Парадокс Тертулліана

«ЯКА подібність між християнином і філософом, між тим, хто псує правду, і тим, хто її відновлює та навчає? Яка згода може бути між Академією і Церквою?» Такі сміливі питання піднімав у II — III століттях письменник Тертулліан. Його твори зараховують до «найбагатших джерел з історії Церкви і доктрин, яких навчали у його час». У них Тертулліан торкається практично всіх сторін релігійного життя.

Але найбільше Тертулліан прославився своїми парадоксальними, зовні суперечливими твердженнями. Наприклад, «Тоді Бог особливо величний, коли Він малий». «Це [смерть Божого Сина] гідне віри, бо абсурдне». «[Ісус] був похований і воскрес; це вірогідно, тому що неможливо».

Парадокс Тертулліана полягає не лише в його твердженнях. Хоча у своїх творах він намагався захищати правду, обстоювати непорочність церкви та її доктрин, у дійсності він перекрутив правдиві вчення. Його головним внеском у загальновизнане християнство стала теорія, на основі якої пізніші письменники побудували догмат про Трійцю. Щоб зрозуміти, як це сталося, спершу коротко розгляньмо життя Тертулліана.

«Нездатний бути нудним»

Про життя Тертулліана відомо дуже мало. Більшість дослідників погоджуються, що він народився близько 160 року н. е. в Карфагені (Північна Африка). Очевидно, він отримав добру освіту і був знайомий з головними філософськими школами свого часу. До християнства його, мабуть, привабила готовність людей, що називали себе християнами, вмерти за свою віру. Щодо християнського мучеництва він питав: «Хто, задумавшись про нього, стримається, щоб не дослідити, що лежить в його основі? Хто, дослідивши, не прийме наших доктрин?»

Після навернення до номінального християнства Тертулліан став плідним письменником з хистом до лаконічних і дотепних висловів. «[Він] мав рідкісну для теологів здатність,— зазначається в книжці «Отці Церкви».— Це чоловік, нездатний бути нудним». Один дослідник сказав: «Тертулліан [мав] дар до слів, а не до речень, і набагато легше розуміти його репліки, ніж стежити за аргументами. Мабуть, тому його так часто цитують, але так рідко наводять довгі цитати».

На захист християнства

Найвідомішою працею Тертулліана є його «Апологія», яку вважають наймогутнішим літературним твором на захист номінального християнства. Вона була написана у час, коли християни часто ставали жертвами забобонного натовпу. Тертулліан виступив на захист цих християн і протестував проти нерозумного обходження з ними. Він сказав: «[Противники] вважають християн причиною  кожного громадського лиха і кожної невдачі людей... Якщо Ніл не піднімається, щоб залити поля, якщо не міняється погода, якщо стався землетрус, голод чи пошесть,— відразу чути заклик: «Киньте левам християн!»

Хоча християн часто звинувачували в нелояльності до держави, Тертулліан намагався показати, що насправді вони найнадійніші громадяни країни. Звернувши увагу на декілька спроб скинути уряд, він нагадав своїм опонентам, що змовники були не християнами, а походили із середовища поган. Тертулліан зазначив, що коли християн страчують, то справжньої втрати зазнає держава.

В інших творах Тертулліан обговорював християнське життя. Наприклад, у своєму трактаті «Про видовища» Тертулліан радив не ходити у певні місця розваг, на язичницькі ігри і театральні вистави. Очевидно, були новонавернені, які не бачили несумісності між зібраннями для біблійних настанов і відвідуванням язичницьких видовищ. Намагаючись спонукати їхнє мислення, Тертулліан писав: «Як же потворно — йти з церкви Божої в дияволову, з небес у свинарник». Він казав: «Якщо ти засуджуєш якісь учинки, то не можеш похваляти їхнього відтворення за допомогою слова».

Захищаючи правду, перекручує її

Свій трактат «Проти Праксія» Тертулліан починає такими словами: «Різними способами диявол суперничає з правдою і чинить їй опір. Часом він намагається знищити правду, захищаючи її». Точно невідомо, ким був чоловік на ім’я Праксій, згаданий у цьому творі, але Тертулліан виступив проти його вчень стосовно Бога і Христа. Він вважав Праксія знаряддям Сатани, чоловіком, який таємно намагався зіпсувати християнство.

