Що ви думаєте про смерть?

СМЕРТЬ витає над нами щодня, хоч би якими здоровими й багатими ми були. Вона може прийти в будь-який момент: коли ми переходимо вулицю чи спимо. Такі нещастя, як терористичні атаки 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні, унаочнюють те, що «ворог останній» — смерть — збирає своє жниво з усіх прошарків суспільства та всіх вікових груп, інколи скошуючи в одну мить тисячі життів (1 Коринтян 15:26).

Незважаючи на це, люди немовби зачаровані темою смерті. Нічого, здається, не сприяє більшому попиту на газети й не притягує людей до екранів телевізорів так, як повідомлення про смерть, особливо в масових масштабах і за жахливих обставин. Захоплення цією темою здається невситимим: чи то йдеться про смерть на війні, через стихійні лиха, злочин чи хвороби. А найбільш бентежний вияв надмірного зацікавлення смертю можна побачити в бурхливій реакції загалу на смерть громадських діячів та знаменитостей.

Усьому цьому важко заперечити. Люди просто зачаровані смертю — смертю інших. Але коли смерть зазирає у вічі їм, вони тривожаться. Більшість з нас не хоче й думати про свій кінець.

Як пояснити смерть?

Думка про свою смерть завжди неприємна, і так буде завжди. Чому? Тому що Бог заклав у нас сильне бажання жити вічно. «Вічність поклав їм у серце»,— говориться в Екклезіяста 3:11. Отже, неминучість смерті породила в людях внутрішній конфлікт, постійний неспокій. Щоб улагодити цей внутрішній конфлікт і задовольнити природне прагнення жити, люди вигадували всілякі вірування — від доктрини про безсмертя душі до віри в перевтілення.

У всякому випадку, смерть — неприємна й страшна подія, а страх перед нею повсюдний. Тому не треба дивуватися, що людей у цілому лякає перспектива смерті. Смерть насамперед чітко показує, наскільки безглуздо марнувати життя у гонитві за багатством і владою.

Покинуті у передсмертному стані

У минулому невиліковно хворій або смертельно пораненій людині дозволяли померти у знайомому та рідному оточенні її домівки. Так часто бувало й за  біблійних часів, і цей звичай досі існує в декотрих країнах (Буття 49:1, 2, 33). За таких обставин родина збирається разом, а навіть бере із собою дітей. Це дає всім членам родини почуття, що вони не самотні у своєму горі, і приносить потіху, бо інші поділяють їхні турботи та жалобу.

Це разюче відрізняється від того, що відбувається в суспільстві, де розмови про смерть піддають табу, вважають огидними, а дітей не допускають до таких розмов, вважаючи, що це для них «забагато». Люди по-різному помирають у наш час — і нерідко на самоті. Хоча більшість воліє померти вдома в мирній та сердечній атмосфері, багатьом доводиться помирати на лікарняному ліжку — зазвичай покинутими та в стражданнях, під’єднаними до величезної кількості найсучасніших апаратів. Проте мільйони помирають незнаними — безликими жертвами геноциду, голоду, СНІДу, громадянської війни та крайнього зубожіння.

Тема для роздумів

Біблія не відраджує нас від роздумів про смерть. В Екклезіяста 7:2, по суті, говориться: «Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то — кінець кожній людині». Ставши перед реальністю смерті, ми забуваємо про щоденні клопоти й справи та задумуємося над короткочасністю життя. Це може допомогти нам вести змістовніше життя, а не тягти злиденне життя чи марнувати його.

Що ви думаєте про смерть? Чи ви колись аналізували свої почуття, вірування, сподівання та побоювання щодо кінця вашого життя?

Природа смерті, як і природа життя, є поза межами людської спроможності пояснити та збагнути це питання. Єдиний, хто може дати достовірну інформацію,— це наш Творець. У нього «джерело життя» і йому належить «рятунок від смерти» (Псалом 36:10; 68:21, Хом.). Може здаватися дивним, але дослідження декотрих поширених вірувань про смерть у світлі Божого Слова принесе утіху та підбадьорення. Воно покаже, що смерть не обов’язково є кінцем усього.

[Вставка на сторінці 4]

Роздуми про смерть допомагають нам вести змістовніше життя.