Ісуса Христа. Тому на нас лежить моральний обов’язок розвивати цю рису. Завдяки їй ми станемо ліпшими служителями і батьками. А найголовніше, виявляючи співчуття, ми зрозуміємо, що «блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35).

[Ілюстрація на сторінці 25]

Щоб бути співчутливим, слід помічати потреби інших і допомагати їм.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Чи можемо ми стати такими ж співчутливими, як ніжна матір?