Для людей, що у той час визнавали себе християнами, найгостріше стояло питання про відносини між Богом і Христом. Декому, особливо людям грецького походження, було важко узгодити віру в одного Бога з роллю Ісуса як Спасителя і Відкупителя. Праксій намагався вирішити їхню дилему, навчаючи, що Ісус був всього лиш іншим проявом Отця і що між Отцем і Сином немає різниці. Згідно з цією теорією, відомою під назвою модалізм, Бог відкрив себе «як Отець у Творенні та Законі, як Син в Ісусі Христі і як Дух Святий після Христового вознесіння».

Тертулліан показав, що Святе Письмо проводить чітку різницю між Отцем і Сином. Процитувавши 1 Коринтян 15:27, 28, він роздумує: «Той, хто (все) впокорив, і Той, кому все впокорене, мусять бути двома окремими Істотами». Тертулліан звернув увагу на Ісусові слова: «Більший за Мене Отець» (Івана 14:28). Використовуючи  частини Єврейських Писань, як-от Псалом 8:6, він показав, як Біблія описує «нижче становище» Сина. «Тому Отець окремий від Сина, вищий за Сина,— зробив висновок Тертулліан,— оскільки Той, хто породжує,— це одна Особа, а Той, кого породжено,— інша; також Той, хто посилає,— одна Особа, Той, хто посланий,— інша; і знову ж, Той, хто робить,— одна Особа, а Той, через кого робиться,— інша».

Тертулліан вважав Сина підлеглим Отцю. Однак у своїх намаганнях спростувати модалізм він почав думати «більш, як написано» (1 Коринтян 4:6). Помилково намагаючись доказати божественність Ісуса за допомогою іншої теорії, він видумав формулу «три особи, одна природа». Використовуючи цю концепцію, він хотів показати, що Бог, його Син і святий дух — це три різні особи, які існують в одній божественній природі. Так Тертулліан став першим, хто застосував латинський відповідник слова «трійця» до Отця, Сина і святого духу.

Остерігайтесь світської філософії

Як Тертулліан зміг створити теорію «три особи, одна природа»? Відповідь лежить у ще одному парадоксі в житті цього чоловіка — в його погляді на філософію. Тертулліан казав, що філософія — це «науки людські й демонські». Він відкрито критикував звичай використовувати філософію для підтримки християнських істин. «Геть із намаганнями створити занечищене християнство стоїчної, платонівської і діалектичної будови»,— казав він. Однак сам вільно користувався світською філософією, коли вона узгоджувалася з його поглядами (Колосян 2:8).

В одному довіднику говориться: «Тринітарній теології для розвитку та вираження потрібна була допомога елліністичних концепцій і категорій». У книжці «Теологія Тертулліана» (англ.) зазначається: «[Це була] дивна суміш юридичних і філософських ідей та понять, завдяки якій Тертулліан зміг викласти тринітарну доктрину в такій формі, яка, попри обмеження й недосконалість, стала основою для пізнішого формулювання доктрини на Нікейському соборі». Отже, Тертулліанова формула — три особи, одна божественна природа — відіграла велику роль у поширенні релігійної омани по всьому християнському світі.

Тертулліан звинувачував інших у тому, що вони, намагаючись захистити правду, руйнують її. Парадоксально, але, змішуючи натхнену Богом біблійну правду з людською філософією, він потрапив у ту саму пастку. Візьмімо ж до серця біблійну пересторогу не слухати «духів підступних і наук демонів» (1 Тимофія 4:1).

[Ілюстрації на сторінках 29, 30]

Тертулліан критикував філософію, але використовував її, щоб просувати власні ідеї.

[Відомості про джерело]

Сторінки 29 і 30: © Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris

[Ілюстрація на сторінці 31]

Правдиві християни не змішують біблійної правди з людською філософією.